Вивчення давніх демонологічних уявлень створює можливість для реконструкції світогляду, фундаментальних страхів та повсякденного життя давніх суспільств Месопотамії. Це спосіб зрозуміти, як давні люди концептуалізували хаос та небезпеку. У цьому контексті особливої уваги заслуговує образ демониці Lamaštu, оскільки він втілює одну з найбільш гострих соціальних тривог давнього світу – екзистенційний страх перед високою дитячою смертністю та небезпеками, що супроводжували вагітність і пологи. Аналіз апотропейної (захисної) магії, спрямованої проти неї, дозволяє вивчити конкретні ритуали та психологічні механізми, які суспільство створювало для боротьби з цими страхами та відновлення відчуття контролю.

Для розуміння природи цієї апотропейної магії, необхідно перш за все деталізувати саму загрозу. Dimme (записувалось як dDIM3 / dDIM8 / dDIM11.ME, або, у новіший період, KAMAD.ME шумерською і Lamaštu аккадською) [1, c. 2], посідає унікальне місце в шумеро-аккадському пантеоні: вона є донькою верховного бога Ану [5, c. 222], але на відміну від більшості демонічних сил, таких як утуку чи рабісу, діє з власної волі, а не за наказом богів. Тексти заклинань, зібрані у корпусі “Lamaštu Series”, неодноразово називають її mãrat Anim – “Донькою Ану” [1, p. 3]. Її походження надавало їй божественного статусу, що відображене навіть у клинописних текстах, де до її імені використовується детермінатив DINGIR (знак божества).  Проте згідно з міфологічними уявленнями вона була вигнана від інших богів через свої жахливі вчинки [5, p. 223].

Основною метою Lamaštu на землі було викрадення та поїдання новонароджених немовлят. Її діяння можна описати як кровожерливі та жорстокі напади, які вона реалізовувала двома основними методами: або хитрістю, коли вона проникала до жертв, видаючи себе за повитуху або лікаря, або ж грубою силою атакуючи “як вовчиця чи левиця” [1, p. 3; 4].

Деталізація її вчинків демонструє фокус на репродуктивному циклі, а специфіка жертв включає немовлят (викрадення, удушення, висмоктування мозку/крові), вагітних жінок (викидні), породіль (післяпологова гарячка, зараження). Також сфера її впливу в охоплювала дорослих чоловіків, літніх людей та домашніх тварин [5, p. 224-226].

Згідно із заклинаннями проти неї, місцем перебування демониці на землі були гори або болота, тобто ті території, де відсутня людська культура. Подорож Lamaštu до боліт відбувалась на човні. Це часто зображали на амулетах, а її фігура, що немовби стоїть на спині осла, може символізувати шлях до гір [5, p. 233-234].

Відповіддю на ці страхи стає розгалужена система апотропейної магії, а її найбільш відчутнім проявом є масове виробництво захисних амулетів [1, p. 29].

Візуальний образ Lamaštu, доволі детально відтворений на апотропейних амулетах, є одним з найбільш опрацьованих у месопотамській демонології. Аналіз походження, палеографії та іконографічних деталей цих амулетів, проведений Ф. А. М. Віггерманном [5, p. 219-224], дозволяє виділити групи артефактів, які демонструють поступову еволюцію образу від бронзової до залізної доби.

Найбільш ранні амулети належать до групи А і відносяться до бронзової доби, про що свідчить палеографія старо- або середньовавилонських написів та археологічні контексти пізньої бронзи. Вони мають переважно південне вавилонське походження, за винятком окремих знахідок з Ашшура та Кар-Тукульті-Нінурти. Ці амулети демонструють схематичний образ Lamaštu. Фігура часто виконана побіжно і позбавлена чітких жіночих характеристик, хоча на окремих екземплярах, здається, є статеві органи і груди. Ключовими атрибутами є гребінь, веретено, цуценя та порося, що знаходяться поряд з демоницею в полі амулета, але вона не тримає їх у руках, як це буде в пізнішій традиції. Іконографічною особливістю цієї групи є трикутники, що оточують її. Існує гіпотеза, що вони є візуальним еквівалентом магічних zipa-формул («будь заклята…») і символізують ритуальне коло для стримування зла [5, p. 219-222].

Амулет групи А.

Кардинальна зміна образу відбувається в амулетах групи В, які датуються пізньою бронзовою добою, що історично відповідає періоду середньоассирійського царства (~ XIV-XIII ст. до н.е.). Усі предмети цієї групи з відомим нам походженням є родом з Ассирії, зокрема з Ашшура, Ніневії та Кар-Тукульті-Нінурти. Тут вперше з’являється розвинений канонічний тип з важкими грудьми, головою левиці та ослячими вухами. Також є деталь, яка відрізняє її від інших груп: демониця завжди тримає гребінь і веретено в руках, у той час як більш ранні та пізні образи Lamaštu цього не роблять [5, p. 222-223].

Амулет групи В.

Ймовірна причина таких регіональних відмінностей полягає в різному рівні магічного та теологічного опрацювання образу Lamaštu. Амулети вавилонської Групи А відображають давнішу і більш загальну практику, використані на яких замовляння часто були спрямовані проти зла в цілому (mimma lemnu  – “будь-яке зло”), а не конкретно проти неї. Тому їхній схематичний образ був радше загальним символом  демона, а головну магічну роль відігравали ритуальні елементи, як-от трикутники, що символізували zipa-формули.

Натомість амулети ассирійської групи В свідчать про теологічну інновацію та спеціалізацію, що відбулася в пізній бронзовій добі: загальні замовляння зникають, а залишаються лише ті, що націлені виключно на Lamaštu, тому був потрібен чіткий  “портрет” ворога, що призвело до створення розвиненого канонічного образу. Внаслідок стандартизації атрибути (гребінь і веретено) перестали бути простим ідентифікаторами і стали невід’ємною частиною її образу, і тому тепер вона тримає їх в руках, підкреслюючи нову чітко визначену ідентичність. Також ще однією можливою причиною створення сталого образу демониці того часу було бажання писарів “організувати” всесвіт навколо себе, створюючи списки, які стосувалися різних аспектів, зокрема демонології [4, p. 248].

Амулети груп С і D залізного віку продовжують канонічний образ [зобр. 3], заданий групою В, однак, як вже згадувалось вона не має жодних атрибутів у руках. Натомість з’являється нова фігура у вигляді апотропеїчного демона – Pazuzu, якого не було в бронзовому періоді і який вводиться спеціально для протидії Lamaštu [3, s. 127-133; 5, p. 239-242] [зобр. 4].

Амулет груп С та D.

Ритуальна табличка «Чума Lamaštu» на якій зображено демона Pazuzu.

Таким чином, класифікація амулетів доводить, що канонічна історіографія Lamaštu не була початковою і її загальновідомий вигляд сформувався на порозі залізного періоду в Середньоассирійській імперії.

Аналіз іконографічної еволюції амулетів, наведений вище, свідчить, що ці артефакти були ключовими інструментами у складній системі магічного захисту. Поява стандартизованого образу Lamaštu та введення фігури її антагоніста Pazuzu свідчать про високий рівень рефлексії месопотамських āšipū (екзорцистів) над природою загрози та методами її нейтралізації [2, p. 192-194; 3, s. 133].

Проте амулети набували своєї повної сили лише у поєднанні із вербальними та ритуальними діями. Вони були “активовані” через заклинання та вписані у ширший ритуальний спектр дій, що мав на меті не лише захистити, але й “виправити” погану ситуацію, що спіткала людину.

Саме тому для реконструкції боротьби з “донькою Ану” необхідно звернутися до дослідження головного джерела – серії Ламашту (Lamaštu Series) [1, p. 16]. Цей канонічний корпус є стандартизованим компендіумом (збірником) заклинань та ритуалів, що остаточно сформувався у стандартно-вавилонський період (І тисячоліття до н.е) та описує практики для цього протистояння.

У контексті месопотамської традиції апотропейна магія мала подвійну функцію: з одного боку превентивну, спрямовану на запобігання загрози через постійне носіння амулетів та розміщення захисних фігурок, з іншого, – лікувальну (або кризову) коли āšipū втручався безпосередньо для вигнання демона, який вже напав на дитину чи матір.

Текстологічний аналіз, зокрема проведений В. Фербером, показує, що цей текст дійшов до нас щонайменше у двох версіях, що відрізнялись структурою, зокрема тим, у якій послідовності заклинання та ритуали були організовані на табличках. [1, p. 17]. Перша – це “Ṭuppu recension” (редакція “табличок”) яка є, ймовірно, старішою версією, засвідченою як в Ашшурі, так і у Вавилонії. Хронологічно найбільш ранній відомий екземпляр цієї версії (з Ашшура) датується раннім новоассирійським періодом (які століття?). У цій редакції матеріал був логічно згуртований на ṭuppū (“таблички”): наприклад, “Табличка І” містила заклинання 1-4, 6, 8-13, а “Табличка ІІ” – заклинання 5 і 7 [1, p. 17-18]. Наступна «Pirsu recension» (редакція “розділів”) є пізнішою, ніневійською версією, створеною або стандартизованою писарями бібліотеки Ашшурбаніпала в VII ст. до н.е. [1, p. 20]. Саме ця версія традиційно слугує основою для сучасних видань і поділяє корпус на три pirsū (“розділи”): Lam. I та Lam. II, що містять 13 основних заклинань, та Lam. III, відомий як “Ритуальна Табличка” [1,c. 20-21].

Цей корпус не був суто «академічним» текстом; він був живою частиною ритуальної практики. Тексти показують, що āšipū часто витягували окремі заклинання з канонічної серії для використання в інших ритуальних контекстах (до прикладу, у ритуалах обкурювання qutāru або в ритуалах для немовлят). Крім того, шкільні таблички демонструють, що «Lamaštu Series» була частиною доволі розвиненої писарської та екзорцизької (екзорцистської?) освіти [1, p. 27-28].

Важливо розглянути обидва компоненти апотропейної практики: вербальний та ритуальний. Перший компонент, представлений переважно у Lam. I та Lam. II  [1, p. 67-253], висвітлює чітку повторювальну структуру, спрямовану на ідентифікацію, ізоляцію та вигнання загрози. Типове заклинання виглядає таким чином: часто починається з прямого звернення та детального опису її зовнішності та походження (“Донька Ану…”). Цей акт називання ворога на ім’я є першим кроком для отримання символічної влади над ним. Далі текст перелічує її злодіяння, що слугує “юридичним” обґрунтуванням для вигнання. Важливо, що āšipū діє не від свого імені, а апелює до вищих сил, закликаючи на допомогу богів мудрості та магії, таких як Еа (Енкі) або Асаллухі (Мардук) [2, p. 194-196]. Завершується заклинання прямим наказом піти геть та повернутися до місць свого походження.

Цікавим у текстах з «Lamaštu Series» є використання “формули умиротворення”. Розуміючи Lamaštu не просто як сліпу силу, а як божественну істоту з власними бажаннями, екзорцист міг намагатися не лише вигнати її, але й “вмовити” пропонуючи їй дари під час ритуалу – це могли бути гребінь, веретено, сандалі, їжа. Фактично, від демониці намагались «відкупитись», щоб вона взяла ці предмети та залишила дитину у спокої.

Під час ритуального компоненту слова заклинань набували сили лише у поєднанні з конкретними діями, детально описаними у текстах (особливо у Lam. III) [1, p. 186]. Центральною була практика виготовлення глиняної фігурки самої демониці, яка фактично ставала її матеріальними двійником [2, p. 197]. Всі маніпуляції (заспокоєння дарами або ритуальне знищення) проводилися над фігуркою, що, як вважалося, впливало на саму Lamaštu. Часто фігурку (разом з дарами-відкупом) клали у маленький очеретяний човен і пускали за течією річки. Це була фізична, візуальна маніфестація вигнання, зло вирушало “геть” у підземний світ, звідки воно прийшло. Ритуали також передбачали створення захисних бар’єрів. Найвідомішим є використання фігурок собак (часто чорної та білої), яких ритуально “поховали” біля ліжка породіллі [1, p. 168-171]. Собаки, як священні тварини богині медицини Гули, вважалися охоронцями, здатними бачити та відганяти злих духів.

Кульмінацією захисної “технології”, що збігаються з іконографією амулетів залізного віку (групи С і D), є залучення демона Pazuzu. Його голова або повна фігура розміщувалась на амулетах або над ліжком, використовуючи принцип “клин клином” [3, s. 169]. Хоча він і сам був злим демоном вітру, вважався антагоністом, проте, водночас і єдиною силою, здатною фізично змусити Lamaštu відступити. Таким чином, магія перейшла від пасивного захисту (Група А) до активної магічної контр-агресії.

Дослідження Феномену Lamaštu демонструє, як месопотамське суспільство артикулювало та намагалося контролювати фундаментальний страх перед дитячою та материнською смертністю. Магічна відповідь на цю загрозу не була статичною; вона пройшла певну еволюцію.

Це видно з розвитку амулетів: від ранніх, схематичних образів бронзової доби до теологічно опрацьованого, канонічного “портрету” демониці, що виник у середньоассирійський період. Ця стандартизація свідчить про спеціалізацію магічної практики.

Одночасно відбувалася кодифікація ритуалів, що вилилася у «Lamaštu Series». Вона поєднувала вербальні практики (заклинання, умиротворення) з ритуальними діями (виготовлення фігурок-двійників, створення захисних бар’єрів).

Кульмінацією цієї еволюції стало введення в іконографію залізної доби демона Pazuzu. Це засвідчило фундаментальний зсув у магічному мисленні: від пасивного захисту до активної контр-атаки, де для боротьби зі злом залучалася інша демонічна сила за принципом “клин клином”.

Список використаної літератури:

1. Farber, Walter. Lamaštu: An Edition of the Canonical Series of Lamaštu Incantations and Rituals and Related Texts from the Second and First Millennia B.C. Mesopotamian Civilizations 17. Winona Lake, IN: Eisenbrauns, 2014.
2. Gebel, Konrad. “Incantations and healing treatments against Lamaštu in the vicinity of the ‘Sitz im Leben’ of the First Millennium BC.” Alter Orient und Altes Testament 460 (2019): 191-207.
3. Heeßel, Nils P. Pazuzu: Archäologische und philologische Studien zu einem altorientalischen Dämon. Cuneiform Monographs 21. Leiden; Boston: Brill-Styx, 2002.
4. Oppenheim, A. Leo. Ancient Mesopotamia: Portrait of a Dead Civilization. Revised Edition completed by Erica Reiner. Chicago: The University of Chicago Press, 1977.
5. Wiggermann, F. A. M. “Lamaštu, Daughter of Anu. A Profile.” У: Birth in Babylonia and the Bible: Its Mediterranean Setting, edited by Marten Stol, 217–252. Cuneiform Monographs 14. Groningen: Styx Publications, 2000.