В Ладозі знайдені залишки різних дерев’яних споруд, серед яких є зрубні та каркасні типи. В залишках ладозьких споруд VIII – Х ст. виявлені буси, скло, формочки для лиття, кістки ( прикрашені різьбою), різноманітні вироби з бурштину та ремісничі інструменти. По знайдених корабельних заготівках не виключено, що в околицях Ладоги відбувалося виготовлення суден[36]. Ладога також була прогресуючим ремісничим центром, адже багато знайденої продукції має місцевих характер виготовлення, а знайдені великі партії товару (буси) вірогідно виготовлялися та готувалися для продажу. Виявлені монети зі Сходу ще раз підтверджують думку про широкомасштабну торгівлю.
Категорія: Історія Середньовіччя
МІЖНАРОДНО–ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАПСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В СЕРЕДНЬОВІЧЧІ: ІСТОРІОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
У статті розглядається історія становлення юридичного статусу Ватикану в середні віки. Автор інтерпретує відносини Святого Престолу з країнами середньовічної Європи через призму доктрини міжнародного права.
Домановский А. Н. Загадки истории. Византия / А. Н. Домановский; худож.-оформитель Е. А. Гугалова. – Харьков: Фолио, 2016. – 379 с. – (Загадки истории)
Першоджерело оприлюднене на Василевс. Українська візантиністика:
Что знает наш современник о Византии? Почему само понятие «византийский» имеет во многих европейских языках отрицательную коннотацию и справедливо ли это? Наше издание рассказывает о загадочной Византийской, а вернее – Ромейской империи (ромеями себя называли жители до этой страны): о «багрянородных» императорах и узурпаторах трона; о дворцовых переворотах и «превратностях любви народа»; о невероятных тайнах…
ПОВІДОМЛЕННЯ ГРАФІТІ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ХІ СТ. ПРО РУСЬКИХ КНЯЗІВ
Дана стаття має синтетичний та узагальнюючий характер і розрахована на широке коло читачів. В ній на основі аналізу досліджень фахівців з політичної та культурної історії Київської Русі подано результати пошуків ідентифікації київських, переяславських та чернігівських князів, їх родичів та політичних подій, пов’язаних з ними з ХІ ст., які згадуються у графіті собору св. Софії у Києві.
Козачок О. Б. Відносини Галицького князівства з Візантією у контексті міжнародних зв’язків середини – другої половини ХІІ століття (7.03.2017)
Першоджерело оприлюднене на Василевс. Українська візантиністика:
7 березня 2017 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4) відбудеться захист дисертації Козачок Ольги Богданівни «Відносини Галицького князівства з Візантією у контексті міжнародних зв’язків середини – другої половини ХІІ століття», представленої на здобуття наукового ступеня кандидата…
ВЕЛІЗАРІЙ ТА НАРСЕС, ЯК ПРЕДСТАВНИКИ РИМСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ШКОЛИ (ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)
Велізарій, відомий візантійський полководець періоду раннього Середньовіччя, став одним з прикладів впливу «привиду театру». Навіть компетентні фахівці у галузі військової історії часто переоцінюють заслуги Велізарія, при цьому часто забуваючи, що «все пізнається в порівнянні».
Велізарій розпочав свою службу звичайним солдатом «списником» (doryphoroi) в імператорській гвардії. До цього підрозділу відбирали фізично витривалих, сильних духом та тілом кандидатів. Перший досвід командування окремим тактичним підрозділом Велізарій отримав у 526 р., коли він разом з іншим «списником», Сітою, очолили рейд в один з регіонів Сасанідського царства. Хоч операція закінчилась невдало, але здібності молодого військового швидко потрапили під увагу командування: вже в 530 р. імператор Юстиніан призначив Велізарія «капітаном Сходу» (magister militum per Orientem) – командиром однієї з п’яти діючих на той момент армій. Важко пояснити таке рішення імператора іншими причинами, крім особистої симпатії. З часом виявилось, що ставка Юстініана цілком і повністю виправдалась, оскільки успішні дії Велізарія проти сасанідської армії в 530 –32 рр. дозволили імператору укласти вигідний мир.
СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЯРМАРКИ І МИТНИЦІ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У РОЗВИТКУ БЕРЕЗЬКОГО КОМІТАТУ
У статті досліджено економіку, торгівлю, митниці Березького комітату, а також мости і броди, які посідали важливе місце в торгівлі у період середньовіччя. Детально проаналізовано документи, літературу, матеріальні джерела та споріднені з темою найважливіші історіографічні праці.
Мілютін С. Іконоборський конфлікт у Візантії: «Схід» проти «Заходу»?
Першоджерело оприлюднене на Василевс. Українська візантиністика:
Мілютін С. Іконоборський конфлікт у Візантії: «Схід» проти «Заходу»? // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2016. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 108–114. У статті розглянуто правомірність припущення, що іконоборський конфлікт у…
Українська Асоціація Візантійських Студій
Першоджерело оприлюднене на Василевс. Українська візантиністика:
У серпні 2016 року з ініціативи учасників Міжнародного конгресу візантійських студій у Белграді було вирішено створити Українську Асоціацію Візантійських студій, яка була зареєстровано як громадську організацію у грудні 2016 року. Громадська неприбуткова організація “Українська Асоціація Візантійських студій”(акронім УАВС) прагне до розвитку зв’язків між професійними дослідниками, студентами та аматорами України, чиї наукові інтереси так чи інакше…
АРМІЯ В ІКОНОБОРСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИХ ІМПЕРАТОРІВ. Частина ІI.
На сучасному етапі проблема вивчення діяльності армії під час релігійного конфлікту довкола ікон, залишає декілька невирішених запитань. Зокрема історики не можуть дійти згоди стосовно того, що спонукало армію до боротьби проти монастирів: авторитет імператорів, неприязнь частини солдат до вшанування ікон чи меркантильні бажання військової верхівки збагатитися за їх рахунок. На нашу думку інформація про гоніння армії проти монахів, була відверто перебільшеною православними хроністами та істориками, що співчували захисникам ікон. Інша крайність, що простежувалася у працях окремих радянських істориків стосовно пояснення іконоборських настроїв армії, як своєрідного засобу для військової верхівки заволодіти монастирськими багатствами та землями також є гіперболізацією. Звичайно монастирі та монахи постраждали від іконоборської політики імператорів, але слід зауважити, що вони часто виступали, як крупні землевласники й були інтегровані у загальноімперську систему господарства, відповідно знищення монастирів та надмірно активна передача їх земель та іншої власності могла з одного боку посилити роль військової еліти, а з іншої зменшити ефективність господарства держави, що не входило у плани Льва ІІІ та Костянтина V. Така практика гіпотетично могла бути вигідною на користь Льва V, котрий потребував сильних союзників, але не для перших імператорів ісаврійської династії.
Львівський історичний клуб 