Чому “писали” (вишкрябували) графіті, на стінах храмів в часи Київської Русі?
Почему “писали” (выцарапывали) граффити на стенах храмов во времена Киевской Руси?
Why “wrote” (scratch out) graffiti on the walls of temples in the days of Kievan Rus?
Автор – Димидюк Дмитро (бакалавр історії, Львівський національний університет імені Івана Франка).
Сьогодні пропонуємо Вам, розглянути доволі цікаву тему: чому в храмах часів Київської Русі люди вишкрябували на стінах різні написи (графіті). І саме у цій розповіді ми розглядатимемо графіті на стінах Софії Київської та церкви святого Пантелеймона в Галичі.
Як відомо з наказу Володимира Великого, писати на стінах храму не можна було, але цією забороною нехтували не лише прості люди, а й князі та митрополити. Традиція видряпування графіті в церкві прийшла з Візантії разом із християнством, де ромеї так скріпляли клятви, просили в Бога допомоги і захисту, прощення, (“Господи поможи рабу своєму Петру”, “Господи помози рабу своєму Василію грешному”), скріпляли договори купівлі-продажу, а священнослужителі робили записи головних державних подій (смерті князів, міждержавні договори і т.д.) Перші записи на стінах Софії Київської були зроблені глаголицею.
Взагалі, є написи котрі робили простолюдини (ці написи є на стінах, на висоті 1-1,75 метра, в центральній частині собору), де прості люди , тайкома під час служби Божої, писали прохання до Бога, закріплювали договори, вихваляли князя, малювали, а не писемні просто ставили хризмони (хрести). Саме цей факт став основою для розвіювання міфу про те, що простолюдини в часи Київської Русі були неписемними.
Сергій Висоцький вважав, що у Софії Київській чоловіки розміщувались в південній частині храму, а жінки в північній. І це дуже добре видно по графіті, адже в південній частині храму (де стояли чоловіки) є багато графіті, адже чоловіки в той час були писемними, а північній частині (де були жінки) є більше малюнків та хризмонів. Але подальші дослідження показали: це не пов’язано з тим, хто і де стояв, тому що скрізь написи здебільшого виконані чоловіками – судячи з відмінків і текстів. Графіті на стінах лишали, переважно, тоді, коли служби в храмі не було. Отже, робили їх ті, хто мав туди доступ. Здебільшого священнослужителі. Також діти, які навчалися при храмі.
Самі написи дають нам змогу побачити і дослідити ”написання” літер (хоч і вирізблених). Видно навіть, що освічені люди (зокрема священники) набагато чіткіше і гарніше вишкрябували букви ніж простолюдини. Написи показують справжню мову часів Київській Русі, а не церковнослов’янську, котру було занесено разом із християнством з Візантії та Болгарії.
На другому поверсі храму, де розміщувався хор, стояла вся князівська родина. Це було символічне розміщення, адже виглядало так, що князь зі свитою є вищим за весь народ, котрий розміщувався внизу храму.
Самі графіті найчастіше вишкрябувалися під фресками на яких були зображенні святі, котрим й були адресовані ці написи. Князі, щоб увіковічнити якісь свої перемоги чи укладання важливих державних договорів писали про всі ці події на стінах. Зазначимо, що князівські графіті були розміщенні біля тих фресок, де були зображенні святі, котрі носили те саме ім’я, що й князю давали при хрещенні.
Наприклад – графіті про мир на Желяні «Приде князь Святополк», написані під час князювання в Києві Святополка Ізяславича. Вони не випадково написані біля південного (чоловічого) входу в Михайлівський приділ, присвяченому патрону Святополка – Михайлу.
Всі події державного значення, котрі були увіковічнені на стінах собору є вище двох метрів. Це зроблено для того, щоб ніхто не зміг їх з часом знищити. Ці написи робилися в хорах, де була вся князівська свита і не було доступу простолюдинам.
Приємного читання. З питань рекомендованої літератури до теми, а також з зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до
e-mail dymydyuk_da@ukr.net
Редактор – Ксенія Скшентувенська
А також, за цими посиланнями:
Facebook –
Львівський медієвістичний клуб
Львівський історичний клуб 
Скопійовано на aera vulgaris.
ПодобаєтьсяПодобається