Невід’ємною частиною християнського культу є шанування речей, прямо чи опосередковано пов’язаних зі святими церкви. Особливістю світогляду тогочасних людей була символічність та пошук магічного сенсу у повсякденних речах. У свідомості пересічного жителя Середньовічної Європи реліквія є втіленням сили покійного та джерелом енергії, яка може зцілювати або просто приносити удачу. Шанування мощей святих було офіційно затверджено у 787 році на другому Нікейському соборі, хоча його коріння сягають ще первісних християнських культів.
Категорія: Історія Середньовіччя
Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 3
Згідно з джерел, відома інформація про виникнення в Європі держави, посольство з якої в 839 році було з народу рос та мало правителя, який носив титул «каган», відповідно держава повинна була мати назву – каганат. В даній статті увага буде акцентована на найголовніших елементах, які дають підстави охарактеризувати Руський каганат як певне державне утворення.
Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 2
Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 2 Викинги на Руси до 882 года: каганат Руси. Часть 2 Vikings on Rus’ until 882: Rus’ Khaganate. Part 2 Автор – Гамма Юлія, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка Дана стаття присвячена етимології головних термінів та понять, які використані при дослідженні теми. Етимологія – це наука,…
Дитячий Хрестовий похід: міф чи реальність?
Влітку 1212 року сталася подія, яка ввійшла в історію під назвою дитячого Хрестового походу. Історики минулого мало уваги приділяли цьому явищу, вважаючи його якщо не безглуздям, то міфом, казкою про «сміливість і відважність». Саме тому існують певні прогалини в історіографії щодо дослідження цього питання. Джерельна база також практично відсутня. Тільки побіжні згадки в розвідках щодо Четвертого та П’ятого Хрестових походів вносять деяку ясність.
Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 1
Руський каганат – державне утворення першої половини ІХ ст., яке хронологічно передувало, як прийнято вважати, Руській державі. На сьогодні немає єдиної, чіткої думки стосовно даного утворення, а актуальність питання не зникає вже не одне століття.
В даній статті звернемо свою увагу на джерельну базу даного питання, яка є досить великою, але свій початок бере саме з писемних. Вони є основоположними при формуванні загального уявлення про можливі історичні події на тій чи іншій території.
Сноррі Стурлусон — батько скандинавського міфу
Сноррі Стурлусон — найвидатніший представник давньоскандинавської історіографії, автор найвизначніших творів середньовічної ісландської писемності, таких як “Коло Земне” та “Молодша Едда”. Ці твори побудовані на основі стародавніх саг, а також усної творчості, однак Сноррі був перший, серед скандинавських істориків, хто вдався до критики цих джерел.
«ФЕОДАЛЬНОЕ ПРАВО» ИЛИ «СРЕДНЕВЕКОВОЕ ПРАВО»: К ВОПРОСУ О ТЕРМИНОЛОГИЧЕСКОЙ ОПРЕДЕЛЕННОСТИ
Историко-правовая наука, пожалуй, как никакая другая из юридических дисциплин, находится в постоянном поиске наиболее точной терминологии, адекватно отражающей смысл и содержание изучаемых явлений. Этот не прекращающийся поиск вполне объясним самой природой истории права как науки одновременно юридической, то есть находящейся в дефинитивных координатах современного правоведения, и исторической, то есть связанной необходимостью строгого следования терминам, получившим определение в ту или иную эпоху в прошлом. В многоуровневой системе категорий, вошедших в понятийный аппарат истории права, особняком стоит группа дефиниций expost – понятий, получивших название в дальнейшем историческом процессе при осмыслении и концептуализации ушедших в прошлое явлений и процессов. К подобным понятиям относится и термин «средневековое право» [4, 5]. Казалось бы, вполнеочевидный с точки зрения общеизвестной периодизации истории термин должен был вполне органично войти в историко-правовую науку. Однако, в традицию историко-правовой науки советского периода, частично поддерживаемую и современными исследователями, вошло использование понятия «феодальное право» для обозначения всех правовых явлений соотносимых с определенной общественно-экономической формацией.
З ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ СУПЕРЕЧКИ, АБО ДИСКУСІЇ ПРО РОЛЬ ХОЗАРІВ В СТАНОВЛЕННІ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ВИСВІТЛЕННІ СУЧАСНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ
Хозарський чинник у формуванні Києворуської держави завжди викликав численні дискусії серед дослідників. Хоч вплив південно–східного сусіда ніхто не заперечував, проте ступінь впливу Хозарського каганату на державотворчі процеси активно обговорюється й сьогодні. В статті проаналізовано основні здобутки сучасної історіографії у вивченні «хозарського питання», розглянуто ключові тенденції у цьому напрям
РИМСКОЕ ПРАВО: ВЗГЛЯДЫ НА РЕЦЕПЦИЮ
Следует подчеркнуть, что в юриспруденции предметом рецепции явилось преимущественно римское частное право. Наоборот, римское публичное право «умерло с падением Рима». Однако с тех времён и до наших дней в публичном праве многих стран создаются и действуют Сенаты как верхние палаты парламентов (Италия, США, Франция и др.), а также все еще существует изобретенный римлянами титул императора (Япония). Издревле были взяты на вооружение и многие другие названия римских публично-правовых институтов (деликтология от delictum, например). Вместе с тем необходимо понимать, что эти заимствованияникак не являются истинным «воскрешением римских государственных учреждений»
ЯКИМИ МОВАМИ ГОВОРИЛИ У ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ТА РАННЬОМОДЕРНОМУ ЛЬВОВІ?
Історія Львова доказує, що місто – це не будівлі. Львів – це люди різних національностей, різних культур та віросповідань. Саме мультикультурність міського простору формує повагу та терпимість до іншого, що є актуальним для сьогодення. У Львові, в різний час, можна було почути німецьку, польську, українську, угорську, вірмено-кипчацьку, ідиш, сефардську, італійську, грецьку, османо-турецьку та інші мови. Як ці люди між собою спілкувалися та як змогли співіснувати всі ці мови у такому малому міському просторі?
Львівський історичний клуб 