Дана публікація – зразок типової індивідуальної роботи з курсу Джерелознавства, яка обов’язкова для виконання студентами першого курсу історичного факультету. Тематично, вона представляє собою аналіз актового джерела (чи то пак документу іншої епохи, поза Середньовіччям чи Модерном). Однак рекомендується опрацьовувати в першу чергу документи, прямо пов’язані з політичною історією Галицько-Волинської держави та становищем Галицьких земель у складі Польського королівства (в основному своєму масиві, це привілеї міста Львова). Це зроблено з огляду на краще вивчення автором роботи т.зв. “Мабільонівського” формуляру документу, та типових формул акту – з ними першокурсник ознайомлюється протягом курсу згаданої дисципліни, та повторює через два роки, протягом курсу Спеціальних історичних дисциплін. Не вдаючись у зайву софістику, підкреслимо що ця публікація в ідеалі має послужити Вам (якщо Ви – студент першого курсу істфаку) зразком; структурно, такі роботи аналогічні одна одній за змістом – як Ви не вивчите ультіму – формуляр документу на першому курсі, дипломатика вам стане все одно що Біблія барану надалі.

Для опрацювання був обраний привілей місту Львову від 1372 р., укладений Владиславом Опольчиком, князем Сілезьким (1356-1401 рр.), який титулувався “намісником Галичини та Волині” за правління Людовіка Анжуйського – короля Угорщини (1342-82 рр.) та Польщі по смерті Казимира Великого (1370-82 рр.). Текст документа Опольчика практично повністю повторює грамоту Казимира Львову від 1360 р.:

В ім’я Господа амінь.

Справді гідним і справедливим є, щоб ті (надання), що королями і володарями щедро надаються для успіху та користі своїх підданих, разом з бігом часу у пам’яті людей не зникали, необхідно їх урочисто утривалювати написом грамот. Тому ми, Владислав, Божою ласкою (титулатура).

Робимо відомим зміст даної грамоти всім, як сучасникам, так і прийдешнім, кому це треба знати.

Розглянувши усі шкоди нашого міста Львова, міщан і жителів, які в ньому мешкають, а це місто Львів у руській землі знаходиться, завдані нападом невірних литовців, ворогів правдивої віри, знаючи страждання, обтяження і перешкоди, бажаючи цьому місту та його жителям як оздоровлюючі ліки передбачити з прихильності нашої величності, яку (вони) заслужено мають, відтепер даємо, даруємо і дозволяємо у повне і всіляке застосування цим міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися і народяться, 100 франконських ланів на німецькому магдебурзькому праві зі всіма користями, луками, пасовищами, болотами, лісами, дібровами, чагарниками, орною землею й облогом, млинами, ставками, рибними місцями, водами, проточними річками, що в межах і розмірах згаданих 100 ланів знаходилися або на той час знаходяться, для викорчовування, оброблення, покращення, доброчинного використання, почавши від “чола” мурів згаданого міста, від гори, що називають горою Стефана, і так вниз по обох берегах річки Полтви і звідтам від окружності згаданого міста Львова аж до млина парафіального костелу святої Діви Марії включно, який розташований внизу згаданого міста.
Крім того, млин згаданого костелу святої Марії, що з давніх часів і навічно до цього костелу приєднаний, разом з одним ланом, що також цьому костелові належить, до згаданих 100 ланів приєднуємо. І млин пана Григорія Штехера, львівського міщанина, в розмірах вищезгаданих 100 ланів чи мансів також хочемо залишити. І щоб податки і повинності міщан вищезгаданого міста легшими та зручнішими за змогою зробити, даємо і віддаємо з повною владою продажу, обміну і для доброчинного користування 10 вільних ланів з вищеназваних 100 ланів, без сплати чиншу, на вічні часи. А з нашої та наших спадкоємців згоди і доброї волі, спеціально і ясно розпоряджаючись, щоб всі українці (в ориг. – Rutheni)., належні до нашого львівського замку, що мешкають у болотистих місцях у межах та розмірах 89 ланів, випасали своїх коней та худобу разом з міщанами і жителями вищезгаданого міста, відповідно до спільного бажання.
Нарешті, щоб швидше, зручніше та легше часто згадувані 100 ланів вже згадуваним міщанам і жителям була змога обробляти та робити плодючішими, даємо і надаємо повну і всю свободу осаджувати всіх і кожного кметя та колона на згадані 100 ланів, і свободу від усіх наших сплат, податків, зборів і відкупів протягом 20 років від сьогоднішньої дати, включно з врахованим. Міщани, колони чи жителі на згаданих 89 мансах чи ланах повинні сплачувати 12 празьких грошів на свято блаженного Мартина кожного року нам і нашим спадкоємцям на чинш і десятину.

Для засвідчення цього всього і повної ясності нашу печатку підвішуємо. Діялося і дано у Сташкові у четвер після свята св. Миколая, року Божого 1372, у присутності (список свідків).

   Даний документ належить до локаційних привілеїв – документів, що засвідчують надання виключних прав населеним пунктам та їх жителям. В документі це представлено:

• Даруванням Львову 100 франконських ланів у вічне користування: « … міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися і народяться», 10  з котрих – без сплати чиншу;
• Звільненням міщан від сплати ренти за користування цими земельними наділами на 20 років;
• Наданням особливих прав Григорію Штехеру та костелу Св. Марії;
• Полегшенням  ведення господарських робіт містян через дарування « … свободи осаджувати всіх і кожного кметя та колона … » на ці угіддя.

  Експонентом документу виступає Владислав ІІ Опольчик – Опольський та руський князь. Даний привілей надавався у зв’язку прагненням посилити економічний ріст Львова та його відновлення від нападів литовців,  «…бажаючи цьому місту та його жителям як оздоровлюючі ліки передбачити з прихильності нашої величності … 100 ланів … ».
В роки правління Владислава як короля Русі локаційні привілеї надавались також чотирьом містам колишньої Галицько-Волинської держави  –  Белзу, Теребовлю, Городку та Жидачеву (котрим у цей час зокрема було надане магдебурзьке право), тож можна сказати, що видання такого типу привілеїв для Казимира було типовим. Грамота була прийнята 9 грудня 1372 р. у Сташкові. Часте видання локальних привілеїв у 1370-80 рр. пов’язане з укріпленням Польського королівства у ході другого етапу війни за галицько-волинську спадщину. Розміщення у той час Владислава саме у селі Руського князівства, а не в його адміністративному центрі теж пояснюється веденням бойових дій з Литвою (наступні його документи за той же рік прийняті  вже у Львові).

Безпосередніми причинами написання документу було прагнення польських королів пришвидшити економічний розвиток Львова, постраждалого в ході війни з Литвою. Про це свідчить, зокрема, факт надання місту 100 ланів « … від “чола” мурів … », себто у безпосередній близькості. Оригінал грамоти написаний латинською мовою, готичним курсивом, що характерно вцілому для діловодства Польського королівства. Завірений документ підписами свідків – галицьких каштелянів і воєвод та печаткою Владислава як намісника Русі. Адресатом документу виступає населення міста. Надання локаційних привілеїв, за установленою традицією, відбувалось перед міською ратушею канцлером війту.

Текст грамоти, як і будь-якого документу, складається з:

• Початкового протоколу, в котрому представлені наступні формули:

Інвокація: «В ім’я Господа амінь»;

Інтитуляція: «Тому ми, Владислав, Божою ласкою … »;

Інскрипція: « … всім, як сучасникам, так і прийдешнім, кому це треба знати»;

• Основної частини:

Аренга: «Розглянувши усі шкоди нашого міста Львова, міщан і жителів, які в ньому мешкають, … завдані нападом невірних литовців, … знаючи страждання, обтяження і перешкоди, бажаючи цьому місту та його жителям як оздоровлюючі ліки передбачити з прихильності нашої величності, яку (вони) заслужено мають …»;

Нарація: « … відтепер даємо … у повне і всіляке застосування цим міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися і народяться, 100 франконських ланів на німецькому магдебурзькому праві … почавши від “чола” мурів згаданого міста, від гори, що називають горою Стефана, і так вниз по обох берегах річки Полтви і звідтам від окружності згаданого міста Львова аж до млина парафіального костелу святої Діви Марії включно, який розташований внизу згаданого міста. Крім того, млин згаданого костелу святої Марії, що з давніх часів і навічно до цього костелу приєднаний, разом з одним ланом, що також цьому костелові належить, до згаданих 100 ланів приєднуємо. І млин пана Григорія Штехера, львівського міщанина, в розмірах вищезгаданих 100 ланів чи мансів також хочемо залишити. І щоб податки і повинності міщан вищезгаданого міста легшими та зручнішими за змогою зробити, даємо і віддаємо з повною владою продажу, обміну і для доброчинного користування 10 вільних ланів з вищеназваних 100 ланів, без сплати чиншу, на вічні часи; … щоб всі українці, належні до нашого львівського замку, що мешкають у болотистих місцях у межах та розмірах 89 ланів, випасали своїх коней та худобу разом з міщанами і жителями вищезгаданого міста, відповідно до спільного бажання. … щоб швидше, зручніше та легше часто згадувані 100 ланів вже згадуваним міщанам і жителям була змога обробляти,  … даємо … всю свободу осаджувати … кметя та колона на згадані 100 ланів, і свободу від усіх наших сплат … протягом 20 років … Міщани, колони чи жителі на згаданих 89 мансах чи ланах повинні сплачувати 12 празьких грошів на свято блаженного Мартина кожного року нам і нашим спадкоємцям на чинш і десятину»;

Кораборація: «Для засвідчення цього всього і повної ясності нашу печатку підвішуємо»;

• Кінцевого протоколу,  представленого формулою датації: «Діялося і дано у Сташкові у четвер після свята Св. Миколая, року Божого 1372, у присутності (список свідків)».

Виходячи з цього, формуляр документу відмінний від ідеального – відсутні формули промульгації та санкції, що характерно для грамот польських коолів. Локаційні привілеї є найпоширенішими документами, виданими до XIX ст., юрисдикція котрих поширювалась безпосередньо на конкретні населені пункти та їх населення, він складається королівською канцелярією з метою надання виключних прав об’єкту грамоти, в даному випадку – посилення влади Польського королівства на території, приєднаної в ході війни за галицько-волинську спадщину  та її економічний розвиток. Суть документу – надання Львову 100 франконських ланів Опольським велюнським і руським князем Владиславом та часткове звільнення жителів міста від податків.

В документі нічого не вказує на грамоту Казимира ІІІ 1360 р., текст якої співпадає з привілеєм Владислава Опольського практично у всьому. Попри те, що грамота 1360 р. надавала земельні угіддя у вічне користування, прийняття аналогічного документу вже після його смерті свідчить, що деякі королівські грамоти втрачали юридичну силу після смерті монарха. Окрім цього, Владислав не був повновладним володарем, про що свідчить його згадка у латинському тексті документу як “prorex”. У тексті грамоти також згадуються як об’єкти надання привілею Костел Св. Марії та  Григорій Штрехер – представник патриціанського роду міста, вказується розміщення фортифікаційних споруд Львова,  розселення навколо міста рутенів, описується становище земель навколо наданих ланів та згадуються географічні назви: гора Стефана – один із пагорбів Львова та річка Полтва.

Сам документ дає інформацію  щодо структури, форми тогочасних локальних привілеїв та підстав їх надання – Львів являв собою великий торговий,  ремісничий та оборонний центр Польського королівства, даються відомості  про соціальне становище міста (пан, міщани, жителі, кметі, колони) та оточуючі його земельні угіддя (луки, пасовища, болота, ліси, діброви, чагарники, орна земля, млини, рибні місця та річки), описані результати походів литовців на місто (страждання, обтяження і перешкоди для міщан і жителів) та релігійна відмінність між поляками і литовцями (вороги правдивої, себто католицької, віри).

Після того, як жителям міста було оголошено зміст привілею, підтвердилось їх право використовувати місцеві земельні угіддя для ведення господарства. Повторення положення щодо сплати чиншу за користування ланами може свідчити про те, що містяни не вносили його регулярно, або не платили взагалі. Грамоти, що підтверджували власність населення міста на дану землю та підтверджували його економічні привілеї надавались Львову, з огляду на його значення у військовій та торгівельній справі, до XVII ст. Текст грамоти зберігся в оригіналі та одній копії.