Руський каганат – державне утворення першої половини ІХ ст., яке хронологічно передувало, як прийнято вважати, Руській державі. На сьогодні немає єдиної, чіткої думки стосовно даного утворення, а актуальність питання не зникає вже не одне століття.
В даній статті звернемо свою увагу на джерельну базу даного питання, яка є досить великою, але свій початок бере саме з писемних. Вони є основоположними при формуванні загального уявлення про можливі історичні події на тій чи іншій території.
Сноррі Стурлусон — найвидатніший представник давньоскандинавської історіографії, автор найвизначніших творів середньовічної ісландської писемності, таких як “Коло Земне” та “Молодша Едда”. Ці твори побудовані на основі стародавніх саг, а також усної творчості, однак Сноррі був перший, серед скандинавських істориків, хто вдався до критики цих джерел.
Хозарський чинник у формуванні Києворуської держави завжди викликав численні дискусії серед дослідників. Хоч вплив південно–східного сусіда ніхто не заперечував, проте ступінь впливу Хозарського каганату на державотворчі процеси активно обговорюється й сьогодні. В статті проаналізовано основні здобутки сучасної історіографії у вивченні «хозарського питання», розглянуто ключові тенденції у цьому напрям
Звичаєве право в Скандинавії є важливим структурним елементом середньовічного права Європи, оскільки сягало своїми коренями традицій давньогерманського права та мало суттєвий вплив на генезу правової системи Руської держави та окремих країн Західної Європи. При цьому, на відміну від Русі, писемних джерел, які б ілюстрували суспільне життя Скандинавських королівств є доволі багато. Більшість з цих джерел датуються більш пізнім часом, оскільки латинська абетка була пристосована до давньоскандинавської мови лише в ХІ ст. Звісно, що інформацію з цих джерел не можна сприймати дослівно, оскільки такі свідчення є ретроспективними і відображають скоріше атмосферу того часу, в якому вони творились, аніж того, про який говорить автор. Однак, часто в основі саг, особливо легендарних, лежали епічні твори, які побутували досить довгий час в усній формі і базувались на реальних історичних подіях.
Період останньої третини першого тисячоліття відзначився суттєвими змінами в соціальній та територіально–адміністративній структурі слов’янських протодержавних утворень. На теренах України виникає кілька держав, в тому числі і Київська Русь. Не оминули державотворчі процеси і українське Прикарпаття. Традиційно вважалось, що утворення держави на цих теренах нерозривно пов’язане з Київською державою. Однак, після грунтовних археологічних досліджень вдалось встановити, що утворення держави на окресленій території відбувались окремо від Русі, а саме через утворення слов’янських міст-держав – полісів.
Пліснеське городище – унікальна пам’ятка ранньосередньовічної доби, яка досліджується близько 200 років. Цей археологічний комплекс представлений сукупністю різних видів пам’яток слов’яно-руського, а також пізньосередньовічного часу, залишки яких збереглися на території і в околиці сучасного хутора Пліснесько – складової с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл.
В Ладозі знайдені залишки різних дерев’яних споруд, серед яких є зрубні та каркасні типи. В залишках ладозьких споруд VIII – Х ст. виявлені буси, скло, формочки для лиття, кістки ( прикрашені різьбою), різноманітні вироби з бурштину та ремісничі інструменти. По знайдених корабельних заготівках не виключено, що в околицях Ладоги відбувалося виготовлення суден[36]. Ладога також була прогресуючим ремісничим центром, адже багато знайденої продукції має місцевих характер виготовлення, а знайдені великі партії товару (буси) вірогідно виготовлялися та готувалися для продажу. Виявлені монети зі Сходу ще раз підтверджують думку про широкомасштабну торгівлю.
У статті розглядається історія становлення юридичного статусу Ватикану в середні віки. Автор інтерпретує відносини Святого Престолу з країнами середньовічної Європи через призму доктрини міжнародного права.
Велізарій, відомий візантійський полководець періоду раннього Середньовіччя, став одним з прикладів впливу «привиду театру». Навіть компетентні фахівці у галузі військової історії часто переоцінюють заслуги Велізарія, при цьому часто забуваючи, що «все пізнається в порівнянні».
Велізарій розпочав свою службу звичайним солдатом «списником» (doryphoroi) в імператорській гвардії. До цього підрозділу відбирали фізично витривалих, сильних духом та тілом кандидатів. Перший досвід командування окремим тактичним підрозділом Велізарій отримав у 526 р., коли він разом з іншим «списником», Сітою, очолили рейд в один з регіонів Сасанідського царства. Хоч операція закінчилась невдало, але здібності молодого військового швидко потрапили під увагу командування: вже в 530 р. імператор Юстиніан призначив Велізарія «капітаном Сходу» (magister militum per Orientem) – командиром однієї з п’яти діючих на той момент армій. Важко пояснити таке рішення імператора іншими причинами, крім особистої симпатії. З часом виявилось, що ставка Юстініана цілком і повністю виправдалась, оскільки успішні дії Велізарія проти сасанідської армії в 530 –32 рр. дозволили імператору укласти вигідний мир.
Віщий Олег. Будівник чи завойовник? Вещий Олег. Строитель или завоеватель? Рrophetic Oleg. Builder or conqueror? Автор – Мазурчак Лідія, студентка ІІ курсу історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Віщий Олег в історичній літературі та шкільних підручниках висвітлюється як засновник державності на Русі. Його образ часто використовується для створення різножанрових творів мистецтва. Проте мало…
Львівський історичний клуб 