Гендерне питання на території Русі та Скандинавії дещо відрізнялось від Загальноєвропейського. На цих територіях жінки мали набагато ширші політичні та соціальні права, могли володіти власністю, брати участь у вічах (скандинавський тінг), обирати собі чоловіків тощо. Становище жінки було практично рівним становищу чоловіка, приміром жінка могла разом з чоловіками бенкетувати, при чому знатні жінки займали відповідні місця, на відміну від давньогрецьких жінок, які мали перебувати лише в певній жіночій частині столу. Жінки в Скандинавії могли бути головами роду, організаторами походів та подорожей, воїнами, правителями тощо. Ця культурна ситуація сприяла тому, що в історії Русі фігурують жінки, діяльність яких досить добре зафіксована в джерелах та можемо розцінювати їх як суб’єкт тодішньої політки,через прямий та опосередкований вплив на сучасні їм події.

Японське слово “самурай” (яке походить від глагола “сабурау”, тобто “служити, охороняти”) має багато значень і смислових граней. Спочатку слово “самурай” мало значення “особистий слуга”, або “особистий охоронець”, “охоронець”, “озброєний вартовий”. В X ст. цим словом почали називати професійних воїнів невисокого звання, які знаходились на службі в імператора, і аж ніяк не вершників-аристократів, як було пізніше. Воїни, які належали до вищих прошарків японського суспільства, тоді іменували “бусі”. Термін “бусі” з’явився в період Нара (710-784), а раніше існувала назва “мононофу”. З часом, однак, слово “самурай” стало синонімом слова “бусі”, і незнатні воїни почали називати себе і “самурай” і “бусі”, поки слово “самурай” не витіснило повністю слово “бусі” [1]. Самураїв можна розглядати, як слугу феодала, який охороняв його помістя, його майно, його самого. Тут, аналогію можна провести із скандинавськими “хускарлами”, які в XI ст. розглядались в феодальній системі, як воїни, які служили тільки при дворі феодала [2].