Ні для кого не є таємницею те, що Київ, окрім своєї довгої історії, славиться неймовірною архітектурою. Гуляючи теперішнім Києвом, можемо помилуватися Золотими Воротами, Софійським собором, Успенським собором Києво-Печерської лаври, Троїцької надбрамною церквою Києво-Печерської лаври та багатьма іншими. Проте, Київська Русь не обмежувалась єдиним Києвом. Аналізуючи тему нашого дослідження, варто звернути увагу і на Чернігівську, Волинську та Галицьку землі.

На Чернігівській землі звертаємо свою увагу на такі архітектурні пам’ятки як П’ятницька та Іллінська церкви, Спасо-Преображенський собор і собор Бориса й Гліба. На території Волинської землі спорудою, що вціліла чи більш-менш фрагментарно збереглася, є Успенський собор в м. Володимир. На жаль, інші пам’ятки архітектури, які були на даній території, не вціліли і не збереглися до наших часів. Говорячи про Галицьку землю, ми бачимо, що тут теж немає широкого кола споруд часів Київської Русі. Як і на Волинській землі, тут залишилась лише церква Святого Пантелеймона поблизу м. Галич.

У Київській Русі виділяємо такі типи архітектурних споруд: житловий, культовий та оборонний.

Усі житлові споруди – як бідних мешканців, так і багатих – будували з дерева й відповідно не збереглися до сьогодні. Така ж доля спіткала церкви, які будувалися з цього матеріалу. Житла князів і боярів мали два й більше поверхів. Князівські архітектурні комплекси мали золотокупольну вежу та сіни на другому поверсі. У князівській хаті будували гридниці – зал для прийомів і поруби – в’язницю для непокірних.  Будинки бідняків були однокімнатними з каркасно-стовпчастою конструкцією, оштукатуреними та пофарбованими.

На зміну дереву в Х ст. прийшов камінь, із якого активно будувалися церкви надалі. Спочатку кам’яні церкви були величезною рідкістю й споруджувались строго у візантійському стилі – для цього запрошували майстрів із Візантії. Загалом хрестово-купольне планування соборів стало найпоширенішим плануванням на Русі, адже ґрунтувалося на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. За цією системою склепіння з центральним куполом спирається на чотири стовпи та утворюють хрестоподібну композицію. Кути теж закривалися. Будувалися храми за принципом мішаної кладки – чергували цеглу-плінфу з диким каменем. Серед інтер’єру були присутні колони, капітелі, мозаїки та фрески. Церкву розширювали зі східного боку вівтаря  апсидою – напівкруглим виступом, перекритим напівкуполом або зімкнутим склепінням. Внутрішні колони розділяли простір храму на нави (простір між рядами).

Київський Софійський собор став втіленням головних архітектурних досягнень Русі. Він зберігся до наших днів, але в реконструйованому вигляді. Він побудований під проводом Ярослава Мудрого на місці, де князь розбив печенігів, тому храм уособлює символ руської політичної сили. Саме в цьому соборі, як вважають дослідники, відбувалося посадження на князівський і поставляння на митрополичий престоли, а також місцем прийому іноземних послів і зустрічей князя з народом.

Викладаючи результати нашого дослідження, ми вважаємо за потрібне, окрім загальної характеристики архітектури Русі, розглянути найвизначніші пам’ятки тих часів, а саме Софійський собор, П’ятницьку церкву, Успенський собор та церкву Святого Пантелеймона, адже вони несуть у собі велику історичну цінність для українського народу, хоч і були місцями відреставровані чи реконструйовані.

Софійський собор був головним храмом давньоруської держави. Як зазначалося вище, звідти князь керував державою чи приймав іноземних гостей. Тут же була створена перша у Київській Русі бібліотека. Також прийнято вважати саме цей храм першим центром літописання. Повість минулих літ вказує нам, що заснування Софійського собору припадає на 1037 рік. Хоча є й інші думки щодо року зведення собору.

В основу Софійського собору, як зазначає дослідник Юрій Асєєв, покладено тип п’ятинефного хрестово-купольного храму. Собор збудовано згідно з візантійським типом. З трьох боків просторовий хрест закінчується урочистими аркадами в нижньому і верхньому поверхах, а четвертий, східний, бік відкривається тріумфальною аркою, за якою виблискує золотом і багатобарвними мозаїками центральна апсида. Над центральним простором домінує головний купол. Стіни, аркади і склепіння центральної частини собору були покриті фресковим розписом із композиціями на євангельські теми, а на трьох стінах західного відгалуження центрального просторового хреста знаходилися великі портретні зображення князя Ярослава Мудрого та його родини.

Зараз на території Софійського собору знаходиться дзвіниця, будинок митрополита, трапезна церква, братський корпус, бурса, консисторія, південна в’їзна вежа та келії тощо.

Софійський собор у Києві.

П’ятницька церква була зведена наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. Церква вважається перлиною давньоруської архітектури. Храм не вважається надзвичайно великим за розмірами – висота до зеніту купола складає 27 м.

Як пише мистецтвознавець Адруг Анатолій, даний храм збудовано у хрестово-купольному плані з чотирма стовпами, трьома навами і трьома апсидами зі сходу. Єдиний купол увінчує циліндричний підбанник, який спирається на прямокутну основу через триступеневу систему злегка стрілчастих арок-закомар. Останні позначають на фасадах центральну наву. Бічні нави перекриті чвертьциркульними склепіннями. Разом вони утворюють на всіх чотирьох фасадах трилопатеві завершення.

В оздобленні П’ятницької церкви використано пілястри, аркатурні пояси, декоративні ніші, перспективні портали, зроблені з цегли-плінфи. Апсиди оздоблені стрункими напівколонами. Над ними знаходиться карниз і пояс аркових ніш.  Також у храмі використано сітчастий ромбовидний поребрик. Поміж вікнами підбанника зроблено тонкі напівколони, а під карнизом – акуратний фриз. Всередині церкви підлога викладена з жовтих, зелених і темно-червоних полив’яних плиток, що підсилюють художній ефект фрескового розпису.

Припускають, що будівельником П’ятницької церкви був зодчий Милоніг. У ХІІІ ст., під час монголо-татарської навали, церква зазнала ушкоджень. Вперше з того часу реставрація храму відбулася у 1670 р. за кошт чернігівського полковника Василя Дудіна-Борковського.

П’ятницька церква у Чернігові.

Успенський собор у місті Володимир збудовано ще за часів правління Мстислава ІІ Ізяславича та датовано 1160 р. У 1896-1900 рр. храм дещо невдало перебудували. Собор є великим шестистовпним храмом, довжина якого сягає майже 35 метрів, а висота – 18,5 м. Композиція, конструкції, техніка цегляного мурування та декор Успенського собору є близькими до архітектури Кирилівської церкви, Церкви Успіння Богородиці Пирогощі в Києві та Борисоглібського собору в Чернігові. Успенський собор є хрестовокупольним, однобанним, тринавовим і триапсидним. Шість хрещатих у плані стовпів поділяють внутрішній простір на три нави. У західній частині влаштовано шість ніш-аркасоліїв. На хори первісно потрапляли через перехід, який вів із другого поверху палацу, що стояв поряд і не зберігся до наших днів. Циліндричний підбанник, прорізаний дванадцятьма вікнами, несе сферичний купол, висота якого від підлоги сягає 29 м. Фасади з позакомарним завершенням стін розчленовано пілястрами та напівколонами, а також прикрашено аркатурними фризами.

Успенський собор – єдина архітектурна пам’ятка домонгольської архітектури Волині, що збереглася до сьогоднішніх днів і яка є точно датованою. Звичайно, він не раз був пошкодженим у ході різних воєн та інших негараздів на території України. Зокрема, у 1683 р. храм постраждав від пожежі, через яку церковна покрівля була знищеною, а склепіння з куполами обвалилися, оскільки щити з каменю і вежі потріскалися. Проте вже у 1708 р. єпископ Лев Слюбич-Заленський почав реставрацію храму і також змайстрував дерев’яну загорожу та стоячу дзвіницю. Через 32 роки церква знову постраждала від пожежі, але за реконструкцію взявся спадкоємець єпископа Лева – Лев Кишка.

Згодом, у 1753 р., єпископ Феофіл вирішив перебудувати святиню у стилі пізнього ренесансу. З його ініціативи із заходу собору паперть прикрасив величний двох’ярусний фронтон, були прорубані нові й розширені старі вікна, на горному місці з’явилося піднесення для головного уніатського вівтаря. Також давня підлога була покрита плитами, північні й південні межі вівтаря – жертовник і дяконник – відокремлені від основного простору глухою стіною з облаштуванням малих вівтарів, а в західній стіні у всю висоту були прибудовані хори й склепіння були поставлені на шість масивних колон.

Успенський собор у Володимирі.

Церква Святого Пантелеймона – святиня, яка знаходиться в Івано-Франківській області у селі Шевченкове. Храм збудований у романському стилі та є єдиною архітектурною пам’яткою доби Галицько-Волинського князівства, яка збереглася до наших днів. У 1194 р. її збудував Володимир Ярославович. Зараз церква  перебуває у складі Національного заповідника «Давній Галич».

У ХVI ст., а саме в 1575 р., храм був зруйнований татарами і приблизно двадцять років ніхто його не відбудовував. Після цього він перейшов до рук францисканців, які перебудували його на барокову базиліку.

Церква Святого Пантелеймона у селі Шевченкове, Івано-Франківська обл.

Зрештою, бачимо, що Київська Русь славилася своєю чудесною архітектурою не лише в столиці, а й у Чернігові, на Волині та Галичині. Більшість звичайних житлових будинків тоді були дерев’яними, тому вони згнили або згоріли, а от великі кам’яні храми збереглися краще. Наші майстри спочатку вчилися у візантійців, будуючи хрестово-купольні церкви з цегли-плінфи та каменю, а всередині прикрашали їх фресками та мозаїками. Головним символом епохи став Софійський собор у Києві, що був справжнім центром держави з величезною бібліотекою. У Чернігові виділяється П’ятницька церква: вона дуже струнка й висока, ніби злітає вгору завдяки незвичним аркам. На Волині зберігся масивний Успенський собор у Володимирі, який показує велич того часу. У Галичі ж є церква Святого Пантелеймона, яка унікальна тим, що побудована з білого каменю в європейському романському стилі. Завдяки цьому можемо зрозуміти, що Русь була тісно пов’язана і з Візантією, і з Європою. Попри війни та інші лиха, розглянуті архітектурні пам’ятки досі є відображенням того, наскільки майстерними були наші предки.

Список використаної літератури:

1. Асєєв, Юрій. Архітектура Київської Русі. Київ: Видавництво «Будівельник», 1969. 192 с.
2. Вечерський, Віктор. Енциклопедія історії України у 10 томах. Том 9 (Прил–С). Київ: Наукова думка, 2012. http://www.history.org.ua/?termin=Piatnytska_tserkva.
3. Мандзюк, Феодосій. Володимир-Волинський Свято-Успенський собор: історичний нарис. Луцьк: Вісник & Ко, 2001. 80 с.
4. Крохин, Владимир. “Язычество, христианство и старообрядчество в древнерусском зодчестве.” Кижский вестник 12 (2009). https://site.kizhi.karelia.ru/library/vestnik-12/1078.html.