Тамплієри: внутрішня організація ордену

Тамплиеры: внутренняя организация ордена

Templars: the internal organization of the Order

---

Автор – Ярославська Ярослава, студентка ІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка

---

Анотація

Історія знає чимало таємниць, та чи не найбільшою загадкою є Орден тамплієрів. За понад 200 років свого існування, храмовники залишили по собі не лише славу «охоронців Гробу Господнього» чи «хранителів Грааля» , але й як одні з найбільших кредиторів Європи та фундатори першої міжнаціональної корпорації. Крім міфів та легенд, якими оповита історія ордену, слід привідкрити завісу внутрішньої організації ордену. То ж яким було повсякденне життя монахів-рицарів?

1128 рік, на церковному Соборі у французькому Труа папа Гонорій ІІ затвердив Устав тамплієрів. Саме на основі орденського Статуту розглянуто внутрішню класифікацію членів: від брата-служителя до великого магістра. Акцентовано увагу на тому, як проходив регулярний день монахів, традиції приймання трапези та особливості монашеського укладу. Паралельно досліджено наявний символізм, що проявляється крізь вбрання лицарів Храму.

Орден чаклунів, алхіміків, «хранителів Грааля» – як тільки не називали тамплієрів, та чи не найвідомішою є загадка про скарби Ордену. Та як «бідне» братство перетворилось на одну з найбагатших організацій середньовічної Європи? І чи не зіграло це в подальшому фатальну роль?

Ключові слова: орден, тамплієри, лицар, Устав, хрест,монах.

---

 

Non nobis,domine,non nobis,sed nomini tuo da gloriam

(Не для нас, Господи, не для нас, але на славу імені Твого)

В день Різдва Христового 1119 року Гуго де Пейн і вісім інших лицарів – в тому числі Готфрід де Сен-Омер, Аршамбуа де Сен-Аньян, Пайєн де Мондідьє, Жоффруа Бізо і ще один хрестоносець по імені Россаль, або Роланд – дали обітницю бідності, цнотливості і поклялися патріарху в церкві Гробу Господнього. Вони назвались «бідним воїнством Ісуса Христа».

Не виключено, що спочатку Гуго де Пейн і його соратники просто хотіли створити черговий монастир або ж лицарське братство, аналогічне ордену іоаннітів, тобто госпітальєрів. Хоча середньовічний історик,учасник хрестових походів, Жак де Вітрі, відзначав подвійну природу цього «лицарського братства», покликаного, з одного боку, «захищати паломників від бандитів і насильників», а з іншого ‒дотримуватися «обітниці бідності, стриманості і послушності відповідно за чернечим кодексом».

14 грудня 1128 року в соборі Труа був затверджений основний Устав ордену, який був складений абатом Бернардом з Клерво. Покровителькою ордена брати обрали Матір Божу, святу Марію. Сам орденський Статут відбивав дух традицій ченців‒цистеріанців. Св. Бернар підкреслював, що обітниця бідності ‒ основна для тамплієрів. Подбав Бернар і про те, щоб ніщо не відволікало тамплієрів від служіння Христу.

Заборонені були будь‒які світські розваги ‒ відвідування видовищ, соколине полювання, гра в кості та інші радощі життя. Заборонялися сміх, спів, марнослів’я. Перелік заборон становив понад 40 пунктів.

Вільний час цих «ченців по духу і бійців по зброї» мав заповнюватися молитвами, співами священних псалмів і військовими вправами. Офіційною печаткою нового ордена стало зображення двох лицарів, що скачуть на одному коні, що мало означати не тільки братство, але і крайню бідність.

Статут розподілив членів Ордена за чотирма категоріями:

• лицарі;
• служителі і зброєносці;
• священики;
• брати‒трудівники.

Лицарі і брати‒служителі Ордену тамплієрів підпорядковувалися, відповідно, своїм провідникам. Всі вони перебували під керівництвом верховного магістра і його штабу, який включав в себе:

• сенешаля;
• маршала;
• командора Єрусалимського королівства; командорів Тріполі і Антіохії; каштеляна; туркопольєра;
• підмаршала (брат‒служитель);
• гонфалоньєра (брат‒служитель).

Важливим елементом кожного тамплієра був одяг. Білі плащі з нашитими червоними хрестами‒саме за цими ознаками ми з впевненістю можемо відрізнити тамплієра від інших категорій лицарства. Та попри це, що ж носили монахи-рицарі у повсякденності?

Що до одягу то, натільна білизна містила: дві сорочки, двоє штанів і пара черевиків. Сорочка поверх штанів опоясується вузьким поясом, і саме в такому вбранні брат ордена Храму спить вночі.

Його вбрання складають: туніка з довгих клаптів, звана сукнею (jupel) з клинів, на додачу‒великий плащ, швидше накидка без рукавів, яку називають також esclavine. Навесні брат знову надягає свій широкий упланд (плащ) із сукна, підбитий шкірою ягняти, і отримує широкий річний плащ без підкладки. Його речі, крім котто або туніки з вузькими рукавами, включають мантію, що застібається на грудях пряжкою або шнурком; мантію носять поверх котто, коли залишаються в приміщенні. Також носили гарнаш ‒ рід плаща без рукавів, можливо, це те саме, що і плаття з клинів.

Особливу увагу слід звернути на символізм, який чітко прослідковується через вбрання лицарів. Цілком логічно,якщо мова йде про орден релігійного типу, то основним символом виступає – хрест. Зустрічається декілька типів.

• Простий і зрозумілий латинський хрест, або «круціфікс» ‒ конкретна репрезентація хресних мук, символ божества.
• Мальтійський, або хрест восьми досконалостей, «хрест медитації».
• Хрест тамплієрів на гербі Великого магістра і на печатках нагадує кельтський хрест хвилястих ліній ‒ іноді проявлені кути утворюють «тетон» (форма букви Т), схожий на вітрильні хрести португальських кораблів. 
• Зустрічається «флама‒хрест», де фіни прямих «бра» утворюють бінарні полум’я. В алхімії цей хрест означає таємний вогонь філософського карбункула ‒ цілком ймовірно, алхімією займалися в Тамплі.

Спочатку хрест носили на лівому плечі. У XIII столітті, згідно з регламентом епохи, у шевальє, сержантів і капеланів хрести зустрічаються на грудях і спині, що, зрозуміло, не виключає наплічного хреста.

Постільні приналежності брата складаються із сінника, простирадла і ковдри. Він може мати покривало із вовни, “якщо хто‒небудь побажає йому його дати ,але покривало повинно бути білим, чорним або смугастим” . Коли монастир переміщається, основна частина гардероба складається у два мішки, один для постільних речей і змінної білизни, інший ‒ для військового начиння. Обладунки перевозяться в сітці, сплетеної зі шкіри ‒ єдиному досить міцному матеріалі, що витримує тертя об метал.

З кухонного начиння і посуду кожен лицар має котел, миску, щоб відмірювати ячмінь, сито, щоб його просівати. Додамо ще дві чаші або кубок для пиття, дві фляги, ківш з рогу і ложку. На додаток до цього ‒ сокиру і терку, мотузку, два хлиста (один ‒ з петлею), три сідельних суми, з яких дві ‒ для зброєносця; нарешті, невеликий намет – grebeleure.

Крім того, у кожного брата ордена Храму є три ножі: бойовий кинджал, ніж для нарізання хліба та маленький ніж з вузьким лезом, який називають також англійським або антіохійським ножем.

А як виглядав регулярний день братів‒монахів?

При дзвоні до першої години молитви ‒ близько четвертої години ранку влітку і шести годин взимку ‒ брати встають, одягаються і відправляються в каплицю слухати месу і молитву першої години і полуденну, які читаються одна після іншої.

Після меси тамплієри, які не перебувають на службі і не отримали інших наказів, відправляються “кожен на своє місце, щоб підготувати свої обладунки та збрую або змусити підготувати їх ,або працювати над кілками та палями “‒ обтісувати кілки і палі для наметів; і кожен брат повинен намагатися, щоб Ворог [Сатана] не застав його пустим, бо сміливіше і швидше Ворог бере в облогу поганими бажаннями і суєтними помислами людини дозвільного , ніж того, хто зайнятий доброю працею ” [1, 278].

Далі – сніданок, перша трапеза дня.

Тамплієри більше не дотримуються бенедиктського припису: їсти двом з однієї миски; у кожного ‒ своя миска і чаша, і кожен приносить свою ложку і ніж для нарізання хліба. Магістр має привілей певного місця і кришталевої чаші: остання представляє відому розкіш, але також і міру проти отруєння, оскільки вважається, що скло тьмяніє під дією отрути.

Завжди є вибір страв. Якщо трапляється, що подають яловичину або баранину за монастирським столом, провідник повинен враховувати тих, хто не їсть яловичину, якщо тільки це не магістр або брат‒капелан, всім братам неодноразово подають два сорти м’яса, щоб ті, хто не їсть один з них, могли їсти інший…

Тамплієри постять в Святвечір і під час Великого посту, тоді як два свята: Різдво і Великдень є приводом для великих святкувань та гарного столу.

На Різдво в громаді подають “дві або три страви, щоб той, хто не побажає  одне, їв би інше. І коли настає неділя, вівторок або четвер, їм зазвичай подають свіжу або солону рибу або інший компанаж” [1, 283].

Інші дні тижня їм доводиться худнути. Якщо провідник купує рибу за свій рахунок, зазвичай для понеділка або середи, він може скасувати одне з інших страв. У п’ятницю подають варене блюдо, а потім салат, “трави”, як і тепер його називають на півдні Франції. Але кожен брат може попросити те, що дають зброєносцям або домашній прислузі, і взяти звідти, якщо йому це подобається більше, ніж меню монастиря. Голова палат доглядає за їдальнею, і розподіляє порції, наскільки можливо, порівну. Кожен може запропонувати зі своєї миски сусідам, “які знаходяться поруч з ним на відстані не більше його простягнутої руки, і завжди той, у якого найкраще, повинен запропонувати тому, у кого найгірше”[1, 284]. Магістр ‒ єдиний, хто користується привілеєм посилати страви, кому забажає, навіть братам, які несуть покарання і їдять на землі. Тому перед магістром ставлять “досить для трьох або чотирьох”.

У післяполудневий час тамплієри збираються на молитву «дев’ятої години і вечірню».

Після вечірньої настає час вечері, яка подається таким же чином, як і сніданок. При дзвоні до повечір’я (після вечері) всі збираються в каплиці або в палаці; їм подають легке частування,воду або розбавлене вино, якщо завгодно магістру. Потім маршал або командор дає розпорядження на завтрашній день, і читають молитви.

«І коли повечір’я відслужено, кожен брат повинен піти подивитися на своїх коней і збрую, і якщо він хоче щось сказати своєму зброєносцеві, він повинен сказати це чемно і м’яко, а потім може йти лягати. І коли він ляже, то повинен прочитати “Отче наш”, щоб, якщо він скоїв якусь провину після того, як відслужено повечір’я, Бог простив йому. І кожен брат повинен зберігати мовчання з початку повечір’я до кінця молитви першої години, якщо немає будь-якої необхідності в розмові» [1, 293].

Тамплієри повторюють “Отче наш” чотирнадцять разів в кожну годину молитви ‒ сім вранці, в честь Божої Матері, сім вдень, і вісімнадцять ‒ на вечірню. Крім того, читання шістдесяти “Отче наш” додатково ‒ щоденний обов’язок: тобто тридцять за померлих, щоб Бог звільнив їх від мук Чистилища і помістив в Рай, а інші тридцять ‒ за живих, щоб Бог охорону їх від гріха і простив їм проступки , вчинені ними, і привів їх до доброго кінця .

Братам монастиря заборонено входити в місто, село, замок або сад ближче, ніж на льє від місця стоянки, де розташовується монастир. Брати-ремісники, навпаки, можуть туди йти, якщо того вимагає робота. Братія причащалася три рази в рік: на Різдво, Великдень і Трійцю.

Усім відомі легенди про т.зв. «скарби тамплієрів». То ж як «бідний» монаший орден став найбагатшою організацією середньовічної Європи?

В той час банківською діяльністю традиційно займалися італійці та євреї. Але незабаром тамплієри серйозно потіснили колишніх банкірів. Хоча орден був заснований як бідний, його багатства невпинно зростали. Європейські королі, графи, імператори давали тамплієрам золото і срібло, наділяли землями. Проте,як вважає більшість істориків, істинною основою багатств ордена були не військова здобич і пожертвування, а активна фінансова діяльність.

Банкірська діяльність ордена Храму відома добре. Ця функція, яка придбала особливо велике значення в останні роки існування ордену, спочатку повинна була лише забезпечити підтримку паломників на Святій Землі. Потім з’явився звичай давати в борг мандрівникам. У картулярії, датованому жовтнем 1135 р. наводиться перший приклад такої позики, підписаної тамплієрами. Позика був наданий якомусь Пере Десде з Сарагоси і його дружині Елізабет, про що свідчить відповідні записи:

«Следуя нашей воле, мы отдаем Богу и рыцарству ордена Храма наше наследство в Сарагосе, дома, земли, виноградники, сады и все, чем мы там обладаем. И вслед за этим сеньоры ордена Храма Соломона из милосердия выдадут нам 50 мараведи, чтобы мы совершили свое паломничество ко Гробу Господню. И мы составляем сей договор на случай, ежели один или другой из нас возвратится из этого паломничества в Сарагосу, и мы пожелаем воспользоваться этой собственностью, чтобы они приписали на свой счет бенефиции, кои извлекли бы из нашей собственности, а их 50 мараведи мы им выплатим. Потом мы будем проживать в своих владениях, и после нашей смерти они останутся свободными от ордена Храма Соломона навсегда» [1, 296] .

Поступово тамплієри стали найбільшими кредиторами Європи. В числі їх боржників були всі – від християн до королів і пап. Така діяльність була просто необхідна, адже попри обітницю бідності, лицарям потрібна була зброя,спорядження для виконання свого основного завдання – захисту паломників. Спочатку великі суми пожертв поступали від самих учасників хрестових походів. Одним з головних центрів стала провінція Шампань.

Кожні пожертви використовувалися для отримання прибутку. Так, активно скуповувалася земля. Лише в Провансі тамплієри мали у власності більше 70 помість. Цьому сприяло і те ,що 29 березня 1139р. тамплієри отримали від папи Інокентія ІІ буллу “Omne Datum Optimum”. Ця булла є “Великою Хартією” ордена Храму , основою всіх його привілеїв. Істинне ж її призначення полягає в тому, щоб звільнити тамплієрів від будь‒якої церковної влади, крім влади Папи, і передати магістру і капітулу відповідальність за управління орденом.

Крім того, це забезпечило храмовникам і звільнення від сплати мит. Під контролем знаходились числення морські порти, розвивались торгові операції, міняльний бізнес, лихварство. Більшість територій зосереджувались у Франції, Англії та на Іберійському півострові в Іспанії.

Таким чином, орден перетворився в інтернаціональний конгломерат, який грав провідну роль в епоху Хрестових походів.

Багатий орден, бідні шевальє ‒ це малося на увазі із самого початку. Цікава амбівалентність. Такий початковий і навмисний дуалізм зіграв в майбутньому фатальну роль…

---

Аннотация

История знает немало тайн, и чуть ли не самой большой загадкой является Орден тамплиеров. За более чем 200 лет своего существования, храмовники оставили после себя не только славу «охранников Гроба Господня» или «хранителей Грааля», но и как одни из крупнейших кредиторов Европы и основатели первой межнациональной корпорации. Кроме мифов и легенд, которыми окутана история ордена, следует приоткрыть завесу внутренней организации ордена. Так каким же было повседневную жизнь монахов-рыцарей?

1128, на церковном Соборе во французском Труа папа Гонорий ИИ утвердил Устав тамплиеров. Именно на основе орденского Устава рассмотрено внутреннюю классификацию членов от брата-служителя к великому магистру. Акцентировано внимание на том, как проходил регулярный день монахов, традиции приема трапезы и особенности монашеского уклада. Параллельно исследовано имеющийся символизм, проявляется через одежду рыцарей Храма.

Орден колдунов, алхимиков, «хранителей Грааля» – как только не называли тамплиеров, и ли не самой известной является загадка о сокровищах Ордена. И как «бедное» братство превратилось в одну из самых богатых организаций средневековой Европы? И не сыграло это в дальнейшем роковую роль?

Ключевые слова: орден, тамплиеры, рыцарь, Устав, крест, монах.

Summary

History knows a lot of secrets, but the Order of the Knights is the greatest mystery. For more than 200 years of its existence, the Templars left not only the glory of the “bodyguards of the Holy Sepulcher” or “Grail holders,” but also as one of the largest lenders in Europe and the founders of the first international corporation. In addition to the myths and legends, which obscures the history of the Order, should open the curtain of the internal organization of the Order. So what was the daily life of knight monks?

1128, at the church council in French Troyes, Pope Honorius II approved the Statutes of the Templars. It is on the basis of the Order’s Charter that the internal classification of members is considered: from the brother-servant to the master’s degree. The attention was focused on how the regular day of the monks was held, the traditions of receiving the meal and the features of the monastic style. In parallel, the existing symbolism, which manifests itself through the dress of knights of the Temple, is explored.

Order of sorcerers, alchemists, “keepers of the Grail” – as soon as they did not call the Knights Templars, but perhaps the most famous is the mystery of the treasures of the Order. But how did the “poor” brotherhood turn into one of the richest organizations in medieval Europe? And has it played a fatal role in the future?

Key words: Order, Templars, Knight, Statute, Cross, Monk.

---

ПРИМІТКИ

1. Ж. Бордонов, Повседневная жизнь тамплиеров в XIII веке,  АО «Молодая гвардия», Москва 2004, с.237-378
2. М. Мелвиль, История ордена тамплиеров, пер. з фр. Цыбулько Г. Ф. — СПб: Евразия 2003, 415 с.
3. Тайны Ордена Тамплиеров. Часть 2: Хозяйственная организация, Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=fUCSpr1nZss&t=1022s
4. Л. Шарпантье, Тайны тамплиеров, пер. з фр. Е. Мурашкинцевой, Москва 1998, с.183-239

---

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб