МІФОЛОГІЧНІСТЬ ЧИ ІСТОРИЧНІСТЬ ОБРАЗУ РАҐНАРА ЛОДБРОКА

МИФОЛОГИЧНОСТЬ ИЛИ ИСТОРИЧНОСТЬ ОБРАЗА РАГНАР ЛОДБРОКА

RAGNAR LODBROK: MYTH OR REALITY?

---

Автор – Діана Бугай, студентка ІІІ курсу історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Ця публікація бере участь у конкурсі статей з історії середньовіччя.

---

Багато істориків займались вивченням біографії легендарної особистості скандинавських саг – Раґнара Лодброка (рис. 1), напади якого сколихнули чи не всю Європу. Однак, залишились «білі плями» у вивченні його постаті. Метою означеної статті, є детальний аналіз історичних фактів і даних саг, які б розкрили його історичність, та характеристика набігів вікінгів на Францію у 845 р. Цього року датчани продемонстрували вміння наносити удар одразу по декількох місцях атлантичного узбережжя. Першими під удар норманів потрапили землі Західно-Франкського королівства. В березні норманська флотилія у складі 120 кораблів увійшла у гирло р. Сени, й продовжила свій рух вверх по течії, що відзначалося стратегічно важливими пріоритетами вікінгів. Сен-Бертенські аннали свідчать про те, що ніхто не наважувався стати їм на заваді.

Попри всі намагання Карла Лисого захиститись від нападу, його спроби були марними, і після розорення Парижу, він був змушений розпочати переговори з норманським вождем (ймовірно Раґнаром – Д.Б.), в результаті чого, було укладено домовленість про виплату компенсації у вигляді 7 000 фунтів золотом і сріблом.

Очевидно, франкські правителі вважали за краще відкуповуватись від нападів вікінгів, аніж чинити збройний опір. З історії Англії добре відомі т.зв. «датські гроші» (грошовий відкуп, що сплачувався нападникам – Д.Б.). Проте дослідники часто не беруть до уваги той факт, що вперше такі виплати почали здійснювати франкські правителі, а вже згодом ця назва набула поширення безпосередньо в Англії. Набіги вікінгів на Францію не були схожими на перші напади, організовані ними в Британії. Вони були нетривалими, спрямованими на спустошення земель і отримання викупу від правителів.

Перша поява норманів біля стін Парижу, 28 березня 845 р у самому серці Західно-Франкського королівства, викликала справжній шок у місцевого населення. Більше того, цей напад став основою для багатьох домислів, серед яких найпоширенішим став міф про Рагнара Лодброка, як ватажка нападу.

За переказом, він носив перед своїм загоном прапор з вишитим на ньому зображенням ворона самого Одіна, який ніби-то, вказує напрям походу (звідси «brog» – прапор, «lod» – доля – Д.Б.). Також, він згадується як «Раґнар Шкіряні Штани» у працях таких істориків, як: Хольгер Арбман, Гвін Джонс, Олексій Якуб, та ін., ймовірно, через неофіційну версію, що в дитинстві, він ніби-то випадково впав в зміїне кубло, і вижив саме завдяки шкіряним штанам. Відзначимо, що Раґнар Шкіряні Штани, став не тільки легендарною постаттю скандинавських джерел: з таким епітетом «легендарний», він згадується у працях професійних істориків-медієвістів.

В їхніх дослідженнях присутня двозначність стосовно епітету: перетворення справжнього Раґнара на легенду, чи погодження з тим фактом, що Раґнар – вигаданий персонаж, якому приписуються вчинки, які перетворили його у свідомості сучасників і нащадків на легендарну постать.

Однак, відомий уельський дослідник Г. Джонс прямо заперечує сам факт існування Раґнара: «…Раґнар, якого абсолютно не можна ототожнювати із його тезкою Раґнаром Шкіряні Штани, який у березні увійшов у гирло Сени, і рушив на Париж, де розбив підрозділи Карла і захопив 111 бранців, згодом, повісив їх на острівці посеред Сени. Пізніше, Карл заплатив Раґнару, щоб той пішов з миром і викупом». Однак, якщо прийняти до уваги ту обставину, що цей герой скандинавських саг був історичною постаттю, то ніяк не вдається віднести його діяльність до певного проміжку часу. За підрахунками вчених, Раґнару було близько 150 років, коли він помер у ямі зі зміями у Йорку (865 р.). Ім’я ватажка норманів Раґнар, згадується у «Фонтанельській хроніці». Також в «Ксантенських анналах» є свідчення про смерть язичника на ім’я Ренінхерн, «який грабував християн і святі місця». Але, головному очевидцю цих подій, автору Сен-Бертенських анналів, ім’я ватажка або не цікаве, або невідоме. Можливо, це через те, що з точки зору автора, він був не достойний того, щоб його ім’я стояло поруч з іменами франкських королів, і датським конунгом Хоріком. «Бертинські аннали» згадують про напад скандинавів на портове місто Гамбург, який «був спалений норманами, а архиєпископу Ансгару, вдалося втекти. Групи норманів, відпливли з Парижу вниз по Сені, і продовжили активно грабувати прилеглі території». У статті Ф. Краузе «Про походження Рюрика», згадується ватажок Раґнарій, який у 845 р. напав та спустошив Париж однак, через масове захворювання серед своїх воїнів, він не продовжив почате.

Варто зазначити, що достовірних джерел, що підтверджують існування Раґнара, немає. В основному подробиці його життя і діяльності відомі з текстів скандинавських саг, де розповідається про його походи («Сага про Раґнара Лодброка», «Сага про Раґнара і його синів»). Науковці припускають, що історичний Раґнар (якщо такий був – Д.Б.) жив та проводив активну політику в першій половині IX ст. і був одним з найбільш впливових військових вождів Данії. Ймовірно, він був сином конунга Сігурда Кільце. Стосовно дружин Раґнара, то точно сказати не можна. Оскільки, у деяких джерелах, Лагерта, як така, взагалі не згадується. У Раґнара було три дружини: перша – Лагерта, яка була жінкою-воїном, друга – Тора і, нарешті, Аслауг. У нього також була коханка, проста селянська дівчина, чиє ім’я не згадується.

Згідно з цією думкою, Лагерта змогла вийти заміж за Рагнара тільки після того, як той вийшов переможцем у сутичках з ведмедем і вовком. Серед найбільш видатних особливостей першої дружини Лодброка було чудове довге волосся. Вона була матір’ю сина Раґнара – Фрідлевуса, який відіграв в історії Скандинавії незначну роль, і двох дочок, імена яких не згадуються. Згідно з скандинавськими легендами, боги послали знамення Раґнару, нацькувавши на нього спочатку собак,  а потім ведмедя,  що і стало приводом для розлучення з Лагертою.

Раґнар залишив Лагерту, щоб віддати перевагу Торі, дочці гаутського ярла Херреда, їй судилося зникнути з історії вікінгів, щоб звільнити Торі місце в сагах. Вона народила легендарному вождеві трьох дітей: Агнара, Ейріка і Алов,  на якій згодом одружився англійський ярл Стейнар Собака.

Пізніше Раґнар Лодброк (Шкіряні Штани) одружився втретє, цього разу на Аслауг, дочці прославленого Сігурда Вбивці Фафніра. У них було п’ятеро дітей: Сіґурд Змієокий, Бйорн Залізнобокий, Хвітсерк, Івар Безкосний і Рагнхільд. Як уже зазначалося, під час шлюбу Рагнар мав особистісні зв’язки із селянською дівчиною, дочкою фермера Хесбернуса. Він приходив до неї ночами таємно, переодягненим у жіночу сукню. Селянська дівчина звичайно ж була ісландського походження. Оповідачі саг не називають ім’я дівчини, так як ім’я та рід грали дуже важливу роль в житті скандинавів. На додаток до всього, будь-яка подібність з жінкою вела північних воїнів до немислимої ганьби.

Син Аслауг – Сігурд, дід Харальда I, першого самодержця Норвегії, мав відмінні риси сім’ї Аслауг. Батько Аслауг – Сігурд Вбивця – розумів мову птахів, як оповідають саги, і маленький Сігурд теж володів даром, який перейшов до нього від діда, разом з кров’ю матері.

Є думка, що прізвисько Сігурда, Змієокий, було неправильно витлумачено істориками: ніби то він мав дефект в оці – шрам у вигляді змії. Але швидше за все, це означало, що син Раґнара володів проникливим поглядом, як у мудрої змії. Цей погляд є характерною рисою Раґнара Лодброка і його нащадків.

У 865 р, під час експедиції в Британію, дракар Раґнара сів на мілину в Нортумбрії на півночі Англії, його військо було розбите, сам він потрапив у полон і за наказом короля Елли II був скинутий в яму з отруйними зміями, де помер мученицькою смертю. Легенди свідчать, що помираючи, Раґнар вигукнув: «Як зарохкали б мої рідні поросята, якщо б вони знали, як зараз мені, старому кабану!». Таким чином він натякав Еллі II, що його сини,які на той час знаходилися в Швеції, помстяться за батька.

Численні сини Раґнара (Івар Безкосний, Бьорн Залізнобокий) у 867 р вторглися до Англії і помстилися за загибель батька, поклавши початок датському завоюванню острова. Нащадки Раґнара полонили і потім стратили короля Еллу, який помер у тяжких муках. Королівства Нортумбрія, Мерсія і Східна Англія були розграбовані. Зрештою просування нащадків Раґнара зупинив Альфред Уессекський, розбивши їх військо в 871 р.

Дослідження військово-політичного напряму у скандинавістиці, а зокрема діяльності Раґнара Лодброка (рис. 2) є перспективним через його неоднозначність, багатство на легенди і вплив норманів на формування геополітичної ситуації в Євіропі у ІХ ст.

Таким чином, вивчення цієї проблематики дає змогу полинути у світ міфів і легенд Скандинавії, оперувати історичними фактами, і досліджувати історію славетних вікінгів та їх набігів у ІХ-Х ст.

---

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк

e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

ISHA-Lviv