Як Карл I став Великим
How Charles I became Great
Автор – Олександр Гусляков, активний дописувач нашого клубу, студент ЛП.
Карл Великий – фігура, яка цікавила людей протягом останніх півтори тисячі років. І цілком заслужено! Карл I заснував імперію Каролінгів, одне з найцікавіших явищ в історії Західної Європи. 25 грудня 800 року Папа поклав на голову Карла Великого корону римських імператорів. У той день на заході знову з’явилась імперія, Священна Римська імперія. Карлу Великому вдалося об’єднати під своєю владою різні народи на принципах, які залишаються актуальними досі. Ідея про те, що «ми – один світ, хоча ми різні», покладена в основу Євросоюзу, йде з каролінгської епохи. Саме тому особистість Карла I так цікава сьогодні.
Ідеальний поміркований правитель
Про життя Карла Великого ми багато знаємо від його біографа, ченця Ейнхарда. З твору Ейнхарда відомо, що
Карл Великий любив смажене м’ясо і лаявся на лікарів, які забороняли йому його їсти; що випивав за обідом пару келихів вина.
Для ченця це було важливою ознакою помірності, а помірність в каролінгську епоху вважалася важливою якістю ідеального правителя. Крім того, Ейнхард писав, що Карл любив полювати. Але, як і у випадку з «помірністю», ми не можемо стверджувати, що мова йде про реальний стан речей, а не про обов’язкові топоси. Середньовічні правителі полювали, звичайно. Для них це був один із способів продемонструвати власну доблесть. Також ми знаємо, що Карл любив лазню, часто і охоче купався, що не дуже типово для VIII і IX століть. Він був гладким чолов’ягою з короткою шиєю, живими розумними очима, густими вусами, говорив високим голосом, любив простий франкський одяг, хоча і зустрічав послів в парадних одежах, але в інші моменти життя цурався розкоші.
Геніальний полководець
При Карлі Великому військова активність франків досягла піку. Він вів величезну кількість війн практично протягом усього життя. Воював в Іспанії з арабами, в Італії з лангобардами, знищив Лангобардське королівство, з аварами на південному сході і знищив Аварський каганат, з німцями на Крайньому Сході, потім зі слов’янами, підпорядкував собі ці території. На півночі зі скандинавами, на заході – з бретонцями. Скрізь його більш-менш супроводжував успіх. В результаті до кінця його правління територія Франкської держави збільшилася більш ніж удвічі і фактично об’єднувала всю християнську частину Західної Європи.
Карл I був видатним воєначальником, але ще краще він умів знаходити правильних людей для вирішення конкретних завдань. Традиційно заслуги приписувалися йому особисто, але це не означає, що він завжди особисто керував битвою або посольством. Військовий успіх створив фундамент його влади, зміцнив і розширив його славу, авторитет і політичний вплив.
Реформатор Церкви
Імператор провів величезні церковні перетворення, пов’язані з системою освіти, з уніфікацією церковного богослужіння і чернечого життя, з виправленням релігійних текстів і так далі. Зібрав при дворі кращих європейських вчених. У придворній академії успішно працювали вихідці з Італії, Іспанії, Англії, Ірландії, займаючись богослов’ям і вільними мистецтвами. У короткі терміни вони зуміли виховати безліч талановитих учнів з числа франків.
Потреба у великій кількості книг привела до реформи каролінгського письма. Виник витончений каролінгський мінускул, що дозволяв значно швидше і легше писати і читати.
Карл Великий провів важливі церковні реформи. Він серйозно перетворив і в значній мірі уніфікував франкську церкву. Це стосувалося всього – від літургії до підручників. З його точки зору, тільки так можна було домогтися, щоб те, що він називав щирою вірою, правильним християнством, запанувало в хаотичному світі, кожна частина якого жила за своїми законами. Строго кажучи, церковні реформи були розпочаті ще при Піпіні, але вони обмежувалися переважно Мецською єпархією. Місцеві архієпископи перенесли на франкський грунт літургійні зразки з Риму і запропонували орієнтуватися на них, поступово уніфікуючи франкське богослужіння. Чому Рим? Тому що це серце західноєвропейського християнства, там могили апостолів, там неймовірна концентрація святості. Карл продовжив перетворення і зберіг орієнтацію на Рим.
Карл взявся за реформування чернецтва, виписав з Італії «справжній» устав святого Бенедикта, вимагав від ченців строгості в дотриманні обітниці. При дворі він виховав церковну еліту. Люди, які ставали абатами провідних монастирів, займали ключові єпископські кафедри в різних частинах імперії – вони всі пройшли через придворну капелу і канцелярію. Карл брав діяльну участь у всьому, що стосувалося церкви. Король був реальним главою франкської церкви. Він скликав церковні собори, стверджував їх вирішення і домагався їх виконання, організовував боротьбу з єресями, виступав арбітром в теологічних суперечках.
Каролінгське відродження
Церковні реформи в широкому сенсі слова привели до потужного культурного піднесення, яке відоме в науці як Каролінгське відродження. Все починалося з абсолютно утилітарних речей. Потрібно було поширити хоча б ази християнського віровчення серед якомога більшого числа підданих. Але в королівстві не вистачало грамотних священиків, не вистачало підручників, не вистачало навіть найосновніших богослужбових книг, а в тих, що були, була маса різночитань, неточностей і просто помилок. Карл почав з початків. Він зайнявся шкільною освітою, по всій країні відкрив сотні шкіл для талановитої молоді з різних соціальних верств, завдяки чому протягом кількох десятиліть в королівстві активно працювали соціальні ліфти. Налагодив діяльність у скрипторіях, щоб забезпечити швидке тиражування книг. Організував процес виправлення книг, перш за все Біблії, і до останніх днів особисто його курирував.
Розвиток шкільної освіти, вивчення латині, тиражування і виправлення текстів привели до того, що у Франкському королівстві з’явилася досить велика група людей, яка стала інтенсивно займатися вивченням класичної античної спадщини. По всій імперії і за її межами стали розшукувати різноманітні латинські тексти, включаючи праці найрідкісніших авторів. Вважалося, що будь-який твір античного письменника слід уважно вивчити, бо в ньому може попастися якийсь незвичайний латинський вислів, або слово, або фраза, які в кінцевому рахунку дозволять краще зрозуміти Святе Письмо. Освоєння латинської культури призвело до того, що каролінгські ерудити почали їй наслідувати: відроджувати старі літературні жанри, писати як античні автори і так далі.
Каролінгське відродження – один з найважливіших підсумків діяльності Карла як правителя, політика, християнина і людини. Воно залишило нам величезну культурну спадщину. Мова не тільки про твори власне каролінгських письменників: поеми, діяння, біографії, історії, листи, наукові і релігійні трактати. Левова частка самих ранніх рукописів з текстами античних письменників, які ми знаємо сьогодні, сягає IX або кінця VIII століття. Якби не каролінгські монахи, які розшукували і переписували старі рукописи, про велику античну культуру ми б знали дуже мало.
Карл I займав активну життєву позицію. Це видно по його житті, діяльності та реформах. У якийсь момент люди з його оточення прийшли до того, що почали говорити про нього як про нового Давида. Згідно з традицією від кореня Давидового народився Христос. Нащадки Давида повинні були правити до кінця днів. Ми багато чого не зрозуміємо в історії Каролінгської імперії, якщо не будемо враховувати її есхатологічну перспективу. Імперія, відроджена на Заході в грудні 800 року, повинна була існувати до кінця часів, але ж вони були вже не за горами. Імперія мислилася її творцем і найближчими нащадками як свого роду ковчег, який повинен був привезти до порятунку всіх, кому пощастило опинитися на його борту.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається