Катарська доктрина передбачала якнайбільше відсторонення від світу, катари були зобов’язані привчати себе до найбільш суворих форм аскетизму. Суттєво, що такий суворий аскетизм не був імперативом для кожного віруючого, адже і серед катар ми бачимо певний розподіл. Катарські общини включали в себе дві категорії вірних: священиків, які вели аскетичне життя, та мирян, які жили звичайно, могли вступати у шлюб, займатись якимось ремеслом, мати власне майно і при цьому тільки старатись жити праведно і чесно. Перших називали «досконалими»: постійно одягнуті в чорне, вони жили дуже скромно, зберігали цілковиту доброчесність, були вегетаріанцями, і основним їхнім завданням було проповідування своєї віри. Цікаво, що «досконалим» міг стати як чоловік, так і жінка. Такий спосіб життя забезпечував їм звільнення душі після смерті тіла. Других називали просто віруючими, які не намагались наслідувати життя «досконалих», але надіялись, що віра останніх принесе спасіння і їм, тому вони повинні жити чесно, праведно і гідно поваги.