Комарівська культура активно процвітала на території Верхнього та Середнього Подністер’я і Волині у середній і пізній періоди бронзової доби. Її виокремлення пов’язують із дослідженням польського археолога Тадеуша Сулімірського у с. Комарів Івано-Франківської області у 1930-х рр.

Одним із елементів поховальної практики комарівських племен було тілоспалення. Особливий інтерес становлять урнові кремації комарівської культури, які пропонуємо розглянути детальніше.

З-поміж досліджених виділяємо чотири захоронення виявлені поблизу сіл Городище, Путятниці, Тенетники та Буківна. У 1932 р. відомий український етнограф та археолог Володимир Кобільник розкопав групу з трьох курганів, розташованих трикутником. Зазначений курганний могильник розміщується поблизу с. Городище Самбірського району Львівської області [1, с. 68].

Пізніше польові дослідження в околицях села продовжив Т. Сулімірський. Хоча курган був розкопаний у 1932 р., окремі його ділянки залишалися недослідженими, тому науковець заклав шурф у нерозкопаній частині насипу. Неподалік від центральної частини кургану №1 археолог виявив урну з перепаленими людськими кістками [5, с. 131].

Це поховання є вторинним, або ж пізнішим, ймовірно здійснене вже після спорудження насипу. Урна неорнаментована та значно пошкоджена внаслідок господарських робіт. У цьому ж насипі виявлений покритий тонким шаром обмазки коричневого кольору тюльпаноподібний кубок, прикрашений чотирма паралельними лініями на шийці. Ще одна знахідка кераміки виготовлена аналогічним способом з ледь виразними смугами навколо шийки. Знайдено також два бронзові браслети [5, с. 131].

Описаний поховальний інвентар доповнює залізна шпилька, яка з часом зазнала руйнування, тому збереглась у фрагментованому стані. До речі, базуючись на цьому екземплярі, Т. Сулімірський припустив, що комарівська культура існувала до початку епохи заліза [6, c. 274]. Можливо, саме цей предмет дозволив датувати курган №1 четвертою фазою розвитку комарівської культури, тобто VIII ст. до н.е. [5, с. 98].

Подібну модель поховання ми спостерігаємо і на прикладі пам’ятки, що розташована поблизу с. Путятниці Івано-Франківської області. У 1896 р. під час будівництва залізничної лінії тут були виявлені бронзові шпильки та посудина комарівської культури. Наявність цих предметів Т. Сулімірський трактує як залишки курганних могил, що не збереглись до нашого часу.

Найбільшої уваги в межах даної теми заслуговує саме урна, у якій було знайдено кальциновані людські кістки. Особливості декору цієї знахідки репрезентовані трьома паралельними жолобками на шийці та орнаментом у вигляді заштрихованих трикутників [5, с. 144]. Саме ці стилістичні характеристики є тією ознакою, що засвідчує приналежність до комарівської культури.

В околицях с. Тенетники Івано-Франківської області розміщується чимало курганних насипів. Одні з перших відомостей про цей комплекс знаходимо у праці Богдана Януша, де дослідник налічує 25 курганів локалізованих між Букачівцями та Тенетниками [3, с. 196].

Згодом Т. Сулімірський дослідив на цій території цілу групу курганних поховань. У контексті розгляду урнових кремацій виділяємо курган №1. Примітно, що даний насип є найбільшим з усієї групи. З-поміж виявленого матеріалу першочергової уваги заслуговують три глиняні посудини, що містили перепалені людські кістки [5, с. 147]. Одна з них була надто крихкою, а реставраційні роботи не дозволили відновити її повною мірою. Однак, за описом науковця, це був неорнаментований тюльпаноподібний горщик сіруватого кольору [5, с. 147].  Також вдалось зберегти два темно-коричневих неприкрашених глечики з двома вушками [4, с. 105].

У межах с. Буківна, у 2012 р. Пшемислав Макаровіч, Сергій Лисенко та Ігор Кочкін розкопали курган №2 першої курганної групи. З огляду на особливості конструкції поховання, її можна інтерпретувати як своєрідну урну. Саме тут усередині дерев’яного зрубу розмірами 0,85×1,9 м, розміщувались рештки людини, кремованої на місці. Стінки згаданої конструкції обмащені випаленою до червоного кольору глиною. Керамічний комплекс насипу містив посуд комарівського типу, проаналізувавши який, науковці датують поховання другою чвертю ІІ тисячоліття до н.е. [2, с. 27].

До речі під час польових робіт отримано 342 г перепалених кісток [2, с. 27]. При дослідженні наявного матеріалу використовували не лише антропологічні методи, а залучили також процедури, що застосовуються у судово-медичній та криміналістичній практиках. Фрагменти черепа кількісно переважали з-поміж усіх зафіксованих – їх було 395 г із 581 г [2, с. 28].

Фрагменти черепа зібрані під час дослідження поховання поблизу с. Буківна.

Через надто довгий вплив високої температури у кістках відбуваються певні зміни, і вони можуть деформуватись. Це пояснює, чому зовнішня та внутрішня основи черепа були дещо пошкоджені невеликими поверхневими тріщинками. Більш пряма форма чола та слабко виражені надбрівні дуги дозволили ідентифікувати кістяк як жіночий [2, с. 30].

Реконструкція температурного режиму під час тілоспалення.

Це була доросла особа, її вік визначений у межах 20-35 років. Такий висновок вдалось зробити завдяки двом виразним ознакам. По-перше, на момент смерті жінки нижня частина стегнової кістки вже повністю зрослася з основною [2, с. 31]. Таке зрощення відбувається у дорослих, коли ріст кісток вже завершився. Ще одним визначальним фактором слугував розвиток альвеол третіх молярів, тобто місця для зубів мудрості на даному етапі її життя вже були сформовані [2, с. 31].

Окрім статевих та вікових особливостей, науковцям вдалось простежити і декілька патологій. Для цього здійснено детальний аналіз фрагменту потиличної кістки. Деякі дефекти у її внутрішній стороні засвідчують процес надмірного крововиливу. Наступним відхиленням від норми виділяємо Cribra orbitalia, що може свідчити про наявність набутої анемії. Даний поховальний обряд унеможливлює достеменне визначення причини смерті, однак не варто заперечувати що цьому могли передувати згадані явища [2, с. 32].

Cribra orbitalia.

Антропологічно також було встановлено, що кістки залишились у первинному положенні, похована лежала на спині [2, с. 32].

Таким чином, аналіз описаних поховань дає підстави виділити декілька ключових ознак комарівських кремаційних поховань. Практично у кожній могилі містився супровідний інвентар, переважно кераміка. Лише в одному з випадків простежуються прикраси. Винятком зі загальної практики виступає один з курганів, в якому розміщувалось одразу три урнові кремації. Окремим прикладом є курган №2 з с. Буківна, який відрізняється специфікою урноподібної конструкції. Особливу увагу ми зосередили на особливостях поховання поблизу с. Буківна, оскільки сучасні дослідження антропологів дозволяють простежити різноманітні патології, дізнатись ймовірну причину смерті та вік похованого, тобто значно розширити археологічні знання про людність комарівської культури.

Список використаної літератури:

1. Cвєшніков, Ігор. Довідник з археології України. Київ: Наукова Думка (1976).
2. Слободян, Тетяна, Лисенко Сергій, Макарович Пшемислав. “Поховання за обрядом тілоспалення на місці могильника комарівської культури Буківна”, Історична антропологія та біоархеологія України 1 (2014): 27–35.
3. Janusz, Bohdan. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwów: Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej (1918).
4. Rogozińska, Renata. „Cmentarzysko kultury komarowskiej w Bukównie”.Materiały Archeologiczne 1 (1959): 97–113.
5. Sulimirski, Tadeusz. Corded Ware and Globular Amphorae North-West of the Carpathians. London: The Athlone Press, 1968. 281.
6. Sulimirski, Tadeusz. „Cmentarzysko kurhanowe w Komarowie koło Halicza i kultura komarowska”. Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności no. 9 (1936): 273–277.