АРМІЯ В ІКОНОБОРСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИХ ІМПЕРАТОРІВ. Частина ІI.

На сучасному етапі проблема вивчення діяльності армії під час релігійного конфлікту довкола ікон, залишає декілька невирішених запитань. Зокрема історики не можуть дійти згоди стосовно того, що спонукало армію до боротьби проти монастирів: авторитет імператорів, неприязнь частини солдат до вшанування ікон чи меркантильні бажання військової верхівки збагатитися за їх рахунок. На нашу думку інформація про гоніння армії проти монахів, була відверто перебільшеною православними хроністами та істориками, що співчували захисникам ікон. Інша крайність, що простежувалася у працях окремих радянських істориків стосовно пояснення іконоборських настроїв армії, як своєрідного засобу для військової верхівки заволодіти монастирськими багатствами та землями також є гіперболізацією. Звичайно монастирі та монахи постраждали від іконоборської політики імператорів, але слід зауважити, що вони часто виступали, як крупні землевласники й були інтегровані у загальноімперську систему господарства, відповідно знищення монастирів та надмірно активна передача їх земель та іншої власності могла з одного боку посилити роль військової еліти, а з іншої зменшити ефективність господарства держави, що не входило у плани Льва ІІІ та Костянтина V. Така практика гіпотетично могла бути вигідною на користь Льва V, котрий потребував сильних союзників, але не для перших імператорів ісаврійської династії.

РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА ВІЗАНТІЙСЬКОГО ІМПЕРАТОРА–ІКОНОБОРЦЯ КОНСТАНТИНА V

Дослідження найважливіших аспектів іконоборства VIII–IX ст. надзвичайно актуальне для осмислення багатьох фундаментальних підвалин не лише подальшої історії християнства, але й усієї історії Візантійської імперії, для якої релігія була невід’ємною складовою усіх сфер життя впродовж більш ніж тисячолітнього існування цієї держави. Розгляд найважливіших аспектів політики держави щодо Церкви у Візантії у VIII ст. є ключем для розуміння багатьох проблем візантійської історії.