Стаття узагальнює знання про таке явище Середньовіччя, як лицарські турніри, про їхню історію, про ритуали, що мали місце на лицарських турнірах, про типи боїв під час турнірів та про те, яка зброя та обладунки на них використовувалися, як ця зброя і обладунки змінювалися з часом.

ЗАПРОШУЄМО НА ВІДКРИТУ ЛЕКЦІЮ
ЛЬВІВСЬКОГО МЕДІЄВІСТИЧНОГО КЛУБУ
на тему:
“Від Книги із Дарроу до Псалтиря Кормака: еволюція оздоблення ірландських рукописів”
Зустріч відбудеться 16 березня (середа) о 11-50.
Місце зустрічі – кафедра історії середніх віків та візантиністики.
Звітуватиме – Ксенія Скшентувенська (історик, 3 курс)

Усім відомо, що Східноєвропейські території здавна населяли полікультурні суспільства в силу вигідного географічного розташування. Русь знаходилась на перетині важливих торгових шляхів – Волзького, Шляху з Варяг в Греки, тощо. Саме це і приваблювало скандинавських купців починаючи з VIII ст. Однак якою мовою спілкувались ці різноетнічні маси? Одна з «саг про давні часи» містить цікавий епізод, який описує торговий шлях на Схід. За словами автора на Русі говорили латиною, німецькою, данською, гардською (Від слова Гардарікі, скандинавської назви Русі)…

У середньовічному соціокультурному просторі сприймання смерті людини, процес тужіння та акт поховання померлого суттєво вплинули на формування чуттєво–образної системи вітчизняного письменства. Мотиви плачу входять до структури пам’яток середньовічної літератури фрагментарно, не відділяючись від основної канви тексту.

Синтез фольклорної та книжної традицій є характерною рисою для середньовічного тексту. Історичні факти чергуються з ліро–епічними жанрами, а світські чи християнські теми розкриваються за допомогою народнопоетичних (або ж язичницьких) образів та символів. Засвідчує про фольклорну традицію і наявність оплакувальних мотивів у творі.

Монографія видатного українського медієвіста Войтовича Леонтія Вікторовича.
Книга присвячена висвітленню стосунків Галицького, Галицько-Волинського князівств та Королівства Русі з Візантією, Угорським королівством, польськими князівствами, Литвою та німецькими державами в ХІ–ХІV століттях. В роботі використані європейські хроніки та інші джерела, які для дослідження цієї теми раніше не залучалися, а також праці угорських, польських, чеських та інших зарубіжних істориків, включаючи найновіші дослідження.
Рекомендуємо для домашньої бібліотеки! Скачай книгу. Сподобалась – купи!)

Середньовічні вірменські священники , щоб закликати людей до церкви, били дерев’яними молоточками об грубу дерев’яну доску .Такий музичний інструмент носив назву “симантрон”.
Але чому мусульмани забороняли використання дзвонів? Чи взагалі були дзвони у середньовічній Вірменії?
І чому вірменські автори так негативно ставляться до цього музичного інструменту?

“Ашот ІІІ перевершив усіх своєю лагідністю і милосердям, бо збирав біля себе калік, кривих та сліпих, роблячи їх співрозмовниками на своїх бенкетах … Він пригощав їх зі своєї чаші, наповненої царським напоєм і випивав залишок вина, змішаний з гноєм від їх виразок. Він до того був щедрий до нужденних, що після смерті в його скарбницю не знайшлося навіть копійки; всі прикраси і коштовності з його палацу було роздано вбогим. І очистив він гріхи свої милостинею і співчуттям до бідним”

Давайте проведемо невеличкий експеримент. Нижче подано два уривки з нормативно-правових документів. Перший документ – уривок з Судебника Мхитара Гоша (вірменський збірник законів ХІІ ст.). Другий – це стаття 343 з цивільного кодексу України. Обидва документи розповідають нам про “набуття права власності на скарб” (Тобто, якщо Ви юний археолог і знайшли щось цінне у землі, то це законодавство повинне вказувати, який відсоток від знайденого йде Вам, а який державі). Для того, щоб спростити Вашу задачу, найважливіші моменти ми виділили жирним шрифтом і червоним кольором, щоб легше було порівнювати ці документи. Отож …

Стаття присвячена аналізу семантики їжі у Києво–Печерському патерику крізь призму протистояння у тексті сакрального та профанного вимірів. Автор наводить приклади втрати їжею своєї первинної функції (насичення) на користь набуття нею сакрального значення, що випливає із метафізичної суті самого акту їжі і тісно пов’язане зі специфікою християнського світогляду.