Навесні 1989 р. на найбільшій площі світу – пекінській Тяньаньмень – розгорнулася трагедія, яка увійшла в історію як один із найбільш показових прикладів жорстокого придушення демократичного руху в умовах комуністичної диктатури. Проблематика цього питання залишається однією з найбільш дискусійних тем новітньої історії Китаю, що зумовлено насамперед жорстким контролем китайської влади над інформацією про ці події — архіви КПК закриті, а офіційна історіографія або замовчує червневу трагедію, або зводить її до “контрреволюційного заколоту”. Глибинні причини подій слід шукати не лише у студентському русі, а й у системній кризі комуністичного ладу, загостреній суперечністю між економічною лібералізацією та політичним консерватизмом доби реформ Ден Сяопіна. Реальний масштаб трагедії 4 червня 1989 р. також залишається предметом дискусій, оскільки офіційні та незалежні дані щодо людських втрат кардинально розходяться.

Площа Тяньаньмень до протестів.

Починаючи з 1978 р., коли 18-22 грудня відбувся 3 пленум ЦК КПК 11 скликання, з ініціативи Ден Сяопіна почали проводитися економічні та політичні реформи (політика “реформ та відкритості”), які призвели до поступового впровадження ринкової економіки і певної політичної лібералізації, що послабила систему, встановлену головним теоретиком китайського комунізму Мао Цзедуном. Однак станом на 1989 р. в КНР були всі ознаки тоталітарної системи: відсутність свободи слова, жорстокі репресії громадян, тотальний контроль над усіма сферами діяльності (преса, економіка та ін.). Деякі студенти і частина інтелігенції вважали, що реформи зайшли недостатньо далеко і що Китай повинен змінити свою політичну систему. Спостерігаючи за політичною лібералізацією, здійсненою президентом СРСР Михайлом Горбачовим, вони сподівалися на подібні реформи [3].

Деякі очевидці, наприклад, журналіст-міжнародник Всеволод Овчинников, який тоді входив до групи підготовки візиту Горбачова до КНР, дотримуються погляду, що головною метою молодіжних маніфестацій були не права людини та демократичні свободи, як стверджують західні ЗМІ. Демонстранти насамперед засуджували негативні побічні наслідки реформ, започаткованих Деном Сяопіном у 1979 р. Вони виступали проти незаконних угод приватних підприємців із партійно-державним апаратом. Саме на викорінення корупції було націлене головне гасло демонстрантів “Дадао таньгуань!” (“Геть продажних чиновників!”).

Китайські економічні реформи складалися з кількох етапів. Як правило, вони не були частиною якихось теоретичних побудов, а представляли собою адекватну та практично вивірену відповідь на найнагальніші проблеми (“Переходячи річку, обмацуємо каміння” — Ден Сяопін) [6]. На Заході економічні реформи в Китаї були сприйняті багатьма як перехід до капіталізму, однак, щоб уникнути ідеологічних протиріч та питань про власну легітимність, китайський уряд стверджував, що це лише форма соціалізму. Ден Сяопін пояснював цю суперечність своєю знаменитою фразою: “Не має значення, якого кольору кішка — головне, щоб вона ловила мишей”, а також цитатою Маркса про те, що практика — головний критерій істини. Деякі автори також звертали увагу на внутрішньокитайські джерела економічних ідей, на які спиралися реформатори [1].

У 1988 р. відбулася невдала спроба запровадити систему ринкових цін. Внаслідок скасування контролю над цінами з боку держави, люди почали хаотично знімати готівку і скуповувати товари, різко зросла інфляція (у 1988 р. рівень інфляції становив 19 %) [2]. Андрій Шароградський пояснює ситуацію настуним чином: “Економічні реформи, що продовжуються 10 років, після перших приголомшливих успіхів дають серйозний збій. Економісти оцінюють ситуацію як «перегрів економіки”. Спостерігається різкий ріст цін, постійно збільшується безробіття і в результаті — соціальна напруга в китайському суспільстві. Політичну верхівку очолюють люди, середній вік яких дорівнював близько 80 років. Вони — на чолі з Ден Сяопіном (йому на той час виповнилося 85 років) — були ініціаторами економічної реформи, але різко виступали проти політичних перетворень, вважаючи, що це підірве стабільність в країні” [7].

Існує також версія подій, за якою студенти протестували проти капіталістичної спрямованості економічних реформ Ден Сяопіна та за збереження соціалістичних завоювань Мао. До демократії вони закликали саме для того, щоб отримати можливість протидіяти уряду впроваджувати ринкові реформи, що ведуть до великих соціальних змін [9].

Протести на площі Тяньаньмень 1989 р. були значною мірою спровоковані смертю колишнього Генерального секретаря ЦК КПК Ху Яобана. Його відверті заклики до реформ і критика маоїзму зробили його “зручним цапом-відбувайлом” для Ден Сяопіна після студентських протестів 1986-1987 рр., що призвело до вимушеної відставки у січні 1987 р. Раптова смерть Ху Яобана від серцевого нападу 15 квітня 1989 р. дала студентам привід зібратися знову — не лише щоб оплакати реформатора, а й щоб висунути вимоги щодо реабілітації його імені та продовження демократичних перетворень [4].

Студенти, що вимагають реабілітації Ху Яобана.

15 квітня 1989 р. на площі Тяньаньмень біля пам’ятника Народним Героям почали збиратись студенти, щоб вшанувати пам’ять Ху Яобана. Приєднувалося все більше і більше людей, і це зібрання поступово перетворилося у протест. Також 18 квітня студенти зібрались біля воріт Сіньхуа і вимагали діалогу з владою. 20 квітня поліція розігнала близько 200 студентів, які залишилися біля воріт. 21 квітня, всупереч наказу влади, студенти стотисячною колоною пройшли площею Тяньаньмень, а 22 квітня відбулися похорони Ху Яобана. Студенти передали уряду петицію з вимогою зустрічі з прем’єром Державної ради КНР Лі Пеном, але той відмовився. Також в цей день спалахнули заворушення в провінційних центрах. У місті Чанша мародери розграбували 38 магазинів, в місті Сіань теж грабували магазини, спалювали автомобілі, будинки. 24 квітня студенти оголосили офіційний страйк, і вже 26 квітня на першій шпальті китайської партійної газети “Женьмінь жибао” протести відкрито назвали “контрреволюційним заколотом”, з чим студенти не погодилися [4].

Журналісти протестують проти корупції на площі Тяньаньмень 17 травня 1989 р.

Наприкінці квітня протести набрали обертів: 27 квітня відбулася чергова демонстрація, а на початку травня на площі Тяньаньмень виникло наметове містечко. 4 травня з нагоди річниці “Руху 4 травня” тут зібралося близько 300 тис. людей. 13 травня студенти розпочали голодування, до якого приєдналося 3 тис. осіб, вимагаючи діалогу з владою, і невдовзі кількість протестувальників перевищила мільйон. Прибуття 15 травня до Пекіна М. Горбачова надихало студентів, однак він відмовився з’явитися на площі, назвавши події внутрішньою справою Китаю. 18 травня відбулася телевізійна зустріч голодувальників з прем’єром Лі Пеном, який зажадав негайно звільнити площу, однак студенти відповіли вимогою припинити переслідування учасників акції. 20 травня влада оголосила в Пекіні воєнний стан, назвавши студентів “антиурядовими заколотниками”, проте жителі міста перекрили дорогу армії. 30 травня на площі було встановлено статую Богині Демократії.

Статуя Богині Демократії на площі Тяньаньмень.

Вимоги протестувальників формувалися в ході подій і різнилися залежно від соціального статусу: студенти виступали за лібералізацію та реабілітацію Ху Яобана, робітники — проти інфляції та безробіття, інтелігенція — проти корупції й тоталітаризму. Спільним гаслом усіх учасників стало “Дадао гуаньдао” — “Геть продажних чинуш”. Під час протестів часто лунав Інтернаціонал, який був виявом того, що мета протесту це не зміна державного устрою чи політичного режиму. Цікаво, що частина протестувальників засудила спробу екстремістів заплямувати фарбою портрет Мао Цзедуна, виставлений на мавзолеї, і передала їх самих владі для покарання [6].

Заплямований портрет Мао Цзедуна.

Наприкінці травня було прийнято рішення розігнати протестувальників силою. Вранці 3 червня неозброєні підрозділи НВАК спробували увійти на площу, однак були відкинуті. Пізно ввечері того ж дня до Пекіна увійшли армійські колони з танками, які зустріли збройний опір — особливо запеклий на південних і західних підступах до Тяньаньмень. Демонстранти зводили барикади з автобусів і вантажівок, руйнували гусениці бронетехніки сталевими балками, а знерухомлені машини підпалювали. Прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю, який невдовзі відвідав Пекін, стверджував, що на вулицях міста бачив не менше 15 спалених танків і армійських автомобілів [5].

На шляху проходження військ будували барикади з перевернутих машин та автобусів. Приблизно о 22:30 військам було віддано наказ стріляти на ураження. Близько 01:00 4 червня розлючений натовп захопив два бронетранспортери, водії яких заблукали в місті. Солдат били до смерті, є свідчення, що деякі протестувальники намагалися зупинити цю розправу, але результати були невтішні. Опір військам чинили переважно робітники, а не студенти.

Близько 01:30 війська досягли площі Тяньаньмень, де раніше знаходилося кілька десятків тисяч осіб, але, в міру надходження відомостей про жертви у місті, чисельність людей на площі постійно зменшувалась. Лідери студентів були розгублені та не знали, як діяти. Група робітників, що знаходилися на площі, дістала захований заздалегідь кулемет, але Лю Сяобо, вірний ідеї ненасильницького опору, у присутності журналістів розбив його.

Близько 03:30 лідери студентів розпочали переговори з військовими — на той час у наметовому містечку залишалося лише 5-6 тис. осіб. О 04:40 розпочався організований відхід студентів із площі, після чого військова техніка знищила наметове містечко разом зі статуєю Богині Демократії. Безпосередньо на Тяньаньмень ніхто не загинув, однак одинадцятьох студентів було роздавлено танками вже за межами площі. Учасниця протестів Люй Цзінхуа згадувала: “Я чула, як мимо пролітали кулі, як стріляли в людей. Поруч зі мною впав один убитий, потім другий. Я бігла і бігла, щоб якнайшвидше забратися звідти. Люди довкола кричали про порятунок, викликали медичну допомогу…” [3].

Вранці 4 червня біля площі Тяньаньмень, що охоронялася солдатами, почали збиратися обурені люди. Після того, як військові наставили на них автомати, вони почали тікати, а солдати відкрили вогонь їм у спину. 9 червня Ден Сяопін по телебаченню оголосив, що “антиурядовий заколот придушено” і висловив подяку військам, які брали участь в придушенні [9].

Фото Невідомого повстанця (Tank Man).

5 червня, коли колона танків поверталася з Пекіна по Чанган-авеню, їй навперейми виступив юнак із господарськими сумками в руках. Він рухався зі сторони в сторону, заступаючи танкам шлях, а потім виліз на головну машину і почав говорити в оглядову щілину. Коли танк спробував рушити вперед, юнак знову заступив колоні дорогу. Так тривало ще кілька секунд, поки його забрали невідомі — чи то інші учасники протестів, чи то співробітники спецслужб. Досі залишається незрозумілим, що саме юнак вимагав від танкістів Народно-визвольної армії Китаю. Досі невідоме його справжнє ім’я. Про долю юнака теж ніхто не знає.

Точна кількість убитих і поранених залишається невідомою через значні невідповідності між різними джерелами. Китайський уряд заявляв про 242 жертви, але не опублікував список загиблих. Ніколас Д. Крістоф вважає: “Ймовірно, що кількість убитих так і залишиться невідомою. Можливо, були вбиті тисячі людей. Але, ґрунтуючись на наявних сьогодні доказах, можна зробити висновок про десятки убитих поліцейських та військових і від чотирьохсот до восьмисот цивільних осіб”. Однією з причин, через яку, можливо, не вдасться встановити число жертв, може бути те, що китайські війська швидко прибрали тіла і знищили рештки [7].

Фото пам’ятника жертвам Тяньаньмень (Гонконг).

Події на площі Тяньаньмень 1989 р. набули світового резонансу через силовий розгін мирного протесту, що призвів до великих людських втрат. Їхнє коріння сягає 1949 р., коли КПК прийшла до влади і розпочала будівництво комуністичного ладу з усіма його трагічними наслідками: провальним “Великим стрибком”, голодом і Культурною революцією.

Починаючи з 1978 р. Ден Сяопін проводив політику “реформ та відкритості”, яка запроваджувала елементи ринкової економіки та часткову політичну лібералізацію. Однак КНР зберігала всі ознаки тоталітарної системи, а невдала спроба запровадити ринкове ціноутворення спричинила інфляцію, безробіття та дефіцит продовольства. Частина студентів та інтелігенції вважала реформи недостатніми і сподівалася на лібералізацію за зразком горбачовської гласності в СРСР.

Безпосереднім приводом до протестів стала смерть колишнього Генерального секретаря ЦК КПК Ху Яобана 15 квітня 1989 р., якого раніше усунули з посади за заклики до реформ і критику маоїзму. Із 15 квітня до 4 червня тривали масові мирні протести, рушійною силою яких були студенти. Їхні вимоги стосувалися реабілітації Ху Яобана, боротьби з корупцією та демократичних реформ, однак докорінної зміни державного устрою протестувальники не прагнули.

Уряд так і не пішов назустріч учасникам протесту, кількість яких в окремі дні перевищувала мільйон осіб. 3 червня ввечері до Пекіна увійшли підрозділи НВАК з танками, які зустріли збройний опір, а 4 червня площу було “зачищено”. Точна кількість жертв досі залишається невідомою через суттєві розбіжності між різними джерелами. Криза комуністичного ладу, загострена внутрішньопартійними суперечностями та соціально-економічними негараздами, вилилася у трагічне протистояння народу і влади, яке завершилося згортанням будь-яких ліберально-демократичних перетворень у КНР на найближчі десятиліття.

Список використаних джерел і літаретури:

1. Богданьок, Олена. “Університет Гонконгу демонтував статую, присвячену різанині на площі Тяньаньмень.” Суспільне новини, 2021. https://suspilne.media/192013-universitet-gonkongu-demontuvav-statuu-prisvacenu-rizanini-na-plosi-tananmen/.
2. “Кривавий майдан: що сталося на площі Тяньаньмень 30 років тому.” BBC News Україна, 2019. https://www.bbc.com/ukrainian/features-48512879.
3. Павлюк, Олег. “32-га річниця протестів на площі Тяньаньмень: під знаком репресій та онлайн-цензури.” Hromadske, 2021. https://hromadske.ua/posts/32-ga-richnicya-protestiv-na-ploshi-tyananmen-pid-znakom-represij-ta-onlajn-cenzuri-zgaduyemo-v-arhivnih-foto.
4. Пивоваров, С., Коберник, К. “«Китайський майдан», який міг змінити країну.” Бабель, 2024. https://babel.ua/texts/106217-35-rokiv-tomu-studentskiy-miting-na-ploshchi-tyananmen-pereris-u-milyonniy-antiuryadoviy-protest-vlada-pridushila-yogo-zbroyeyu-i-tankami-zgaduyemo-pro-kitayskiy-maydan-yakiy-mig-zminiti-krajinu.
5. Танасійчук, Ольга. “Тяньаньмень: 25 років потому.” Укрінформ, 2014. https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/1670605-tyananmen_25_rokiv_potomu_1944477.html.
6. “25 років тому: розгром на площі Тяньаньмень.” Радіо Свобода, 2014. https://www.radiosvoboda.org/a/china-tiananmen-democracy-movement-politics/25410136.html.
7. “Фотоісторія. 4 червня 1989 року китайська влада жорстко розігнала протести на площі Тяньаньмень.” Chas News, 2024. https://chas.news/news/fotoistoriya-4-chervnya-1989-roku-kitaiska-vlada-zhorstko-rozignala-protesti-na-ploschi-tyananmen.
8. Чекьянь, Лі. “23 роки тому на Тяньаньмень відбулась розправа над студентами.” Голос Америки, 2012. https://www.holosameryky.com/a/china-anniversary/1147176.html.
9. “Интервью с китаистом Алексеем Чигадаевым в 35-летнюю годовщину разгона протестов на площади Тяньаньмэнь.” Новая газета Европа, 2024. https://novayagazeta.eu/articles/2024/06/04/v-iiune-1989-goda-kitaiskie-krematorii-khorosho-rabotali.