Прим. ред.: перед вами – стаття авторства бакалавра 4-го року навчання факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича Пилипець В. Ю. Скорочений варіант цього матеріалу було опубліковано у збірнику І Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції “Глобальні виклики людства: суспільство, держава, індивід” (ст. 213-217), що проводилась 10 листопада 2023 р. у Львові. Принагідно, команда Клубу висловлює подяку автору за надання тексту до розміщення на своїх ресурсах.

Анотація

Пропонований матеріал зосереджує увагу читача на одному із контроверсійних аспектів життя та діяльності Богдана Хмельницького – ролі Гелени Чаплинської у житті гетьмана. Автор розкриває внутрішні та зовнішні впливи, які сформували впливовість Гелени в дану епоху, коли жінкам здебільшого відмовляли в праві приймати активну участь у політиці. Стаття висвітлює її внесок у прийняття стратегічних рішень, вплив на події свого часу та її роль у долі України. Через призму характеристики Гелени Чаплинської висвітлюється недооцінка масштабу жіночого впливу та створюється комплексний портрет сильної жінки в контексті динаміки подій, які були важливими, як на той час для українського козацтва, так і для розвитку подальших перипетій історії.
Ключові слова: Гелена Чаплинська, Богдан Хмельницький, дружина, шлюб, жінка, гетьман.

Виклад основного матеріалу

Постать Богдана Хмельницького й досі породжує жваві дискусії як серед науковців, так і серед пересічного загалу. Гетьман залишив велику кількість таємниць власної біографії, а його окремі вчинки й досі залишаються не зовсім зрозумілими та позбавленими однозначного трактування. Російська багатовікова пропаганда трактує образ гетьмана як поборника підпорядкування українського народу московській державі. В той же час, серед українців ми спостерігаємо як абсолютне возвеличення, так і відверте засудження постаті Богдана Хмельницького. Контроверсійним є сприйняття образу гетьмана й серед поляків де, зрештою, домінуючими є твердження про «зрадника-бунтівника», який призвів до занепаду Речі Посполитої. Однією із досі належним чином не висвітлених проблем біографії Хмельницького є його взаємовідносини із жінками, зокрема із Геленою Чаплинською. Романтична історія повʼязує початок війни Хмельницького із «боротьбою за жінку». Це, у своїй основі, призводить до спрощених наукових схем та вузьких векторів дослідження та не дає повною мірою висвітлити причинність початку війни та, зрештою, ролі жінки у життя гетьмана Богдана Хмельницького.

 Інформація щодо життя Гелени містить багато суперечностей. За однією з версій вона походить із православного шляхетського роду з Брацлавщини та звалася Мотроною, а коли виходила заміж за Чаплинського, перейшла в католицтво і прийняла імʼя Гелена. За свідченнями історика Миколи Костомарова, Гелена була хрещеною когось із дітей гетьмана, що є фактом їхнього кумівства. Якщо це справді було так, то зважаючи на це, можна вважати, що на момент хрещення дітей Хмельницького Мотрона була православного віросповідання. [3, с. 274]

Серед народу її називали “ляшкою”, і це, скоріш за все, свідчить що її батьківське коріння було з Речі Посполитої. Коли вона залишилась сиротою, саме будинок родини Хмельницьких став їй притулком, де вона допомагала вже на той момент хворій дружині Богдана по господарству. Також, слід відзначити, що імʼя Гелена або Олена в історичних дослідженнях використовується з метою метафоричного аналізу, і це особливо видно у порівняннях, які робили польські вчені. Вони часто уподібнювали Мотрону з Єленою Прекрасною, через яку розпочалась Троянська війна. Проте, це порівняння вказувало не лише на зовнішню красу Чаплинської, а й на аналогічну трагічну долю.

 Все розпочалося навесні 1647 р., коли Богдан Хмельницький був відсутній, чигиринський підстароста Даніель Чаплинський, напав на його хутір у Суботові. Під час цього нападу було жорстоко побито молодшого сина Хмельницького і, разом з тим, він зумів вивезти Гелену, з якою бажав одружитися і, як говорилось вище, повінчався за католицьким обрядом. Важко сказати, коли саме впізнав її Чаплинський, але, здається, це сталося ще за життя Хмельницького. Користуючись відсутністю сотника, підстароста з’явився в Суботів, щоб оглянути господарство, про яке так багато чув: господиня, посилаючись на нездоровʼя, не вийшла до гостя, замість неї його зустріла Олена і підстароста був вражений. Мабуть, вона була надзвичайно гарна собою, якщо встигла так зачарувати двох немолодих суперників. Можна думати, що вона давала надії обом чоловікам, інакше пояснити масштаби їхньої запеклої боротьби за цю жінку важко.

До того ж, Чаплинський на той момент був уже вдівцем і не мав жодних перешкод до вступу в законний шлюб і продовження свого роду. Перспектива чекати, доки помре дружина Богдана, не була до душі Гелені, тому вона прийняла пропозицію руки та серця від підстарости. Розлючений Хмельницький викликав суперника на поєдинок, але сам в результаті ледь врятувався від влаштованої ним засідки. Звернення до Олександра Конецпольського було марним, тому гетьман вирушив до Варшави, а слідом за ним поїхав і Чаплинський. У наданому польському суду списку кривд, скоєних Хмельницькому, ця загадкова дівчина займала значне місце і він навіть називав її своєю дружиною. Чаплинський це спростовував так: «Він силою тримав її в себе, тому вона так поспішно і пішла від нього, а оскільки прийшлася мені по серцю, то я одружився з нею. Ніхто не змусить мене відмовитися від неї, а хоч би й так, вона сама не погодиться і нізащо не повернеться до Хмельницького». Присутні сенатори почали зловтішатися зі словами: «Чи варто, пане сотнику, шкодувати про таку особу! Світло клином не зійшлося! Шукай іншу, а ця нехай залишається при тому, що їй так сподобався». [6, с. 80]

 Згідно з Літописом Граб’янки, незважаючи на скарги Хмельницького до суду за заподіяні біди чигиринським підстаростою,  влада відхилила його позов і Чаплинський особисто наказав заарештувати Богдана за підозрою у підготовці козацького повстання. Згодом гетьмана таки відпустили на деякий час, і він використав його для втечі на Січ, але, ця можливість з’явилась у нього саме завдяки Мотроні. Про її заступництво також писав у своєму Літописі Самійло Величко, де автор так описує слова Хмельницького у листі до польського комісара: «…а коли я попросив у того Чаплинського уваги до себе й поваги і вимагав повернути виманені привілеї, то він, п’яний та здурілий, наказав кинути мене ґвалтовно в тісну тюремну в’язницю поміж злодіїв на крайнє мені безчестя й наругу. Звідти я заледве на четвертий день увечері випросився через Чаплинську»; також автор приписує вустам гетьмана такі компліменти в адресу цієї жінки: «І коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця – Есфір, то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі?» [4, ч. I ; 7, р. IV]

 Ця обставина дає привід думати, що й Олена, незважаючи на шлюб із підстаростою, не була холодна серцем до Чигиринського сотника: можливо, нею керувала жалість – адже з її вини він постраждав; можливо, що на неї справила сильне враження видатна енергія цієї людини, яка не опускала рук, незважаючи на всі удари долі. З іншого боку, постає питання – чи не здогадувався Чаплинський про симпатію дружини до непокірного козака? У будь-якому разі, Олена зуміла приспати підозрілість чоловіка, коли він став поблажливим до її прохань і, хоч і тимчасово, пом’якшав у своїй ненависті до суперника, ніби заспокоювався. [6, с. 81]

 За свідченнями козаків полку Максима Кривоноса, весілля Хмельницького з дружиною Чаплинською відбулося влітку 1648 р., ймовірно тоді, коли гетьман після блискучих перемог над польськими військами повернувся до Чигирина. Проте, цей шлюб вважався незаконним. Київський митрополит Сильвестр Косів відмовився його благословити, адже був живий чоловік Гелени — Даніель Чаплинський. За іншими даними укладання шлюбу відбулося на початку січня 1649 р. ніби через заступника: гетьман був на той час у Києві, Чаплинська — в Чигирині. Благословляв патріарх, як про це повідомляв Хмельницький Адаму Киселю трохи пізніше: «на війні з ляхами благословив, дав титул найсвітлішого князя, вінчав мене з дружиною і відпустив гріхи, хоча я не сповідався». Кисіль, як православний, вважав цього патріарха самозванцем. За відпущення гріхів Хмельницькому, який не сповідався, бо мав хміль у голові, патріарх отримав у подарунок 1000 золотих і упряжку в 6 коней. Він же послав Чаплинській дозвіл гріхів, «благословення на шлюб, три самозаймисті свічки, молоко Пресвятої Діви і миску лимонів». [5, с. 59; 6, с. 83]

Одруження Б. Хмельницького з колишньою дружиною чигиринського підстарости не оминули своєю увагою і автори козацько-старшинських літописів к. XVII — поч. XVIII ст. Як у Самовидця, так і у Г. Граб’янки мова йде про те, що Хмельницький (з дозволу Цареградського патріарха) взяв за дружину «..свою куму, чигиринську старостиху Чаплинську, при ще живому чоловіку».  [5, с. 59]

 Ставши гетьманшою, Степова Олена не втрималася на висоті свого несподіваного становища, не брала участі в громадських справах і виступала лише в підлеглій ролі господині, що пригощає гостей свого чоловіка, а головним чином його самого. Деякі вважають, що вона робила так з метою догодити своєму пану і, таким чином, справляти на нього та оточуючих вплив, але насправді цей вплив ні в чому не проявлявся. Розкішно вбрана в дорогі матерії і оксамит, у діамантовому намисті, діадемі і з блискучими перстнями на пальцях, вона під час прийомів наповнювала золоті кубки звичайною горілкою і підносила гостям, набивала «люльки», а на закінчення підносила чоловікові. Оточуючі гетьмана ставилися до Чаплинської не без осуду. Наприклад, Кисіль погодився взяти з собою дружину, коли вирушав до гетьмана як комісар Речі Посполитої, лише після того, як переконався, що при побаченні сторін не буде «незаконної» подруги Хмельницького. Очевидно, її виняткове становище слугувало важкою перешкодою для ролі «володарської особи», однак, Олена не намагалася усунути цю перешкоду. Будучи дружиною людини, яка керувала долями мільйонів людей, вона могла б мати на нього добрий вплив, через його глибоку любов до неї, але, чи не зуміла, чи не дбала про це – залишилось невизначеним…

 Про її благодійні, милосердні справи немає жодних вказівок. Щоправда, за тих умов це було б і небезпечно, але знову ж таки, така могутня жінка легко могла усунути перешкоди і творити добро потай, не очікуючи гучної вдячності. Навіть у статусі гетьманші їй відмовляють, мемуаристи зневажливо називали її колишньою дружиною Чаплинського. Зважаючи на все, вона грала найменшу роль у тогочасному суспільстві. Навіть жінки підлеглих гетьмана, прості і навіть грубуваті, але по суті моральні, не могли пробачити її минулого та її ролі чарівниці в чоловічому суспільстві. Як наслідок – весь час вона жила при дворі гетьмана на самоті і водилася тільки з ворожками.

 Ще одним важливим обов’язком другої дружини було виховання дітей гетьмана. Від Ганни Сомко у Богдана залишилось четверо дітей. Мотрона добре та давно була з ними знайома, а своїх дітей у неї не було, тому так легше вона могла зайнятися сиротами. У цю епоху дві старші доньки Богдана вже підросли. Звістки, що дійшли до нас, правда мізерні, змальовують характери дівчат у сприятливому вигляді, але сумнівно, що це результат впливу мачухи. Різкою протилежністю були Богданові сини. Величко, незважаючи на свою повагу до пам’яті гетьмана, називає їх неприборканими грубіянами. Тиміш застав мачуху уже в Чигирині, яка якщо не de jurę, то de facto розпоряджалася тут на правах господині. Він не любив її і не приховував цього від самого початку. Літописці з великими прикрощами розповідають, як «дивно» вчинив Тиміш із ченцем, посланцем згаданого вже патріарха, який привіз Чаплинській, крім незвичайних подарунків, ще й відпущення гріхів: тринадцятирічний Тиміш спершу напоїв гостя горілкою, а коли той звалився з ніг поголив чи випалив йому бороду, щоб виставити ченця на посміховисько. Хлопець постійно набридав мачусі і, подорослішавши, влаштував при гетьманському дворі ворожу їй партію. Є і така версія, що ненависть ця була викликана обманутою або незадоволеною любов’ю, яка почалася нібито ще в той час, коли Олена була служницею військового писаря. Принаймні, слід сказати, що погані якості Тимоша з’явилися не з вини гетьманші. Молодший син, Юрій, зазвичай називаний Юрасем, виявляв деяку прихильність до мачухи, яка бавила його з самого дитинства. Рідної матері не пам’ятав, вона померла, коли він був ще дитиною. Це був украй слабкий і кволий хлопчик, і таким він залишився до кінця свого недовгого життя. [6, с. 83-85]

Висновки

 Тому, можна підсумувати, що визнання цієї жінки при дворі гетьмана таки було, а особливо визнавалось тими, кому воно стояло «кісткою поперек горла». Козаки не сприймали Гелену через її польське походження, попередній  шлюб з їхнім ворогом та віросповідання, проти якого вони й боролись; всі оточуючі жінки не любили її через конкуренцію, а чому ж не злюбив її Тиміш, який і став палачем долі польської красуні – невідомо.

 Вирішальним став травень 1651 р., коли у Хмельницького сталася родинна драма, одна з таких подій, які самі по собі, серед гучних політичних перипетій здаються для історії малозначними; насправді ж вплив на серце героїв епох набагато важливіше, ніж може здатися. Дружина гетьмана – Чаплинська, загадкова жінка, в особистості якої і слід шукати зав’язку всієї драми, яку в народі назвали Хмельниччиною. Ця жінка, котру гетьман безперечно пристрасно кохав, зрадила йому. За найпоширенішою версією вона зв’язалася з якимось годинникарем зі Львова, якого Хмельницький поставив своїм дворецьким і довірив йому берегти свою скарбницю. Несподівано, коли настала пора платити союзникам, не дорахувалися бочки з червінцями. Спершу Хмельницький подумав, що їх взяв Тиміш, він написав про це синові, на що той відповів, що навіть не знав про їх існування. Тоді гетьман звелів допитати улюбленого дворецького, а сам поїхав до війська, що збиралося в похід проти Польщі. За відсутності гетьмана допит з тортурами проводив його син Тиміш. Злочинець зізнався не лише в крадіжці грошей, а й в інтимному зв’язку з гетьмановою дружиною. Хмельницький, отримавши такі свідчення, у гніві ображеного почуття і зганьбленої честі написав синові наказ стратити  обох. Винних роздягли догола, зв’язали разом у такому вигляді, в якому вони чинили перелюб і повісили. За повідомленням одного тогочасного щоденника, Тиміш разом зі своєю мачухою повісив і її матір. В іншому джерелі йдеться про те, що дружина Хмельницького була страчена з шістьма іншими особами. Вищесказану версію, стосовно зникнення золота також доніс до нас у своєму описі тогочасний високий литовський посадовець Альбрехт Радзивілл, який був стриманішим і менш емоційним. [2, с. 488]

 Різні джерела по-різному розкривають обставини цієї заплутаної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освенцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію», яку він почув із вуст польського короля Яна ІІ Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король втішався з того, що гетьманша закохалась в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, ключником. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями щодо способу покарання таємних коханців, була стилізована саме «для сміху» і навряд чи відповідала реаліям.

 Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, в якому містилася інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти. [1, с. 26]

Всього через півтора місяці після трагедії, Богдан знову одружився, цього разу на сестрі козацьких полковників Івана та Василя Золотаренків – Ганні. Цей факт, на думку багатьох істориків, свідчить, що Гелена насправді не була наскільки важливою у житті гетьмана.

 Втім, маємо інші міркування з приводу описаних вище подій. Коли до Хмельницького прийшла звістка, «що не стало дружини его», «гетьман зело був убогий» і «впав у тугу». Така реакція, безперечно, підтверджує, що Богдан був справді закоханий у Гелену. Тяжкість втрати була великою і щоб забути Гелену Хмельницький постійно пив протягом усього походу аж до самої битви під Берестечком. У своєму щоденнику литовський канцлер Альбрехт Радзивілл стверджував, що коли до козаків прибув для військового зʼєднання хан, Богдан лежав пʼяний і непритомний. Саме цей факт нібито зіграв свою негативну роль у без того негативному ставленні Іслам-Гірея щодо участі татар у битві спільно з козаками. [8, с. 292]

Виходячи з цього, можемо припустити, що третій шлюб Хмельницького відбувся виключно із розрахунку обставин та намовляння козацької старшини. Третя дружина тримала Хмельницького за руку до кінця життя, керувала політичними справами, організовувала наради й видавала універсали. Саме за її сприяння історія кохання Гелени та Богдана стала тінню минулого.

 Підсумовуючи, можна із впевненістю сказати, що Гелена Прекрасна – жінка, яка дійсно мала необмежену владу, яка би не зрівнялась до привілеїв, які надавалися до титулу. Це була влада над серцем Богдана Хмельницького. Показовим моментом є те, що не дивлячись на легковажний спосіб життя Мотрони, яку не цікавило захоплення влади, отримання статусу через відомого чоловіка та втручання в політику, вона стала чи не головною віхою у створенні конфліктних умов, які змінили за собою перебіг історії України. Попри всі заборони, засудження та ризики він завжди обирав її, і ця віддача обернулась для нього зрадою.

 Так, Богдан Хмельницький після одруження із Ганною Золотаренко, справді знайшов для своєї вже немолодої душі спокій та умиротворення, однак, своє серце він залишив 10 травня 1651 р. під Берестечком, яке зберегло у тиші найгучнішої поразки ім’я Гелени Чаплинської.

Список джерел та літератури:

1.Коляда І. А. Богдан Хмельницький. Харків: Сиция, 2019. 223 с.
2.Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: історична монографія.  Дніпро : Січ, 2004. 843 с.
3.Костомаров М. І. Історія України в життєписах визначніших її діячів / авт. передм. і пер. О. Барвінський. 2-е вид. іл. Львів : Друкарня НТШ, 1918. 493 c.
4.Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / Пер. зі староукр. Київ : Товариство «Знання» України, 1992. 192 с.
5.Пискун О. Гелена Чаплинська: міфи та реальність // Відлуння віків.  2009. №1 (11). С. 58 – 61.
6.Ролле И. И.  Женщины при Чигиринском дворе во второй половине XVII века // Український історичний журнал. 1991. № 3. C. 75-86.
7.Самійло Величко. Літопис: у 2 т. Т. 1 / Пер. з книжної української мови, В. О. Шевчука.  Київ : Дніпро, 1991. 371 с.
8.Смолій В. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648-1676 рр.).  Київ : Вид-во дім «КМ акад.», 2009. 447 с.
9.Таирова-Яковлева Т. Гетманы Украины: Истории о славе, трагедиях и мужестве. Москва.: Центрполиграф, 2011. 472 с.
10.Brekhunenko V. Szwecja w polityczny chkoncepcjach Bochdana Chmielnickiego / Pod red. M.Nagielskiego // Z dziejów stosunków Rzeczypospolitej Obojga Narodówze Szwecją w XVII wieku.  Warszawa : Inst. Hist. UW, 2007. S. 303-309.
11.Kubala L. Bitwa pod Beresteczkiem. Wydanie nowe. Kraków : Druk W. L. Anczyca i spółki, 1925. 345 s.
12.Pamiętniki Albrychta Stanisława X. Radziwiłła Kanclerza W. Litewskiego. 1839. T. 2. S. 292.