Автор – Володимир Голубець

Попередня частина: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2022/06/02/propagandystsjka_kampanija_kerivnytstva_srsr_ta_ursr/

IV. Реакція українців на залучення військ Варшавського договору для придушення “Празької весни”

Цілком зрозуміло, що радянською пропагандою декларувалась одностайна підтримка населення введення військ у ЧСРР:

“Український народ, як і всі радянські люди… гаряче підтримує рішення Радянського уряду та урядів союзних країн… надати братським народам Чехословаччини необхідну допомогу в боротьбі з контрреволюційними силами…”[1].

В Києві, на урочистому мітингу лунали гасла:

“Партія та народ – єдині”, “Ми – інтернаціоналісти, і нам не може бути все одно на долю соціалізму”[2].

На київському заводі “Більшовик”[3] відбулись збори на котрих виступав робітник Л. Радуцький. Він заявляв, що був у Празі та бачив “молодчиків”, котрі збиткуються зі всього святого, що є в людини “нового світу”[4]. Моряки в Одесі також підтримують рішення радянського уряду, вказується про гарячі симпатії радянських людей до чехословацьких  робітників та про палке бажання допомогти у важкий час братам по класу[5].

Дане твердження це витримує будь-якої критики. Ввід в Чехословаччину військ порівнювали зі схожою акцією 1938 р. – “У свій час Гітлер також ввів свої війська у Чехословаччину нібито на прохання уряду“[6]. Але  Попадюк З.[7] в інтерв’ю  зазначає, що ніхто не очікував силового вирішення чехословацьких подій. Тому ввід військ у “братню соціалістичну країну” спричинив побоювання нової війни. У бесіді зі знайомим поет Микола Данько[8] вказував, що ввід військ в ЧСРР спричинить війну в котрій загине багато молодих людей; більшість молоді не знає цілі походу; їхні життя можна було використовувати для більш вищих цілей[9]. Існували також думка, що СРСР слід навчатись у чехів господарювати, а не самому вчити їх; скульптор Красножон Я. Д. заявляв: “Дубчак – молодець”[10]. Існувала думка про те, що радянський уряд “провалився” на міжнародній арені[11].

Панічні настрої серед населення проявлялись у закупці товарів першої необхідності. Зокрема Білоцерківський райком повідомляв, що  в період з 21 до 31 серпня у середньому щоденно продавалося: солі — 17 тонн,  в звичайних умовах – 2,5 тонни; мила – відповідно 15 т і 200 кг; макаронних виробів  – до 6 т і 1 т; сірників – 14 ящиків і 1 ящик; масла – 1,8 т і 200 кг; хліба – 27 т і 17 т; гасу – 12-14 т і 5 т^[12]. Масова закупка товарів пояснюється страхом перед можливою війною. Незначна кількість громадян ЧСРР на території УРСР схвалювали ввід військ на територію їхньої країни, більшість ставились до цієї події негативно; жінка держбезпеки ЧСРР Даліщецькая Мирослава зазначала, що події в країні направлені на підняття життєвого рівня чехів та словаків. Радянська преса, за її словами, освітлює дані події негативно для того щоб громадяни СРСР теж не ініціювали революційних подій[13].

КДБ інформувало, що націоналістичні та антирадянські елементи негативно реагують на події в ЧСРР. Житель Донецької області Дмитрук говорив, що Америка доб’ється вводу військ ООН в Чехословаччину; при тому житель Донецька Скленчук не розумів якої свободи хочуть добитись чехи – вони й так добре жили; громадяни Школьник, котрим цікавиться КДБ зазначав, що СРСР вчинив акт прямої агресії [14]. Лейтенант запасу, член КПРС, уродженець Закарпатської області Когутич Павло Іванович[15] під час маршу в Чехословаччині 25 серпня залишив свою машину та пішов з невідомим громадянином у невідомому напрямку. На одній залізничній станції Когутич був затриманий чехословацькою міліцією. Зазначалось, що Когутича посадили на гауптвахту та проти нього проведеться розслідування військовим прокурором. Матрос Чернишев Анатолій Іванович[16], член ВЛКСМ, 28 серпня викинувся за борт з пароплава “Урюпінськ” біля берегів Греції. Пароплав йшов від югославського порту Пара в Херсон. Причини даного вчинку невідомі. Мало відбутись розслідування.

Розклеювання листівок щодо Чехословацьких подій було небезпечною справою – доказом  цього є кримінальна справа відкрита на Попадюка Зоряна Володимировича[17]. Слід зазначити, що розклеювання листівок відбулося вже по завершенню Празької весни. За свою діяльність Попадюк З. згідно з 62[18] та 64[19] статтями КК УРСР був засуджений на 7 років позбавлення волі у виправній колонії строго режиму, з засланням на 5 років. Діяльність Попадюка З. пояснювалась “антирадянськими націоналістичними переконаннями, котрі склались в наслідок систематичного прослуховування закордонних антирадянських передач”.

В одній з листівок за 1972 р.[20] Петра Шелеста названо ініціатором поневолення ЧСРР. Дане твердження мотивувалось тим, що українське населення Словаччини мало більше автономії ніж на своїй батьківщині. На Пряшівщині[21] були сприятливі умови для розвитку культури, мови та навіть для створення власної державності. В УРСР відбувалась русифікація, обдирання в культурній та економічній сферах. Вказується, що в Чехословаччині друкують тих поетів-українців котрі перебувають у радянських таборах. Закликається пройнятись співчуттями до народу чехів та словаків. Після “Хай живе вільна Грузія/Латвія/Україна” є гасло “Хай живе вільна і звільнена від великодержавницької шовіністичної політики Росія”.

В інтерв’ю Попадюк вказує, що розклеювання листівок сприймалося радянськими спецслужбами як іноземна диверсія. Альтернативне інформування про Чехословацькі події відбувалося через прослуховування іноземних радіостанцій. При тому чехословацьке “вільне радіо” можна було слухати навіть у Києві. Респондент вірив у можливість “соціалізму з людським обличчям”. Введення в ЧСРР військ ОВД глибоко розчарувало Попадюка З.

Самоспалення Василя Макуха[22] ілюструє глибоке незадоволення діями СРСР серед інакодумців. Народився 14-го листопада 1927 року в с. Карів Сокальського району. Був членом УПА. Засуджений на 10 років каторжних робіт з конфіскацією майна та обмеженням прав на 5 років. Біля Бессарабської площі Василь Макух, 5-го листопада 1968 р. облив себе бензином, чиркнув сірником і швидко загорівся. Живий смолоскип швидко біг Хрещатиком у бік площі Жовтневої революції (нинішнього Майдану Незалежності) та вигукував: “Геть колонізаторів! “,”Хай живе вільна Україна!”, гасла проти окупації військами Варшавського договору Чехословаччини. Слід зазначити, що дана акція відбулась напередодні свята більшовицької Жовтневої революції. В честь жертви Василя Макуха на Хрещатику у 2017 р. було встановлено меморіальну табличку. Наступний акт самоспалення буде вчинений чехословацьким студентом Яном Палахом 19-го січня 1969 р.

Підсумуємо. Фактично створена СРСР “залізна завіса” не була такою непробивною. Не зважаючи на декларування повної підтримки населення вводу військ на територію ЧСРР зустрічались люди котрим дана акція не подобалась. Їхнє невдоволення змушувало шукати альтернативних джерел інформації. Крім інформації з західних радіостанцій населення мало уявлення про події в ЧСРР зважаючи на зв’язок між “двома братніми країнами” інформування відбувалось жваво. Події придушення Празької весни сприймалися як можливий початок нової війни.

---

Покликання:

[1] “Голос трудящихся Украины”, Правда Украины, 22 серпня 1968.

[2] “Дело социализма непобидимо”, Правда Украины, 23 серпня 1968.

[3] Сучасна назва – Перший київський машинобудівний завод.

[4] М.Одинец, “Солидарность”, Правда, 22 серпня 1968.

[5] “По законам братства”, Правда Украины, 27 серпня 1968.

[6] Информационное сообщение, 23 серпня 1968 р, ГДА СБУ, ф. 16, сп. 975, режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/25824/, час доступу: 21.04.2019.

[7] Зорян Попадюк, (1953 р.н.), записали Голубець Володимир та Молодецька Марія, м. Львів, вул. Дорошенка 41, 17 квітня 2019р.

[8] Микола Данько (1926–1993 рр.) – поет, письменник, журналіст. Один з лідерів дисидентського руху на Сумщині.

[9] В’ячеслав Артюх, Геннадій Іванущенко, Володимир Садівничий, Інакодумство на Сумщині. Збірник документів та матеріалів (1955–1990). Том 1, 100.

[10] В’ячеслав Артюх, Геннадій Іванущенко, Володимир Садівничий, Інакодумство на Сумщині. Збірник документів та матеріалів (1955–1990). Том 1, 101.

[11] Там само, 101.

[12] Володимир Дмитрук, “Реакція українського суспільства на події 1968 року у Чехословаччині”: 87.

[13] Информационное сообщение, 23 серпня 1968, ГДА СБУ, ф. 16,  сп. 975, режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/25790/, час доступу: 21.04.2019.

[14] Информационное сообщение, 26 серпня 1968, ГДА СБУ, ф. 16, сп. 976, режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/25912/, час доступ: 21.04.2019.

[15] Специальное сообщение, 29 серпня 1968, ГДА СБУ, ф. 16, сп. 976, режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/25967/, час доступу: 21.04.2019.

[16] Повідомлення про втечу матроса з корабля, 30 серпня 1968, ГДА СБУ, ф. 16, — сп. 976, режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/25976/, час доступу: 21.04.2019.

[17] Кримінальна справа Попадюка Зоряна Володимировича і Микитки Яромира Олексійовича, 27 березня 1973 р., Архів Управління Служби Безпеки України у Львівській області, спр. П-22586. 8 т./особистий архів Середяк Алли Володимирівної

[18] “Антирадянська агітація і пропаганда”

[19] “Організаційна діяльність, спрямована до вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації”

[20] Архів УСБУ у Львівській обл, сп. П-2286, назва листівки “Шановні громадяни”

[21] Українська етнічна територія в північно-східній Словаччині, яка межує з українським Закарпаттям.

[22] Аркадій Сидорчук, “Людина-смолоскип”, Тиждень.UA, 7 листопада 2011, доступ отримано: 29.04.2019., https://tyzhden.ua/History/34776.