Франція вперше відмінила рабство у 1794 р., відновила у 1802 р. й остаточно скасувала в 1848 р. У цьому дослідженні розглядаються соціальні, економічні та політичні чинники, які впливали на політику Франції щодо рабства. Спробуємо простежити: чи дійсно скасування рабства – це лише наслідок поширення гуманістичних ідей?

“Присяга предків” Гійома Гійона-Летьєра 1822 року. На ілюстрації зображено Александра Петіона та Жан-Жака Дессаліна, які присягають на боротьбу за свободу Гаїті. Над ними постає Бог, а внизу зображені розірвані кайдани, що символізують звільнення від рабства.

У 1791 р. на території Гаїті, де були французькі колонії, відбулось повстання за скасування рабства [6, p. 88]. Але його скасували лише через три роки після повстання – у 1794 р. [4]. Чому Франція так довго вагалась?

Гравюра, що зображує повстання рабів у Сан-Домінго (Гаїті) в серпні 1791 року

Питання гуманності хвилювало лише незначну частину населення, а от владу й аристократію – економіка. Франція отримувала вигоду з колоній і рабської праці на них: напередодні 1789 р. Сан-Домінго (Гаїті), як “найбагатша колонія світу”, виробляла приблизно 40% цукру та 60% кави, які споживали в Європі й Америці [7, p. 21]. Отже, економічно Сан-Домінго була важливою для Франції. Тоді чому ж влада Франції все-таки скасувала рабство? У 1793 р. на Гаїті зʼявилися британські війська. Вони швидко взяли під контроль значну частину узбережжя та готувались до остаточного захоплення колонії. У метрополії теж вирували зміни – жирондистів замінили якобінці, більш зангажованітемою рабства [6, p. 132–142].

Кап-Франсе (Сан-Домінго, Гаїті), 21 червня 1793 року. Ілюстрація демонструє місто під час пожежі, що сталася на тлі Гаїтянської революції.

Якобінська влада 1794 р. скасувала рабство, проголошуючи, що “всі люди, незалежно від кольору шкіри, які проживають у колоніях, є громадянами Франції та користуватимуться всіма правами, гарантованими Конституцією” [4]. Франція усвідомлювала: якщо вона не звільнить рабів, вони перейдуть на бік Британії або Іспанії (яка контролювала частину острова), які обіцяли рабам свободу в обмін на лояльність. Свобода стала “зброєю” проти британського флоту й іспанського впливу [12, p. 221–225].

Декрет Закону від 4 лютого 1794 року про скасування рабства у французьких колоніях.

Важко заперечити вплив гуманістичних ідей на скасування рабства, адже кінець XVIII ст. супроводжувався гаслом “Свобода, рівність, братерство”. Виділяють три стадії ставлення просвітників до рабства: байдужість, зніяковіння, бунт. Спочатку рабство почали критикувати як економічно невигідне і відстале явище, а не лише як моральне зло: адже воно вже не було ефективним через розвиток промисловості [2, p. 152-154]. У Франції існувало “Товариство друзів чорношкірих”, яке діяло в 1788–1799 рр. і підтримувало “вільних кольорових”, які хотіли рівних прав з білими колоністами. Поступово до руху приєднувалися й раби, що прагнули повалити рабство [1].

Гравюра «Хіба я не твій брат?» 1788 року, віньєтка “Товариства друзів чорношкірих”.

У цьому контексті варто також згадати політичну діячку – Олімпію де Гуж (1748–1793), яка в есе писала: “Природа не має до цього (рабства — І.В.) жодного відношення, і за все це відповідає несправедливий і могутній інтерес білих” [10].

Портрет Олімпії де Гуж, 1793 року.

Однак після приходу Наполеона до влади 1802 р. рабство та работоргівля були відновлені “відповідно до законів і постанов, що діяли до 1789 року” [9]. Більшість країн Європи не заважали кампанії Бонапарта в колонії, метою якої було повернення рабства, оскільки боялися поширення ідеї звільнення рабів у себе. Якщо Франція підтримає свободу чорношкірих – це викличе повстання в інших колоніях [11, p. 59–61].

“Імператор Наполеон I у своєму кабінеті в 1812 році”, Жак-Луї Давід, 1812 року.

Наполеон відновив рабство в колоніях з геополітичних міркувань, щоб зміцнити контроль Франції над колоніями та протистояти Британії. Але основною причиною було отримати фінансову “подушку” через рабську працю, адже після численних військових дій у Франції скарбниця була порожньою, а війни продовжувались. Історики стверджують, що в контексті гуманності, відновлення рабства в колоніях було радше виявом байдужості Наполеона, ніж проявом ненависті до чорношкірих [11, p. 75–76].

Гравюра за Ж.-М. Моро Молодшим,“Те, що служить для ваших насолод, змочене нашими сльозами”, 1772 року. Ілюстрація демонструє жорстокість колоніальної системи та рабовласництва.

Рабство продовжувало існувати у французьких колоніях до 1848 р. Остаточне скасування у Франції проголосили указом від 27 квітня: “Рабство буде повністю скасоване у всіх французьких колоніях і володіннях” [3]. Виокремимо чинники, які спричинили остаточне скасування рабства у Франції 1848 р. По-перше, до влади прийшли республіканці [5, p. 21–22]. По-друге, Віктор Шельшер очолив Комісію з ліквідації рабства у 1848 р., саме він наполягав на негайному і повному звільненні рабів.

Андре Жиль, карикатурний портрет “Віктор Шельшер”, надрукований у виданні Les Hommes d’aujourd’hui, № 49, 1879 року.

По-третє, повстання, в результаті яких реальне звільнення почалося навіть раніше: на Мартиніці та Гваделупі раби домоглися свого визволення ще в травні 1848 р. [8, p. 279–284]. По-четверте, у середині XIX ст. все більше уваги приділялося скасуванню рабства, про що свідчать петиції французьких аболіціоністів, в яких вони закликали владу закрити рабські ринки й скасувати рабство [8, p. 255–257].

Франсуа Б’яр, “Скасування рабства у французьких колоніях, 27 квітня 1848 року”.

Отже, політика Франції щодо рабства варіювалась протягом кінця XVIII – середини XIX ст. і залежала від різних чинників: економічних – фінансова вигода від рабської праці, політичних – суперництво з Британією і повстання у колоніях, соціальних – вимоги французьких інтелектуалів скасувати рабство; а не лише поширення гуманістичних ідей та появи “моральних норм” у французькому суспільстві XIX ст.

Список використаних джерел та літератури:

1. Bernard Gainot, La Société Française des Amis des Noirs (1788-1799), https://www.projectmanifest.eu/wp-content/uploads/2023/03/La-Societe-francaise-des-Amis-des-Noirs-1788-1799.docx.pdf
2. Bernard Gainot, Marcel Dorigny, Jean Ehrard, Alyssa Goldstein Sepinwall, “Lumières et esclavage,” Annales historiques de la Révolution française, no. 380, 2015, 149-169.
3. Décret du 27 avril 1848 relatif à l’abolition de l’esclavage dans les colonies et possessions françaises. https://www.legifrance.gouv.fr/loda/id/JORFTEXT000000295898/
4. Décret № 2262 de la Convention nationale, du 16 pluviose, an II de la République française, une et indivisible qui abolit l’esclavage des Nègres dans les colonies. https://mjp.univ-perp.fr/france/1794esclavage.htm
5. Eric Hobsbawm, The Age of Capital: 1848–1875. London: Abacus, 1975, 396 p.
6. James Cyril, The Black Jacobins: Toussaint L’Ouverture and the San Domingo Revolution. 2nd ed. New York: Vintage Books, 1989, 452 p.
7. Laurent Dubois, Avengers of the New World: The Story of the Haitian Revolution. Cambridge: The Belknap Press of Harvard University Press, 2004, 357 p.
8. Lawrence C. Jennings, French Anti-Slavery: The Movement for the Abolition of Slavery in France, 1802-1848. Cambridge: Cambridge University Pres, 2000, 320 p.
9. Loi du 30 floréal, an X Loi relative à la traite des noirs et au régime des colonies.  https://mjp.univ-perp.fr/france/1802esclavage.htm
10. Olympe de Gouges, “Réflexions sur les hommes nègres” 1788. https://olympedegouges.eu/docs/reflexions-sur-les-hommes-negres.pdf
11. Pierre Branda and Thierry Lentz, Napoléon, l’esclavage et les colonies. Paris: Arthème Fayard, 2006, 359 p.
12. Robin Blackburn, The Overthrow of Colonial Slavery, 1776–1848. London, New-York: Verso, 1988, 560 p.