Символіка та ментальність Середньовіччя. Реліквії.
Символика и ментальность Средневековья. Реликвии.
Symbolics аnd the mentality of the Middle Ages. The relics.
Автор – Владислав Кіорсак, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка. Голова Львівського Медієвістичного Клубу.
Невід’ємною частиною християнського культу є шанування речей, прямо чи опосередковано пов’язаних зі святими церкви. Особливістю світогляду тогочасних людей була символічність та пошук магічного сенсу у повсякденних речах. У свідомості пересічного жителя Середньовічної Європи реліквія є втіленням сили покійного та джерелом енергії, яка може зцілювати або просто приносити удачу. Шанування мощей святих було офіційно затверджено у 787 році на другому Нікейському соборі, хоча його коріння сягають ще первісних християнських культів.
Найпопулярнішими реліквіями в Середньовіччі були:
- спис Лонгіна, яким згідно Біблії Христос був позбавлений мук
- нерукотворний образ Ісуса, відбитий на хустині Вероніки
- шматки хреста та тернового вінка
Всі ці речі зберігалися в європейських монастирях та приватних колекціях правлячих осіб. Зрозуміло, що фанатичне бажання заволодіти мощами святих викликало численні фальсифікації, тому не дивно, що сьогодні можна зустріти декілька однакових реліквій в різних монастирях Європи.
Набожні християни того часу доволі часто здійснювали мікропаломництва до монастирів. Візитною карткою будь-якого монастиря були мощі святих і чим більш значним був цей святий, тим більше людей могло завітати до монастиря, що безумовно давало фінансові вигоди. До мощей зазвичай ще додавалися підроблені документи, які засвідчували їх справжність. Самі ж реліквії дуже часто прикрашали золотом і іншими цінними матеріалами.
Масові підроблення реліквій були очевидними ще їх сучасникам. Так, праця Гвіберта Ножанського була присвячена суперечці отців церкви про святі мощі. Автор зазначав, що жодної частини тіла Ісуса не могло залишитися на землі ні молочних зубів, ні крайньої плоті, ні навіть пуповини, оскільки після смерті Ісус тілесно був перенесений на небо, окрім того він не міг мати таких людських слабкостей як випадання молочних зубів оскільки був позбавлений первородного гріха. На сторінках свого твору автор перераховує реліквії, які на його думку були підробленими. Однією з найбільш відомих був череп святого Іоана. Згідно Євангеліє цар Ірод заборонив поховати відсічену голову святого. Після цього виникло багато легенд, в яких описувались місця де була захована його голова. Ця реліквія була надзвичайно важливою для тогочасної спільноти, як католицької, так і православної, тож на справжність цих мощей претендували не лише у Візантії, але й у Європі. На сьогодні, частин Іоанового черепа нараховують декілька, однак встановити, які із них справжні так і не вдалося. На початку XVI ст. схожу працю опублікував і Жан Кальвін.
Зі святих місць паломники прагнули захопити хоч якусь частинку, такими «сувенірами» могли бути частини тіла, або одягу святих, пляшечки зі свяченою водою, лампадки, які освячували шановані місця. Монастирські майстерні виготовляли невеличкі амулети із зображеннями місцевих святих які продавали пілігримам.
Особливо шанувалися речі зі Святої землі. Дуже часто джерела згадують, що саме винесення святих реліквій рятувало міста від знищень. Так, ризи Святої Діви Марії, які занурили у воду врятували Константинополь від знищення русами у 860-му році. Схожу історію згадує і французький хроніст, коли в 911 році сорочка діви Марії допомогла врятуватися від нападу Нормандського герцога. В той час вірили, що сорочка, яка доторкалася до реліквій допомагала пережити жінкам роди.
Значний притік реліквій до Європи відбувся після початку Хрестових походів. Особливо багато реліквій було вивезено із Константинополя після четвертого походу. Саме в цьому місті знайшли свій притулок чи не найбільше з усіх відомих святих речей. Саме там, за словами Робера де Кларі, було знайдено частини хреста, цвяхи, спис, а також посудину із кров’ю Ісуса. Чи не найвідомішим шанувальником цих речей був король Людовік Святий
З цього приводу Жак Ле Гофф зазначав, що
символізм просякав все життя суспільства, мислити, означало вічно відкривати приховані значення, адже прихований світ був священний, а мислення символами було лише проясненням вченими людьми мислення магічними образами, що було притаманне ментальності звичайних людей. Відповідно всі магічні заклинання та амулети, які були розповсюджені в той часи були лише проявом цих вірувань. А мощі, молитви і таїнства сприймалися так само, проте заохочувалися церквою.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається