«Ohne Nurnberg keine Messen» («Без Нюрнберга, немає ярмарок»)

В історії Європи, був один винятковий випадок, коли густонаселене місто, побудоване на піщаному, неродючому грунті та річці, попервах навіть непридатної до навігації, протягом майже 500 років процвітало. Причиною тому були виключна працьовитівсть містян та політична майстерність магістрату. Мова йде про Нюрнберг (Прим. ред.: воно й не дивно, могли вгадати за епіграфом), який не одне століття заслужено мав бездоганну репутацію торгового міста.

Вміло маневруючи в хитросплетіннях політичних, економічних течій регіону Північного моря, міські торговці блискавично оцінювали поточну ринкову ситуацію та приймали вигідні для себе рішення. В результаті, Нюрнберг став центром унікальної експортної індустрії, представлену величезною кількістю виробів, як місцевого, так і іноземного виробництва.

У своєму листі до магістратури Ерфурта за 1471 р., знаменитий математик Йоган Мюллер описує Нюрнберг, як центр Європи. З п’яти головних воріт міста виходили дванадцять основних трактів до кожного кутка континенту. І незважаючи на постійні труднощі – такі як локальні війни в клаптиковій Імперії, напади розбійників, ці торгівельні артерії були глобальною структурою, найближчим відповідником до яких у сучасності можуть бути хіба залізниці.

Що ж до перешкод, від яких страждали вантажоперевезення з міста, можна виділити насамперед:

• відсутність інфраструктури на самих трактах;
• високий рівень небезпеки нападів на торговців, незважаючи на охорону з боку місцевих феодалів.

Останні, в свою чергу, перетворили «персональний захист» торговців на вигідне джерело отримання доходів. Всі ці накладні витрати лягали на плечі купців, що не могло не позначитись на збільшенні собівартості товарів. Крім цього, охорона, яку наймали торговці, могла змінюватися кілька разів за час руху від одного міста до іншого. Так, наприклад, при проходженні з Нюрнберга до Франкфурта-на-Майні, супровід змінювався 6 разів. При цьому не варто забувати про транспортні податки й мита, які були дуже істотні, особливо при перетині водних шляхів. У XV ст. при проходженні шляху від Франкфурта до Бамберга, таких мит було 25 (!).

Незважаючи на те, що купці Міста користувалися великими пільгами і привілеями, якими вони пишалися, фінансові витрати на перевезення як і раніше залишалися величезними. Ще однією із перешкод для безперебійного постачання вантажів були дорожні і складські обмеження. Для зниження витрат доводилося використовувати більш протяжні маршрути, що знижувало швидкість доставки.

Після того, як в 1525 р. Нюрнберг остаточно прийняв протестантську віру, робота з католицькими суб’єктами партнерами ускладнилася. Але тоді цей фактор сприймався як належне, незмінне. Незважаючи на вищеописані труднощі і перешкоди, ярмарки і ринки Нюрнберга залишалися як і раніше, багатими протягом усього періоду незалежності Міста в структурі Священної Римської Імперії.

Найстаріший тракт вів на захід до Франкфурта через Вюрцбург, де Нюрнберг до 1468 р. досяг повної свободи торгівлі. На цьому шляху судноплавні річки (Рейн, Майн та Дунай) грали важливе значення в обох напрямках. Сухопутна дорога від Майна до Дунаю (тобто від Франкфурта до Регенсбурга) займала близько 40 годин шляху. Нюрнберг на ній перебував приблизно посередині.

Географічний продовженням західного тракту був шлях до Регенсбургу, і далі – в Дунайський регіон. По ньому в Нюрнберг надходив метал з Богемії, який оброблявся на місці півсотнею ковальських майстерень. Через високий попит на метал, нюрнберзькі торговці мали своїх представників та ділові відносини в усіх найбагатших рудниках Імперії – наприклад, в срібних рудниках Йоахімшталь (Joachimsthal) в Богемії, срібних і олов’яних рудниках Шлакенвальд (Schlackenwald) і на багатих родовищах міді в Куттенберзі (Kuttenberg) . У зворотний бік (себто в Прагу) Нюрнберг направляв різні товари, але в першу чергу – тканину із земель Південної Німеччини.

Уже в XIV ст. в Старій Празі існував анклав нюрнбержців, стосовно яких (Прим. ред.: як і в інших містах з великим числом етнічних громад – типовим тому прикладом є Львів тієї ж доби) застосовувалися Нюрнберзькі правові норми у сфері торгівлі. Також відбувався міграційний обмін між Нюрнбергом, Прагою та Бреслау, на що вказують часті згадки в богемських документах імен Бегайм або Бем. Наприклад, в 1480 р., Ганс Бегайм з Нюрнберга стає королівським посередником та займає посаду Відповідального за будівництво в Граді. Про те, що ділові відносини між Прагою і Нюрнбергом були взаємовигідні, а колонія німців була істотна, говорить і той факт, що в 1565 р., незважаючи на неспокійні часи (Прим. авт.: не так давно відбулась Шмалькальденська війна), представники Нюрнберга були запрошені на місцевий великий Schutzenfest.

Очільник делегації німців, Альбрехт Волькер, виголосив на фестивалі промову “Вдячності за допомогу (Прим. ред.: очевидно, мається на увазі співпраця в торгівлі) з найкращими побажаннями містянам та магістрату Праги, запевняючи, що плідна співпраця між Нюрнбергом та Прагою буде продовжуватись в подальшому”.

Відносно розвитку металообки в торговому Місті, історик нюрнберзьких винаходів Габріель Доппельмаєр зазначає, що саме нюрнберзький торговець металами Георг Лосс (Georg Loß) привіз до Нюрнберга з Нідерландів технологію збагачення міді цинковою рудою для подальшого виробництва латуні.

Головну роль у видобутку міді грали рудники в графстві Мансфельд (Grafschaft Mansfeld), де Нюрнберг грав важливу, часом навіть визначальну роль протягом кількох століть. Так, станом вже на 1502 р. існувала компанія, яка займалась сегрегацією міді (Прим. ред.: в кольоровій металургії, це комбінований процес випалення окисленої руди з подальшим збагаченням) та її подальшим продажем в містечко Арнштадт (Arnstadt), в якому практично все керівництво було представлено громадянами Нюрнберга.

Починаючи з середини XVI cт., мідні рудники Мансфельда через війни, заборгованості та випливаючі з них судові суперечки занепадають, так, що навіть не можуть більше наймати шахтарів. У 1586 р. вони були передані в заставу нюрнберзьким торговцям, головним чином Пфінцінгу і Фюреру (Прим. авт.: вказані як “Pfinzing und Fürer”), а вже слідом за цією подією, пішов розквіт рудників та логічне збільшення числа працівників, аж до 20 тис. осіб. Адміністрування рудників Нюрнбергом тривало аж до 1618 р.; згодом, через Тридцятирічну війну, воно було передано Лейпцигу, однак ділові відносини цього регіону з Нюрнбергом тривали й пізніше.

Активна торгівля металами призвела, крім іншого, до налагодження економічних відносин з Ерфуртом, що підтверджують численні свідоцтва про щільний трафік між містами, даними про винаймання охорони і видачу ліцензій на торгівлю. Ерфурт так само був важливим торговим центром, однак в першу чергу мав передавальне значення, забезпечуючи Тюрінгію товарами з Нюрнберга.

Лейпциг потраплив до сфери інтересів Нюрнберга відносно пізно. Найраніший зафіксований документ про встановлення відносин між містами був надісланий герцогом Саксонії Фрідріхом І Войовничим у Нюрнберзький магістрат за 1427 р. У ньому, герцог пропонує торговцям використовувати дорогу через Грефенталь (Gräfenthal). Згодом цей шлях стане основним маршрутом між Нюрнбергом та Лейпцигом.

Ще одна важлива транспортна артерія проходила через Сілезію, яка перебувала під владою королів Богемії з династії Люксембургів від XIV ст. Нюрнберг отримав торгові привілеї в регіоні із санкції імператора Карла IV.

Однак, число тих, хто вибрав Вроцлав суто в якості транзитного пункту для торгівлі із ДержавоюТевтонського ордену чи Польщею, де нюрнберзькі купці мали привілеї ще з часів Казимира ІІІ Великого (Прим. авт.: перший датується 1365 р.), було велике. Звідси вони рухалися на південь, наприклад до Києва, а звідти торгові тракти тягнулися аж до степів.

Однак, не все було настільки безхмарно: у Познані та Кракові, Варшаві та Львові протягом багатьох років нюрнберзькі торговці терпіли жорсткі комерційні поразки, подібні до тих, що були в Ліоні. Однак жваві торговельні відносини підтримувалися з більшістю інших польських міст, чому сприяв той факт, що велике число з них було засноване німецькими поселенцями.

Коли в 1553 р. нюрнберзький оптовий торговець Фрідріх Бегайм (Friedrich Behaim) взяв на себе професійну підготовку свого сина Пауля, то спочатку він відправив його до Кракова на три роки – де той мав вчитися, а після чого продовжити навчання в Італії. Нижче представлений договір про це учнівство.

На теренах Польщі особливо цікаво слідувати по шляху ще одного нюрнберзького торговця, близького родича Гергарда Меркатора, Георга Фуггера. Він, в ході ході процвітаючої торгівлі в Східній Європі, не залишився в Нюрнберзі, а переїхав спочатку в Познань, а потім до Варшави, де в 1515 р. здобув статус містянина та спорудив один з найкрасивіших будинків на Ринковій площі міста, який однак був зруйнований під час Другої світової війни. Характерно, що ще до того, як Фуггер освоїв польську мову, він був обраний до варшавського магістрату, як один з найбагатших і шанованих людей того часу в місті.