Баски – це народ, який проживає на півночі Іспанії (Ґіпускоа, Алава, Наварра та Біскайя) та у  південно-західній частині Франції (Нижня Наварра, Лабур та Суль). Вони вважаються одним із найдавніших корінних народів Європи, які населяли Піренейський півострів ще до приходу індоєвропейських племен, і їхня мова “еускара” є унікальною, не пов’язаною з іншими європейськими мовами. Населення басків становить близько 3 млн осіб, більшість із яких проживає на території Іспанії.

Сім історичних провінцій, на яких проживає народ басків.

Існує багато різноманітних теорій щодо походження басків. Багато вчених по-різному бачать те, хто вони і як опинилися в Європі, тому в науці існують численні гіпотези щодо їхнього етногенезу: іберійська (спорідненість з давніми іберами), кавказька (грузинська), вірменська та автохтонна, яка вважає басків прямими нащадками найдавнішого населення Європи [9, с. 341-342]. Також існує багато спекулятивних теорій (зв’язок з етрусками, японською, догонською чи давньоєгипетською мовами), які не витримують наукової критики через брак доказів.

Історично баски чинили опір численним завойовникам, зокрема кельтам, фінікійцям, грекам, римлянам, вестготам, франкам, норманам і маврам, зберігаючи незалежність у гірських районах [9, с. 340]. Саме вони розгромили франкське військо Роланда в Ронсевальській ущелині у 778 р. Протягом IX–XVI ст. на території проживання басків існувало Королівство Наварра. Однак після іспанської анексії 1512 р. та Камбрейського договору 1529 р. між Іспанією та Францією, за яким остання відмовилася від підтримки прав наваррської династії, територію було остаточно поділено між обома державами вздовж піренейського кордону.

Баскський ніс.

Баски вирізняються серед сусідніх народів як фізично, так і культурно. Прийнято вважати, що баски або дуже високі, або дуже низькі. Середній зріст баскських чоловіків трохи вищий, ніж у їхніх сусідів, але це стосується не всіх. Існує поширена думка, що баски мають плоскі носи з горбинкою в центрі, схожі на римські [5]. Хоча ця особливість справді трапляється в багатьох представників цього народу, форма носа у басків сильно варіюється і далеко не всі мають таку особливість. Баски часто мають блідішу шкіру, ніж їхні південні сусіди. Крім того, серед населення також можна зустріти не лише темне, але й світле або світло-каштанове волосся.

У XIX ст. історики, політики, письменники, художники й науковці активно брали участь у формуванні та поширенні образу басків як гордого, сильного, хороброго, мужнього, волелюбного, незалежного, вірного, релігійного, морально чесного, працьовитого й цивілізованого народу. Джордж Борроу (1803-1881), англійський авантюрист і протестантський продавець Біблій, у 1843 р. опублікував свої враження від Іспанії в праці “Біблія в Іспанії”, де описав народ басків у такий спосіб: “Немає на світі більш гордого народу, ніж баски, але їхня гордість – це своєрідна республіканська гордість. Серед них немає шляхетності, і ніхто не визнає вищого за себе… Вони ненавидять рабство, принаймні поза межами своєї країни; і хоча обставини часто змушують їх шукати господарів, дуже рідко можна побачити, щоб вони займали місця звичайних домашніх робітників; вони є управителями, секретарями, бухгалтерами тощо” [3, с. 191].

Жінка в баскському традиційному одязі.

Жінок на території, де проживають баски, описували як сильних, суворих та працьовитих, які водночас були доброчесними і красивими. Александр Лаборд (1773-1842), автор “Itineraire descriptif de l’Espagne”, писав про баскських жінок, що вони “горді, хоробрі, віддані… їхні прості риси обличчя і прохолодний темний колір свідчать про їхню енергійність і міцне здоров’я; безстрашна поведінка, жвавий погляд, впевнена манера триматися, певна владність свідчать про почуття незалежності, яке домінує в цій провінції” [3, с. 195]. Він змальовує сильних, витривалих і мужніх жінок, які навіть перевершують чоловіків у цих якостях: “вони працюють на полях, як і чоловіки, і з більшою старанністю; у портах вони зайняті більше, ніж чоловіки: вони керують кораблями, а також працюють у доках вантажниками. Особливо це помітно в Більбао: там, без шкарпеток, без взуття, в коротких спідничках, з відкритими руками, вони демонструють свої сильні м’язи. Найважчі тюки їх анітрохи не лякають: для їх перенесення часто потрібна допомога двох міцних чоловіків, і поки іноземець наляканий, вони несуть вантаж з легкістю, ніби нічого не несуть. Пропрацювавши так цілий день, ці жінки ввечері не виявляють жодних ознак втоми; вони часто повертаються додому, тримаючись за руки і танцюючи під звуки бубна. Іноді їх бачать, як вони працюють на гірських схилах, піднімаючись на стрімкі скелі, одночасно перетинаючи їх і спускаючись з неймовірною сміливістю” [3, с. 195-196].

Баскський вівчар.

У XIX ст., з початком масової еміграції басків до Сполучених Штатів Америки, у суспільній свідомості американського Заходу сформувався стереотип баскських іммігрантів як висококваліфікованих і майже “природжених” вівчарів. У 1850-х рр. Золота лихоманка в Каліфорнії привабила перші баскські родини на американський Захід, де вони займалися переважно скотарством на ранчо. Розширення вівчарства в регіоні Великого Басейну у 1890-х рр. призвело до працевлаштування значної кількості робітників, переважно європейських іммігрантів. У цей час існував попит на контрактну робочу силу з боку вівчарських господарств. Баскські скотарі почали активно наймати (часто через приватні листи) земляків зі Старого Світу, які переважно були молодими неодруженими чоловіками із сільської місцевості Країни Басків. Хоча вівчарство не обіцяло великих статків, життя на американському Заході приваблювало багатьох баскських іммігрантів, які не мали інших можливостей на батьківщині, а новини про деяких успішних людей заохочували все більше молодих чоловіків вирушати в дорогу. Хоча робота вівчаря була важкою, однак баскські чоловіки влаштовувалися на цю роботу здебільшого тому, що ця робота не вимагала спеціальних навичок або знання англійської мови. Небаскські вівчарі, зі свого боку, вважали баскських іммігрантів досить продуктивними працівниками і припускали, що вони застосовують навички, набуті на батьківщині. Так і сформувався стереотип, ніби баски мають “вроджені” здібності до вівчарства [7, с. 83-84].

14 грудня 1901 р. американський журналіст написав: “Найкращий вівчар у світі – баск”. У тексті висловлювалося припущення, що лише баски психологічно здатні протистояти ізоляції, якої вимагають від вівчарів найвіддаленіші пасовища американського Заходу: “Яким би сильним не був чоловік на початку, якщо він буде слідувати за вівцями досить довго, він перетвориться на ідіота, що бовтається на дорозі… Я знав молодих, здорових мексиканців і американців, які починали пасти овець, і менш ніж за 5 років їхній мозок руйнувався, і вони не могли зв’язно говорити…” [7, с. 103]. У роботі з вівцями, згідно з цією статтею, баски краще за представників інших національностей витримували самотність і напругу [7, с. 104]. На завершення стаття стверджувала: “Сьогодні на кордоні стоять тисячі божевільних мексиканців, які стали такими через свою професію пастуха і ні через що інше” [7, с. 104].

Логотипи ЕТА та ІК.

Найвідоміший на сьогодні стереотип про басків пов’язаний з діяльністю ЕТА (баск. “Euskadi Ta Askatasuna” – “Країна Басків та Свобода”), через що їх звинувачують у тероризмі та іспанофобії. Після перемоги Франсіско Франко (1936-1975) у громадянській війні в Іспанії (17 липня 1936 р. – 1 квітня 1939 р.) розпочалися переслідування за прояв регіонального націоналізму та регіональної ідентичності проти басків, з огляду на їхню підтримку Республіки. Внаслідок конфлікту між Баскською націоналістичною партією (БНП) та націоналістичною групою ЕКІН, що призвів до розриву між двома інституціями, 31 липня 1959 р. було створено ЕТА. На відміну від БНП, лідери якої вважали більш ефективною «тиху війну» задля збереження баскської нації під час диктатури, ЕТА обрала шлях збройної боротьби проти франкістського режиму. ЕТА наполягала на територіальній єдності всіх семи баскських провінцій (в Іспанії та Франції) під гаслом “Сімка – одне ціле”, тоді як БНП дистанціювалася від французьких басків і зосереджувалася виключно на відновленні автономії іспанських баскських регіонів. ЕТА вимагала повного суверенітету незалежної баскської держави, не підвладної франкістській Іспанії, натомість БНП сподівалася на природну смерть диктатора та відновлення Статуту автономії 1936 р. Початковий патріотизм ЕТА незабаром доповнився соціалізмом, а починаючи із П’ятої асамблеї у 1967 р. – також марксизмом-ленінізмом, що спричинило відхід частини членів [2, с. 82-84].

Навчання командос ЕТА у невстановленому місці в Баскських горах (5 квітня 1982 р.).

Спочатку члени ЕТА розпочали діяльність з поширення друкованих брошур, плакатів, настінних малюнків, вивішування забороненого баскського прапора тощо. Однак після Першої асамблеї у 1962 р. вони перейшли до озброєних методів боротьби (вибіркові вбивства, бомбові теракти та викрадення політиків, підприємців та дипломатів). Найбільш відомою акцією ЕТА стало вбивство прем’єр-міністра Іспанії адмірала Луїса Карреро Бланко (1904-1973) 20 грудня 1973 р., коли її бойовики, проривши тунель під проїжджою частиною вулиці в Мадриді, якою часто проїжджав автомобіль Бланко, заклали потужний заряд вибухівки, детонація якого під час проїзду автомобіля прем’єра спричинила настільки сильний вибух, що машина разом із пасажирами була підкинута на значну висоту, перелетіла через п’ятиповерхову церкву і впала на балкон другого поверху з протилежного боку [2, с. 147].

Вбивство прем’єр-міністра Іспанії адмірала Луїса Карреро Бланко (20 грудня 1973 р.).

Окрім ЕТА, існувала також воєнізована група французьких басків – Іпарретаррак (баск. “Iparretarrak”; ІК), яка з’явилася у 1973 р. та діяла до 2000 р.  ІК з моменту свого створення надавала свою підтримку ЕТА [1, с. 43], однак між організаціями виникли серйозні розбіжності: ЕТА наполягала на тому, щоб ІК утримувалася від збройної боротьби на півночі (у французькій частині Країни Басків), аби уникнути репресій проти баскських біженців у Франції та зосередити всі сили на здобутті незалежності спершу Південної Країни Басків (Іспанія), тоді як ІК вважала, що збройна боротьба на півночі не повинна відкладатися до перемоги на півдні, що й призвело до конфлікту між двома групами [1, с. 89-91].

Перехід Іспанії до демократії після смерті Франко (1975 р.) та насильницька кампанія ЕТА призвели до втрати підтримки серед басків. ЕТА у квітні 2017 р. заявила про своє повне роззброєння, а 16 квітня 2018 р. вона повністю розпустила всі свої структури і припинила політичну діяльність [8, с. 190]. Опитування громадської думки, проведені в Країні Басків, зокрема дані “Euskobarómetro” за травень 2009 р., демонструють стійке переважне відторгнення насильницьких методів ЕТА серед басків: 64% – повністю відкинули ЕТА, 13% – ідентифікували себе як колишніх симпатиків ЕТА, які більше не підтримують угруповання, 10% – згодні з цілями ЕТА, але не з її засобами,  3% – сказали, що їхнє ставлення до ЕТА викликає побоювання, 3% – висловили байдужість, 3% – не визначилися або не відповіли, 3% – підтримали ЕТА, але з критикою до деяких дій, та лише 1% висловив повну підтримку ЕТА [6, с. 72].

Також побутують інші стереотипи про басків, а саме:

• Баски багато їдять. Цей стереотип поширений по всій Іспанії; також його популяризував фільм “Вісім баскських прізвищ”, в якому герої фільму йдуть до ресторану, а там подають меню з восьми обов’язкових страв. Однак, на думку Хулена Дієса, це є величезним перебільшенням [4];
• Баски багато святкують;
• Носії баскської мови не розуміють один одного. Це пов’язано з тим, що стандартна баскська мова (“euskara batua”) функціонує поряд із п’ятьма історичними діалектами та численними локальними субдіалектами, відмінності між якими інколи настільки значні, що можуть істотно ускладнювати взаєморозуміння між носіями баскської мови з різних регіонів;
• У басків сильний акцент;
• Баски голосно розмовляють;
• У басків довгі прізвища.

Мем взято з платформи Reddit.

Отже, етнічні стереотипи про басків, як і про інші народи, є як позитивними (гордий, сильний, хоробрий, мужній, волелюбний, працьовитий тощо), так і негативними (радикалізм чи тероризм). Баски часто асоціюються із сильним національним почуттям та боротьбою за автономію чи незалежність, що корениться в їхній унікальній мові та давній історії.

Список використаної літератури:

1. Bidegain, Eneko. Iparretarrak: Historia de una organización política armada. Tafalla: Txalaparta, 2011. 309.
2. Casanova, Iker. ETA, 1958–2008: Medio siglo de historia. Tafalla: Txalaparta, 2007. 504.
3. Coro, Rubio Pobes. “Northerness in the South: Basque Stereotype and Gender.” In European Modernity and the Passionate South: gender and nation in Spain and Italy in the long nineteenth century, edited by Xavier Andreu and Mónica Bolufer, 184-204. Leiden and Boston: Brill, 2023.
4. Diez, Julen. “Son los tópicos vascos verdaderos o falsos”. Erasmusu.com. 2019. https://web.archive.org/web/20210622213120/https://erasmusu.com/es/erasmus-ehu-universidad-del-pais-vasco/blog-erasmus/son-los-topicos-vascos-verdaderos-o-falsos-725867
5. Krespo, Irene. “Basque People Physical Characteristics”. Thebestofbasque 2023. https://web.archive.org/web/20250716121020/https://thebestofbasque.com/basque-people-physical-characteristics/
6. Ryszard, Praszkier and Andrea Bartoli. “The Role of Society in the Peace Process of the Basque Country.” International Journal of Peace Studies 19/2 (2014): 69-93.
7. Saitua Idarraga, Iker. “The Best Sheepherder. The racial stereotype of basque immigrants in the american west between the end of the nineteenth and the beginning of the twentieth centuries.” Historia contemporánea 56 (2018): 81-119.
8. Ростецька, Світлана. Регіональна ідентичність і національна держава: політика неприйняття та пошук компромісів у політичному просторі сучасної Європи. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2021. 312.
9. Шекета, Мар’яна. “Теорії походження басків: європейці чи ні?”. Вісник Прикарпатського університету. Серія Політологія 1 №12 (2018): 339-344.