У середньовічному соціокультурному просторі сприймання смерті людини, процес тужіння та акт поховання померлого суттєво вплинули на формування чуттєво–образної системи вітчизняного письменства. Мотиви плачу входять до структури пам’яток середньовічної літератури фрагментарно, не відділяючись від основної канви тексту.

Синтез фольклорної та книжної традицій є характерною рисою для середньовічного тексту. Історичні факти чергуються з ліро–епічними жанрами, а світські чи християнські теми розкриваються за допомогою народнопоетичних (або ж язичницьких) образів та символів. Засвідчує про фольклорну традицію і наявність оплакувальних мотивів у творі.

Стаття присвячена аналізу семантики їжі у Києво–Печерському патерику крізь призму протистояння у тексті сакрального та профанного вимірів. Автор наводить приклади втрати їжею своєї первинної функції (насичення) на користь набуття нею сакрального значення, що випливає із метафізичної суті самого акту їжі і тісно пов’язане зі специфікою християнського світогляду.