Роман Мартинчук. Владислав ІІІ Варненчик: історичний портрет

У сучасній українській історіографії вивченню польської тематики не приділено належної уваги. Особливих студій потребує дослідження правління Владислава III (1434–1444) – польсько-угорського короля, якого пам’ятають здебільшого через загибель біля м. Варни. Опрацювання біографії Владислава є важливим для розуміння політичної картини в Польському та Угорському королівствах, до складу яких входили українські землі. Діяльність Владислава III неодноразово ставала…

Микола Козак. До теми бойових мистецтв Середньовічної Європи

На сьогодні серед загалу залишається вкоріненим стереотип про те, що практика бойових мистецтв була характерною лише для країн Далекого Сходу. Однак на сьогодні відома достатня кількість джерел, аби окреслити загально, а в перспективі й більш детально бойові мистецтва середньовічної Європи. Передовсім необхідно термінологічно визначити бойове мистецтво як комплекс знань і систему підготовки людини (професіонала або…

Юрій Прочко. “Військова революція” в козацькому, польському та московському війську

У 1955 р. англійський історик Майкл Робертс увів у науковий  обіг  термін  «військової  революції  1560– 1660 рр.»  для  окреслення   всіх   військових   змін  цього періоду [36, p. 195]. Прихильники цієї теорії вважають, що тактичні зміни полягали у використанні лінійної побудови, в якій завдяки збільшенню числа мушкетів, вогнева міць яких ефективно використовувалась у поєднанні з мобільним квадратом…

Поранення клинками від хірурга Раватона

Однією із програмних медичних праць Нового часу є Chirurgie d’armée (фр. Військова хірургія) Гуго Раватона, основна робота в історії європейської хірургії. Що це за звір такий, та хто його автор? На момент публікації цієї книги в 1768 р., Г. Раватон пропрацював військовим хірургом добрих 36 років, а потім був головним хірургом госпіталю Ландау. Ландау тоді…

В трьох словах про хірургію в Середньовіччі

Протягом усього правління англійського короля Генріха IV, хірург Джон Бредмор працював придворним лікарем. У 1403 і 1406 рр. він отримував виплати від королівського двору на оплату мит та одягу, а також, мабуть, ще й 10 марок на рік від принца Уельського. У 1408 р. він був призначений митним доглядачем у Лондонському порту, що принесло йому…

Микола Козак. Останній бій Святослава Ігоровича

Київський князь Святослав Ігорович (944–972), без сумніву, є чи не найбільш виразною постаттю з-поміж українських князів. Будучи особистістю вкрай харизматичною та войовничою, він залишив по собі, поруч із військовою славою, таємницю історії своєї загибелі. Всупереч легендарному амплуа князя-воїна, який, за словами Леонтія Войтовича, був «останнім вікінгом на київському престолі» [5, c. 227], на сторінках літопису…

Володимир Лагодич. Як нам поділити Рим?

У цей день, 17 січня 395 р., в Медіоланумі (суч. Мілан, Італія) упокоївся у Бозі римський імператор Феодосій I. Його смерть, як з’ясувалось згодом, виявилась ключовою для подальшого розвитку Римської Імперії – бо більше ніколи державою римлян не керував один чоловік. Протягом V ст. хоч і бували випадки, коли константинопольський імператор був єдиним римським государем,…

Володимир Голубець. Конде, Ланс і Фронда

Битва при Лансі 20-го серпня 1648 р. – це зіткнення, яке могло б не стати для Людовіка Конде переможним. Головним його завданням, по прибутті на територію Бельгії аж з Каталонії, було зупинити успішний наступ військ Габсбургів під командуванням ерцгерцога Леопольда-Вільгельма І. Війська французів та імперців були однакові по чисельності (по 16 тис. з кожного боку)….

Сигізмунд Корибутович у боротьбі за гуситську Чехію

Сигізмунд Корибутович (народився бл. 1395 р.) був сином новгород-сіверського князя Дмитра Корибута, одного із дванадцяти синів великого князя Литовського Ольгерда з династії Гедиміновичів. Після загибелі батька Сигізмунд виховувався при дворі дядька – князя Ягайла, котрий, як знаємо, від 1386 р. був королем Польщі, ставши Владиславом II. Оскільки до 1424 р. Владислав II Ягайло синів не…

Ярослав Баштевич. Суспільство Руського та Белзького воєводств у 1648-49 рр.

Український історик Степан Томашівський понад століття тому зазначав, що вплив Хмельниччини настільки великий, що відчувається й досі[1]. Однак у суспільно-політичній думці уже здавна явище українського козацтва, а також сформованої згодом на його основі Гетьманщини, асоціюється суто з територією Наддніпрянщини. Натомість, роль суспільних станів Руського й Белзького воєводств у цих процесах майже не враховують. У роботі, окрім…