Сьогодні ми переносимось у поки ще візантійську Равенну на порубіжжі VII-VIII ст. Місто на цей час було не просто столицею однойменного екзархату – Равенна була центром культури, науки, конкурувала у релігійному значенні з Римом. Саме до неї стікались уми навіть деколи із Александрії Єгипетської. Культура-культурою, однак просте населення міста, далеке від вигадок вчених мужів, знаходило собі інші способи проведення вільного часу.

З хроніки Агнелла Равеннського (800/805 – 846/850 рр.) “Liber pontificalis ecclesiae Ravennatis” (“Книга єпископів Равеннської церкви”) відомо, що жителі деяких районів Равенни відчували одне до одного дуже глибокі почуття – такі, що певно, їсти за одним столом не могли. Особливо такою взаємною неприязню славились жителі району, який примикав до Тігуринських воріт, а також мешканці району Постерулан.

Кожної неділі жителі цих двох кварталів заявлялись одне до одного. Із натхненням, вартісним інших діянь во славу Ромейської імперії, містяни розбивали одне одному голови в ході яскравого мордобою. В хід ішли не тільки кулаки, а холодна зброя, рогатки, а бійки ці розганяли кров всіх людей – дорослих, старих та юних, чоловіків і жінок.

Одного разу жителі “Тігуринського” району спробували вирішити питання з постеруланцями радикально, вломившись до будинків лютих ворогів. Перші нищили майно, господарів рубали мечами. Уцілілі жителі Постерулану придумали план жорстокої вендетти. Задум полягав у наступному: кожен постеруланець повинен був після служби в церкві запросити по одному тігурінцю нібито на трапезу, яка символізувала примирення між сусідами. В реальності ж, у ході трапези тігуринця вбивали, а тіло його ховали куди подалі. Окремий штрих: перед фатальним обідом кожен тігурінець обіцяв, що не розповість про цю трапезу нікому. Зрештою, розповісти їм і не прийшлось.

Після такої взаємної різанини решта населення Равенни справедливо здригнулась від жаху. Мало того, що становище Равенни було дуже хитким через лангобардських заробітчан під мурами міста, каральні експедиції з Константинополя, так ще й частина городян вирішила скоротити свою ж популяцію. Дійшло до того, що закрили місцеві лазні й трактири, а публічні розваги – касовані. Однак справа на цьому не закінчилась.

Архієпископ Равенни Даміан запропонував свій план з пошуку тіл убитих тігурінців. Ні, він не наказав брати лопати до рук та обшукувати пустирі. Духівник повелів постити три дні, а потім провести поминальну процесію, учасники якої були б розділені на кілька груп. Перший поділ відділяв духовенство від світських персонажів. Миряни багаті, середнього достатку поділялись за статевою ознакою. Біднота ж повинна була замикати процесію. Ще одна важлива умова для учасників: слід було зняти прикраси, не митись і не розчісувати волосся. Одним словом, ця поминальна служба нагадувала зимову сесію в студентів перших курсів.Вся ця процесія пройшла через все місто, каючись за гріхи всієї Равенни. Результат молитов виявився істинно приголомшливим – біля міського амфітеатру почався землетрус, після якого в землі утворилась діра, де і були знайдені трупи тігуринських бандитів.