Правитель, якого нам бракує або, як вірменський цар дбав про бідних.

Правитель, якого нам бракує або, як вірменський цар Ашот ІІІ (952-977) дбав про бідних.

Правитель, которого нам не хватает или, как армянский царь Ашот ІІІ (952-977) заботился о бедных.

How Armenian king Ashot III (952-977) cared about the poor people?

Автор – Димидюк Дмитро, студент-магістр історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Контакт – dymydyuk_da@ukr.net

Ви не знайдете жодного лайливого слова у середньовічних вірменських джерелах в сторону вірменських царів. Авторами більшості хронік були вірменські клірики (ченці, вардапета та католикоси), які так чи інакше старалися позитивно висвітлювати діяльність їхніх князів, наголошуючи на будівництві церков, допомозі бідним і т.д. Навіть якщо якийсь князь здійснював “лиху справу” то хроністи завжди старалися пояснити його вчинок та молилися за “мир у землі вірменській та благословення Боже”.

Monument_knight_in_Gyumri — **Ашот ІІІ (952-977) Милостивий.**

Навіть попри таке романтично-позитивне висвітлювання вірменської знаті, одна постать всерівно дуже яскраво виділяється на фоні інших. Це вірменський цар Ашот ІІІ (952-977), прозваний Милостивим. Це час культурного підйому та політичної могутності Вірменії, яка не проводила ніяких військових кампаній, саме тому Ашот ІІІ займався більше вирішенням внутрішніх справ. Вірменський історик Асохік [XI ст.] так описує цього милосердного правителя:

“Ашот ІІІ перевершив усіх своєю лагідністю і милосердям, бо збирав біля себе калік, кривих та сліпих, роблячи їх співрозмовниками на своїх бенкетах і називаючи одних князями, інших князями князів, третіх куропалатами [високі титул, який надавався візантійським імператором для правителів Грузії та Вірменії]: так він потішався ними! Він дивився на їх лишаї і виразки, як на прикраси і на блискучі дорогоцінні камені. Він пригощав їх зі своєї чаші, наповненої царським напоєм і випивав залишок вина, змішаний з гноєм від їх виразок. Він до того був щедрий до нужденних, що після смерті в його скарбницю не знайшлося навіть копійки; всі прикраси і коштовності з його палацу було роздано вбогим. І очистив він гріхи свої милостинею і співчуттям до бідним”.[Всеобщая история Степаноса Таронского Асохика по прозванию [XI ст.] / [пер. с арм. Н. Эмина]. – Москва, 1864. – С. 125-126. [Електронний ресурс] / http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Asohik/frametext31.htm]

13506622_008 — Якщо вірити описам Асохіка, то це мало б виглядати так!)) [Якоб Йорданс. Бобовий король. Картина з XVІI ст., але сюжет гарно підходить]

Логічно, що автор гіперболізує щедрість та милосердя правителя, але окреме речення (яке виділене жирним шрифтом) вводить в ступор. Такими сюжетами, хроніст намагається показати велику доброту правителя, як певний приклад для наслідування наступними правителями.

Чому Асохік так пише? Можемо припустити, що саме молодість автора припала на роки правління Ашота ІІІ. Відомим є той факт, що найкращі часи – це часи молодості (18-30 р.). За приблизними даними можемо стверджувати, що хроніст народився в 50-60 рр. Х ст., а помер в 10-их рр. ХІ ст., але не раніше 1004 р. (саме до цього року Асохік й довів свою хроніку). Отже, можемо припусти, що Асохік теоретично міг прожити 60-70 років, що є цілком ймовірно, порівнюючи з тривалістю життя інших тогочасних відомих кліриків з числа вищого духовенства (Ованеса Драсханакертці і т.д.).

Замість висновків

Бажаю Вам бути реалістами і не сумувати за минулим. Ідеальних правителів не існує (а якщо й були такі, як Ашот ІІІ, то вони вже в минулому =). Будуйте самі своє майбутнє!