ЩО ТАКЕ “ІСТОРИЧНА ПРАВДА”?
ЧТО ТАКОЕ “ИСТОРИЧЕСКАЯ ПРАВДА”?
WHAT IS “HISTORICAL TRUTH”?
Автор – Димидюк Дмитро, магістрант 2 року навчання. Львівський національний університет імені Івана Франка
Коли вперше задумуєшся над поняття “історична правда”, то автоматично ділиш його на два менші терміни: правда та історія. На основі власного досвіду та великого тлумачного словника сучасної української мови в голову приходить просте, тривіальне визначення, що історична правда – це істинна, невигадана інформація про події з історії, тобто те, що насправді було в минулому. Але таке трактування дещо обмежене та сумнівне, про що ми поговоримо далі.
Вираз “історична правда” почали вживати ще в Античності, але у вигляді написання різних “правдивих історій”, чим займалися Гекатей, Полібій, Фукідід та інші тодішні інтелектуали. Фактично, не існувало жодного хроніста, який би не запевняв читача у своїй повній правдивості. Однак, від моменту широкого проникнення раціоналізму у всі сфери людського мислення (ХVІ-ХVІІІ ст.) історія змушена була шукати раціоналістичні засади для виправдання своїх претензій на “правдиве” й “об’єктивне” відтворення й пояснення минулого. Так, вже в епоху позитивізму німецький історик Леопольд фон Ранке пише, що: “історію потрібно писати так, як це було насправді”[1]. Лише в ХХ ст., а особливо із появою постмодернізму, історики почали піддавати сумніву будь-які істини та правди, вважаючи, що об’єктивного знання не існує.
Сьогодні володіємо безліччю визначень, які характеризують поняття “історичної правди”, але в більшості випадків дослідники визнають, що цілком об’єктивної історичної правди просто не існує. Так, український філософ Дмитро Леощенко вважає, що об’єктивну історичну правду можна розуміти як правду історичної науки, оскільки саме наукове пізнання повинно бути спрямоване на отримання максимально достовірного знання, а отже прагнути до об’єктивності. При цьому історична правда може набувати об’єктивності, наприклад, тоді, коли суб’єкт пізнання як найвищу цінність свідомо визнає необхідність дотримуватись саме об’єктивного підходу у своїх дослідженнях[2]. Тобто, якщо вірити вищесказаному, то зіставивши кілька джерел та оперуючи чітко встановленими фактами та цифрами, ми зможемо отримати історичну правду? Але не слід забувати, що при будь-якому пізнавальному процесі особистість історика накладає своє ставлення на дослідницькі висновки[3].
Частково іншої думки дотримується сучасний український історик Ігор Гирич, який вважає, що поняття “історична правда” може розумітися у двох основних сенсах:
- Відповідність описуваних у праці подій, явищ, фактів справжнім подіям минулого, зафіксованим в об’єктивних архівних джерелах – документах та друкованих матеріалах цієї доби[4].
- Відповідне до правди трактування й інтерпретування історичних подій, осіб і явищ, яке має брати до уваги полярні, залежно від ідеологічних уподобань, погляди та розуміння епохи, про яку пише автор, не допускаючи приховування “невигідних” документальних матеріалів, які не вписуються в концептуальну канву дослідження.
Водночас, дослідник зауважує, що будь-яка писана історія – це не стільки те, що дійсно відбувалося в минулому, скільки уявлення автора про те минуле, через що будь-який наратив носитиме нотку суб’єктивності[5].
Більш критичне визначення стосовно поданого терміну було опубліковано у статті Христини Процак на однойменному сайті “Історична правда”, де зауважується, що “для кожної людини історичною правдою є щось “своє”, про що вона дізналася від родичів, друзів, прочитала у підручнику тощо” [6]. Водночас, історична правда формує історичну свідомость цілого суспільства чи його частини[7]. Для прикладу, історична правда у трактуванні українця, поляка чи росіянина матиме, безперечно, різний зміст, хоча предмет обговорення буде однаковий. Так само відбуватиметься у діалозі між будь-якими людьми, адже кожна людина має власну думку. У висновках дослідниця пише, що: “встановити історичну правду важко… та все ж прагнути відновити історичну справедливість ніколи не пізно”. Фактично, автор залишається на позиціях позитивістів, прагнучи ідеалізувати утопічне поняття про “правду”, до якої варто прагнути, хоч ми її ніколи й не досягнемо [8].
Вважаємо, що одним з найкращих, є визначення, яке ми знайшли в одній із праць Леоніда Зашкільняка. Воно є близьким до думки Хайдена Вайта про те, що: “історична правда” насправді є “метафоричною правдою” або здатністю даної історіографічної формації дати задовільні відповіді на поставлені історичною наукою питання” [9].
Термін “історична правда” часто застосовують в науково-історичній чи публіцистичній літературі, тим самим підсвідомо стараючись аргументувати правдивість своєї думки, особливо вживаючи його у назві твору, що автоматично ставить кліше про достовірність праці. Найуживанішим це поняття є під час дискусій на болючі історичні теми (Волинська трагедія, Переяславська Рада, походження Русі і т.д.), стаючи знаряддям пропаганди, як це, для прикладу, видно із назви однієї давньої праці авторства Олександра Волконського ”Историческая правда и украинофильская пропаганда”[10], автор якої доказує, що Україна та Росія – одне ціле.
У своїх рефлексіях ми підемо далі, стверджуючи, що історичної правди, як такої – не існує, адже будь-який текст, теорія, інтерпретація чи ще щось, як продукт людської діяльності – суб’єктивні, тому в принципі ми не можемо отримати об’єкивної правди. Вважаємо, що сам термін варто вживати в значенні “історичної дійсності” (historical validity), де дослідник старатиметься суб’єкивно відобразити об’єктивну дійсність минулого[11].
[1] Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності / Леонід Зашкільняк. – Львів, 1999. – С. 118-119.
[2] Леощенко Д. І. Історична правда як складова історичної свідомості / Дмитро Леощенко // Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2006. – №17. – C. 133-134.
[3] Смирнов А. Историческая правда как мыслепреступление (интервью) / Андрей Смирнов. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://echo.msk.ru/programs/year2016/1851156-echo/
[4] У цьому місці ми не згідні із думкою дослідника, адже до поданого опису краще підійде термін “історичний факт”, як відносно точна та лаконічна відомість про ту чи іншу подію минулого без її інтерпретації.
[5] Гирич І. Історична правда і міфи / Ігор Гирич. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.i-hyrych.name/Misc/Rethinking/Myths.html
[6] Процак Х. Що таке “історична правда” / Христина Процак. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/blogs/2010/10/26/1321/
[7] Леощенко Д. І. Історична правда як складова історичної свідомості. – C. 133.
[8] Процак Х. Що таке “історична правда”.
[9] Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. – С. 208.
[10] Волконский А. Историческая правда и украинофильская пропаганда / Александр Волконский. – Санкт-Петербург, 2016. – 208 с.
[11] Kern H. Historical Truth vs. Historical Validity / E. H. Kern. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ehkern.com/2013/06/20/historical-truth-vs-historical-validity/
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, за цими посиланнями:
Vkontakte –
Львівський медієвістичний клуб
Facebook –
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається