ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ: ЦІНА ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ.
ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО СКВОЗЬ ПРИЗМУ ЛИЧНОЙ ЖИЗНИ: ЦЕНА СОБСТВЕННОГО ДОСТОИНСТВА.
FOREIGN POLICY OF YAROSLAV THE WISE THROUGH THE PRISM OF PERSONAL LIFE
Автор – Марія Букрій, учениця 9-А класу Жовківської ЗОШ І-ІІІ ст., № 3.
email – rusynka14@gmail.com
Ця публікація бере участь у конкурсі статей з історії середньовіччя.
Розгортаючи підручник для 7 класу, пересічний український школяр читає приблизно таке: «Ярослав Мудрий поріднився з усією Європою… Він виводив свої стосунки з іншими державами з принципу шлюбної дипломатії… Анна Ярославна стала королевою Франції…» і т. д. і т. п. Ясно ж, людину, котра хоче сповна пізнати історію власної держави, такий підхід задовільняти не може. Адже не згадано де-факто нічого, крім цієї шлюбної дипломатії, наче українцям треба пишатися, що дочки їхнього князя виходили заміж за європейських королів, при цьому за зовнішню політику Ярослава Володимировича, його зарубіжні інтриги, завдяки яким не один згадуваний король посідав трон (якщо це було в інтересах руського володаря), навіть поважні історики воліють говорити досить поверхнево.
Зрештою, як слушно зауважив Ігор Загребельний, «…річ, яка в Середні віки була чимось звичним, сьогодні сприймається як предмет національної гордості. Насправді, у тому, що представниці роду Рюриковичів виходили заміж за представників західноєвропейських чи скандинавських монарших родів, не більше підстав для гордості, ніж у тому, що представниці цих родів ставали дружинами Рюриковичів».[1]
Варта осмислення також теза Ярослава Грицака про те, що в епоху Давньокиївської держави поділ світу був не «Захід-Схід», а «Північ-Південь». Безперечно, пупом тогочасного світу вважала себе Візантійська імперія, з якою великий князь київський мав складні і не завжди рівні відносини, але ми її оминемо у своєму дослідженні.
Натомість розглянемо русько-скандинавські стосунки в першій пол. ХІ століття, а також спробуємо зрозуміти, з яких причин Ярослав приймав те чи інше рішення, привідкриємо завісу особистого життя руського володаря і зважимо, як ті чи інші риси княжої вдачі впливали на його політику.
Князь– теж людина
Є твердження, що історію творять особистості. І справді, чимало знакових подій могли б мати зовсім інші наслідки, якби їх учасниками були б люди іншого характеру, світогляду, темпераменту тощо.
Звертаючись знову до шкільних підручників, що ми читаємо? «Ярослав Мудрий – визначний державний діяч, за правління якого Київська Русь досягла найбільшого свого розвитку»…Створюється відшліфований канонічний образ ідеального володаря, за яким стираються будь-які особисті якості чи особливості вдачі, одним словом, зникає жива людина.
Отже, яким чоловіком був Ярослав Володимирович, як ставився до людей і до сім’ї, як сприймав життєві негаразди, як реагував на примхи долі?
Цікаві відомості подає стаття Д. Рохліна щодо результатів анатомічного та рентгенологічного вивчення кістяка Ярослава Мудрого у 1940 році: «Деякі особливості скелета (збереження деяких дитячих та юнацьких рис) дозволяють уважати, що він [Ярослав] вирізнявся жвавістю уяви, запальністю, схильністю до вибухів і бурхливих реакцій… Не зважаючи на деякі фізичні вади… був сміливим і хоробрим воїном…»
Галл Анонім згадує:«Король Русинів із простотою, властивою тому народові, у той час, коли йому повідомили про несподіваний напад Болеслава, у човні ловив вудкою рибу. Він спершу не повірив, але, оскільки посол за послом підтверджував се повідомлення, вельми схвилювався. І лише потім, піднісши до вуст великий і вказівний палець, поплював, за звичаєм риболовів, на гачок та мовив, кажуть, безчестям свого народу такі слова: «Оскільки Болеслав не вміє такого мистецтва, а звик носити важку збрую, то Бог волею Своєю передає у його руки і город сей, і Руське королівство, і увесь скарб».
Не зважаючи на політичну заангажованість польського хроніста, його розповідь має характер особистої присутності, тому пристрасть Ярослава до риболовлі (яку він називає «мистецтвом») уважаємо достовірним фактом, як і княжу малодушність у важку хвилину. Про останнє свідчить Лаврентіївський літопис: «Ӕрославу же прїбѣгшю Новугороду и хотѧше бѣжати за море. И посадникъ Коснѧтинъ сн҃ъ Добръıнь с Новгородьци расѣкоша лодьѣ Ӕрославлѣ, рекуще: «Хочемъ сѧ и єще бити съ Болеславомъ и съ Ст҃ополкомь!».
Одначе, якщо неважко уявити собі Ярослава Володимировича з вудкою, то дальше Галл Анонім подає фантастичне повідомлення, буцімто нашого князя з дружинниками зв’язаних притягнули до короля Болеслава, що виглядає звичайним марнославством, бо Ярослав ніколи не був у польському полоні.
Що ж до запальності та схильності «до вибухів і бурхливих реакцій», відзначених Д. Рохліним, то вітчизняні джерела, як і саги, наводять достатньо випадків княжої нестриманості, причому Ярослав частенько мусив каятися за свій гнів.
Окремої уваги варта і любов великого князя до читання, і, як зазвичай, цитуємо таке: «І до книг він мав нахил, читаючи часто і вдень, і вночі. І писців зібравши багато, наказав перекладати з грецької мови на слов’янську…», хоча є ще рядки з пізньосередньовічного Московського літопису: «Він[Ярослав]був кульгавий, але розумом вельми світлий, християнин, сам читав книги».
Надання переваги спокійнішим заняттям, таким як риболовля і читання, пояснюється фізичними особливостями Ярослава Мудрого. Медико-анатомічне дослідження останків похованого в саркофазі Софії Київської виявило такі патології кістяка: вроджений підвивих правого тазостегнового суглоба (за іншими даними – спадкової хвороби Пертеса), перелом обох гомілкових костей тієї ж правої ноги, наслідком якого став крововилив у коліно, а також зрощення наколінника зі стегновою кісткою – така людина не може повністю розігнути праву ногу, відповідно, вага тіла переноситься на ліву; сліди поранень на п’ясті правиці і на голові (мабуть, здобуті у котромусь із численних боїв).[2]
Сага про Еймунда наводить такі рядки: «Там, де був конунг[Ярослав], така колотнеча зчинилася, що браму пробили, котру він сам захищав, а самого конунга тяжко в ногу вразили».Це опис битви за Київ 1017 року, не згаданої в «Повісті», але відомої за польськими джерелами і пізнішим Густинським літописом. Мабуть, саме в ній Ярослав зазнав поранення – перелому великої та малої гомілкових кісток правої ноги.
Одначе фізичні вади не заважали князеві й надалі ходити в походи (на відміну від свого нащадка Ярослава Осмомисла): знаємо, наприклад, участь Ярослава у Листинській битві 1024 року. Це свідчить про силу волі, мужність, дивно поєднану із лякливістю.
Пояснити це явище можна згадуванимзбереженням«деяких дитячих та юнацьких рис», а відтак певною психологічною інфантильністю також. Проте в політичній діяльності Ярослава повсюдно присутня зрілість і раціональність, тому припускаємо, що великий князь був слабовільний лише в хвилину душевних потрясінь, роздратованості та гніву, а в спокійний час вирізнявся напрочуд тверезим розумом.
Та ж Еймундова сага такою характеристикою наділяє Ярослава Володимировича:«Хоч і не був особливо щедрий, але володар здібний, великого духу».Ось як Грушевський коментував ці слова: «Характеристику Ярослава чисто дано з погляду дружинника-кондот’єра; був нещедрий!»[3], зрозуміло ж, ощадливість для державного мужа – це радше позитивна риса вдачі, крім того, це не була скупість – знаємо, як багато великий князь обдаровував церкви, сприяв розвиткові освіти, – радше скупість Ярослава стосувалася тільки до війська. Цим, до речі, можна пояснити те, чому великий князь не був оспіваний у билинах дружинного циклу, як його батько Володимир Святославич.
Отже, ми проаналізували основні риси вдачі князя Ярослава Мудрого, які мали суттєвий вплив на політику Києва на міжнародній арені. Залишилося єдине питання: яким руський володар був для рідні і як ставився до жінки та дітей. Про це у наступному розділі.
Країни Скандинавії та зв’язки київських князів із нормандською елітою
Коли заходить мова про відносини Ярослава зі Швецією, зазвичай пригадують його норовливу дружину Інгігерду, котра, як переходить зі статті в статтю, «буквально втекла з-під вінця». Дочка короля Олава Шетконунга бажала вийти заміж за норвезького володаря, з яким «любила ся потай»[4], якщо вірити ісландським джерелам.
Власне, про Інгігерду ми знаємо головно зі скандинавських саг, бо «Повість врем’янних літ» подає лише коротке повідомлення: «В лҍто 1050 преставися жони Ярославль княгини»[5]. Натомість Еймундова сага характеризує її такими словами: «була дотепна до справ і щедра»[6], «ще не прибула конунгова Інгігерда, а та в них дає раду, хоч конунг є вождем війська»[7], «вона розумніша від свого чоловіка»[8]. Без сумніву, ісландські джерела сильно ідеалізують постать княгині, але сага про Олава Святого подає епізод, який змушує повірити, що Інгігерда дійсно добре розбиралася в політиці:
«Гольті[посланець Олава Норвезького] пoпpocив її пoгoвopити з кoнyнгoм[Олавом Шведським про мир з Норвегією через заміжжя Олава Святого з Інгігердою] і cкaзaв, щo тaк бyдe, нaпeвнo, ліпшe. Інгігepда відповілa, щo кoнyнг нe бyдe її cлyхaти, щo б вoнa йомy не cкaзaлa. «Прoте якщо ти xoчeш, – мовилавoнa, – я мoжy пoгoвopити з ним».[9]
Будучи закоханою в норвезького володаря, Інгігерда однак не втрачає ясного розуму.
Більшість дослідників, аналізуючи дані саг, схиляються датувати шлюб Інгігерди та Ярослава 1019 роком.[10] Повідомлення про те, що княгиня отримала Ладозьку волость (Альдеґюборґ) у подружній дар, викликало сумнів у Петра Толочка, який пише, що «руська майново-правова практика того часу не знала прецеденту володіння й розпорядження жінкою земельним наділом»[11], але ця думка не узгоджується зі Статутом Володимира Мономаха (доповненням до «Руської правди»): «А матернѧ часть дѣтемъ не надобѣ, но комоу м(а)ти въсхощеть, томү дасть»[12], тобто, в ХІ – ХІІ ст. Київська Русь знала практику унаслідування дружиною майна чоловіка. Звичаєве право українців, на відміну від росіян, передбачало більшу свободу жінки. Дуже ймовірно, що це варязький спадок.
Інгігерда мала великий вплив на чоловіка і брала участь у його державних справах. У сагах часто Ярослав радиться з королевою«і зі своїми мужами»[13]. Коли її захоплює у полон Еймунд, вона погоджується бути посередником між Ярославом і Брячиславом, але наголошує: «більше буду сприяти конунгу Яризлаву»[14].
Проте, якщо у політиці Інгігерда була вірною союзницою свого чоловіка, то в ділах амурних усе так однозначно не було.У 1028 році Олав Святий, колишній фаворит княгині, після невдалого походу проти Данії утік на Русь і перебував там 1030-1031 рр., після чого під час спроби повернути собі трон загинув у бою.
Коли Еймундова сага лише натякає на сердечну прихильність Інгігерди до Олава, то ісланський збірник «Гнила шкіра» подає епізод, з якого можна навіть запідозрити княгиню у подружній зраді:
«Конунг Ярицлейв був володар Гардарики і Інгігерда княгиня, дочка Олава Шведського. Вона була наймудріша між усіх жінок і вельми вродлива. Конунг Ярицлейв звелів побудувати прекрасну палату, прикрасити золотом і самоцвітами… Сам конунг був там у княжій одежі і сидів на чільному місці. Він запросив до себе своїх вельмож і влаштував пишне частування.
І ввійшла в палату княгиня у супроводі прекрасних жінок, і підвівся конунг їй назустріч, і достойно привітав її, і мовив: «Чи бачила єси де-небудь таку красну палату і так багато прибрану, де, по-перше, зібралось би таке панство, а по-друге, щоби було в палаті тій таке багатство?».
«Пане, –відповілавона, – ся палата і красна, і заможна, і багато достойних людей присутні тут зараз, одначе – краща та палата, де сидить Олав Гаральдссон, хоч і стоїть вона на одних стовпах».
Конунг скипів і сказав: «Ганебні для мене твої слова, і ти знову виявляєш свою любов до конунга Олава!» – і відважив їй ляпаса. «І все-таки межи вами більше різниці, – мовила вона, – ніж я можу, як належиться, оповісти словами».
Вийшлавона пріч розгнівана і сказала друзям своїм, що хоче поїхати з його землі і паче не знати від нього такої образи. Друзі її просили заспокоїтись і бути лагіднішою до конунга, але вона відповіла, що спочатку конунг повинен вибачитися перед нею. Тоді сказали конунгові, що вона хоче поїхати, і просили його, щоби він поступився, і Ярицлейв так і зробив і попросив у неї пробачення».[15]
Палата на стовпах – це, вочевидь, намет. Доволі сміливий натяк і неабиякий удар по княжому самолюбстві, не дивно, що Ярослав не стримав своїх почуттів. Проте він поважав дружину, поводився з нею шляхетно, що видно, зокрема, зі слів «підвівся конунг їй назустріч і достойно привітав її».[16]Можна зробити хибний висновок, наче Ярослав був домашнім тираном, але це не так, бо, якби він не вперше виявляв фізичне насилля, Інгігерда не реагувала б настільки різко, аж до погрози покинути чоловіка. Звичайно, останнє було радше шантажуванням, тому що навіть більш ліберальне скандинавське чи руське звичаєве право того часу не знало випадків розлучень, окрім як непліддя одного з подружжя, а в Ярослава з Інгігердою тоді вже було четверо дітей. Навряд чи княгиня наважилася б на такий крок.
Хай там як, а князь довго просив дружину залишитися. Судячи з тої ж таки «Гнилої шкіри», Інгігерда поставила умову, що він візьме на виховання сина Олава Магнуса. Ярослав погодився.
Цікаві висновки з даних саг зробив російський історик Сергій Алексашин. Згідно із сучасними генетичними дослідженнями, Мономаховичі – нащадки Всеволода Ярославича, – належать до іншої гаплогрупи, ніж Ольговичі – нащадки Святослава: «Вивчені нами ДНК нащадків князів Мономаховичів Шаховського, Лобанова-Ростовського та Гагаріна і князів Ольговичів Оболенського і Волконського показали, що у Моноховичів запідозрити у зраді можна було би бабу чи прабабу Мономаха, а у Ольговичів будь-яку дружину князів»[17].Учений вважає, що Всеволод був сином не Ярослава, а Олава Святого, і покладає свої підозри на те, що літописці надто часто наголошують на законності влади наймолодшого учасника тріумвірату Ярославичів.
Утім, по-перше, навіть сам імовірний факт зради ще не означає зачаття, а по-друге, у роду Мономаховичів обопільна подружня невірність була у Мстислава Ізяславича та його другої жони, що засвідчила «Повість минулих літ» цілком упевнено, а не так туманно, як натякають на любовний зв’язок Інгігерди та Олава ісландські саги.
З іншого боку, якщо Інгігерда так образилася на той ляпас, до якого, в принципі, сама спричинилася, то, можливо, не чула за собою вини. Нехай і стосунки княгині та її колишнього нареченого мали більшу інтимність, аніж просто складені Олавом вірші на її честь, і набули розголосу в ширших колах, на цю тему накладалося табу. Хай там як, а Ярослав не став дорікати дружині.
Всеволод, який народився у 1031 році, був визнаний княжим сином і, якщо літописці не лестили Мономаховичам, належав до улюбленців Ярослава. Відтак у останнього з Інгігердою ще були діти: Ганна, Ігор, В’ячеслав і, можливо, Анастасія. Стосунки в подружжя налагодилися.
Використані джерела та історичні праці:
- Повість врем’яних літ Лаврентіївського списку
- Густинський літопис
- Московський літопис
- Еймундова сага (пер. М. Грушевського)
- Сага про Олава Святого
- Morkinskinna («Гнила шкіра»)
- Хроніка Галла Аноніма
- Михайло Грушевський. Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини ХІ віку
- Н. Нікітенко, Б. Михайличенко, В. Корнієнко, Н. Куковальська. Таємниці гробниці Ярослава Мудрого (за результатами досліджень 2009-2011 років)
- Д. Рохлін. Хвороби древніх людей
- П. Толочко «Ярослав Мудрий»
- Правда Руська (за списками С. Юшкова)
- С. Алексашин. Сучасні геногеографічні дослідження родоводу Рюриковичів за посередництва генетичного маркера Y-хромосоми
[1] Загребельний І. Україна на півшляху до Руської спадщини
[2]Рохлін Д. Хвороби древніх людей
[3] Грушевський М. Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини ХІ віку
[4]Еймундова сага (переклад М. Грушевського)
[5]Повість врем’яних літ (Лаврентіївський список)
[6]Еймундова сага (переклад М. Грушевського)
[7]Там же
[8]Там же
[9]Сага про Олава Святого
[10]Толочко П. Ярослав Мудрий
[11]Там же
[12]Правда Руська (за списками С. Юшкова)
[13]Еймундова сага (переклад М. Грушевського)
[14]Там же
[15]Morkinskinna («Гнила шкіра»)
[16]Там же
[17]С. Алексашин. Сучасні геногеографічні дослідження родоводу Рюриковичів за посередництва генетичного маркера Y-хромосоми
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net
Facebook –
Львівський медієвістичний клуб
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається