Побут монахів. Харчування.
Быт монахов. Питание.
The life of the monks. Nutrition.
Автор – Владислав Кіорсак, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка. Голова Львівського Медієвістичного Клубу.
Щоденний обід монахів Клюнійського монастиря складався із двох страв. Першою стравою була каша, а другою овочі та зелень, яку вирощували на монастирських городах. В понеділок, середу і п’ятницю належало споживати додаткову їжу. Раціон в інші дні складався з риби. Кожної неділі, за виключенням тих днів, які входили до Різдвяного та Великого посту, а також першого дня генерального капітулу та Дня Святої Трійці готували спецільну страву із м’яса, приправленого шафраном та іншими спеціями.
В піст основу харчування складала риба та яйця, найпоширенішою стравою був молочний суп, а також вафельні трубочки. Досить довгий час яйця було заборонено споживати в піст. Проте після пом’якшення вимог цю заборону було скасовано і з яєць монахи вигадували майстерні страви, які навіть зараз можуть здивувати гурманів.
В певний період часу м’ясо було табуйованим продуктом в монастирях. Вважалося, що воно спричиняє хтивість. Окрім того, м’ясо було дуже дорогим продуктом за мірками Середньовіччя, що суперечило уявленням про монаха, як бідного аскета. Тут варто додати, що поняття м’яса було трохи іншим, до прикладу домашню птицю не вважали м’ясом. Попервах не була заборонена й дичина, однак невдовзі табу було накладено на всіх чотириногих тварин.
Спочатку м’ясо дозволялося їсти лише по великих святах, або в присутності значного гостя, однак такі поступки призвели до маніпуляцій і невдовзі окремі конгрегації почали споживати м’ясо дуже часто (за середньовічними мірками).
Важливим атрибутом було сало. На тваринному жирі дуже часто готували їжу, особливо в регіонах Північної Європи, де оливкова олія була рідкісним і дуже дорогим продуктом.
Найважливішою харчовою одиницею була риба. Її солили, коптили, споживали свіжою. Розводили у водоймах на території монастиря, або купували. В окремих монастирях споживали мідій, раків та устриці. Варто сказати, що в той час рибами вважали і бобрів, і навіть деяких качок, через їх водяний спосіб життя.
Масло та сир не вважалися скоромними продуктами, хоч і були тваринними жирами. Саме завдяки монахам до нас дійшла така велика кількість сирів.
Не нехтували отці церкви й солодощами, на які не було жодних обмежень. Готували різноманітні пироги, млинці, печиво та пряники.
Побутове життя православних монахів у Візантійській імперії було регламентовано більш суворо.
До нас дійшлий й тогочасні правила поведінки за столом, які записували чернечі ордени. Перед прийомом їжі завжди потрібно вимити руки та прийти вчасно до столу, щоб встигнути на молитву. Лише після того як абат її виголосив можна було сідати за стіл. Будь-які розмови за їжею були заборонені, натомість була розроблена ціла система жестів, якою монах міг повідомити про те, що його сусіду чогось не вистачає чи про щось попросити. Одразу після їжі необхідно було прибрати своє місце. Завершувалась трапеза наказом абата.
Окрім того,
монахи споживали велику кількість вина. Його зазвичай розбавляли водою, що не дуже подобалося монахам. Ще святий Бенедикт зазначав, що монахам можна випивати 300 грамів вина, однак, якщо вони тяжко працювали, то цю норму можна було збільшувати на розсуд абата. Поступово ця кількість збільшувалася, так, історик Кастельно зазначав, що річне споживання вина одним монахом складало 1132 літра.
Там де не ріс виноград варили пиво. Цей напій був не менш важливим, ніж вино. Окремі ордени володіли монополією на його виготовлення. Пивоваріння навіть мало свого покровителя святого Арнольда.
Всі ці твердження можуть створити хибне уявлення про те, що монахи, як і більшість людей в Середні віки недоїдали, а суворі догматичні обмеження в їжі перетворювали їх на людей, які харчувалися лише “духовною” їжею. Тут варто сказати, що все було зовсім не так. Дуже часто в тогочасних творах можна побачити архетип монаха, як товстого і ненажерливого чоловіка, який ставав об’єктом сатири за свою вдавану праведність і безпринципність. Окрім того, монахи дуже важко працювали майже весь вільний час і відновлення сил потребували затрати великої кількості калорій.
За підрахунками М. Руша щоденно монах споживав від 4700 до 6882 калорій. Це при тому, що в наш час кількість калорій, яку щоденно споживає пересічний чоловік складає 3000. Така велика кількість калорій була зумовлена тим, що тогочасні люди споживали велику кількість хліба та інших борошняних виробів. Так, один монах з’їдав від півтори до двох кілограмів хліба і запивав це все вином (також десь півтори літри в день).
Історики пояснюють це в першу чергу ментальними категоріями. Середньовіччя була часом перманентного недоїдання і люди їли завжди, коли була така можливість. А у випадку із монахами все це доповнювалося періодами посту, які потрібно було строго виконувати.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається