У традиційній обрядовості українців майстер-будівельник мав особливий статус: він не просто зводив житло, церкву чи іншу споруду, а й виступав як носій особливих знань, що допоможе правильно закласти підвалини оселі, обрати сприятливе місце та будівельні матеріали, провести необхідні обряди й забезпечити міцність та довговічність будівлі. Йому приписували здатність впливати на долю мешканців дому, а тому його діяльність нерідко поєднувалася з жертвоприношеннями задля захисту від зла та віруваннями в надприродні сили. В уявленнях українців майстер виступав як людина, наділена магічними силами. Майстер-будівельник був ключовою фігурою в будівництві житла. Саме майстер повинен був закладати будівлю або принаймні робити певні речі на визначення «чистого» місця для будівництва тощо [6, с. 151]. 

Стара деревʼяна будівля у селі Хащованя, що на Бойківщині.

Існує думка, що майстри є персонажами народної демонології – «непростими» [5, с. 1336]. Бойки вважали, що вони «щось знають», мають звʼязок із нечистим тощо. У селі Волосянці зафіксовано, що вміння майстра не можна набути, бо це талант, який дає Бог: «Наприклад, мій тато-небіжчик оден день до школи ходив. Він майстер був і таке оть… Від бога був майстер» [3]. Або ж ще запис із села Хащованя: «Майстер – то є Богом дана людина, така, яка в тому сє розуміє, то… Я все казав: не кожна муха буде мід носити. Бог дає талан комусь: тому — на скрипку грати, тому — будовати хату, тому — ще щось. То Божий дар» [3].

За народними віруваннями, майстер володів магічною силою. Ці здібності могли виявлятись у різних ситуаціях. У селі Ялинкувате побутує оповідка про те, як майстер будував церкву і якоюсь магічною силою підняв сумку з інструментами собі на риштування: «Каже: “Подайте мені сумку”. Той майстер сказав: “Кому?”. Хто мав подати йому сумку? Сумка сама полетіла до нього! Ніхто їму не подавав!» [3]. Також майстер міг своїми силами відганяти нещастя або навіть спиняти кровотечу. Яскравий приклад записав М. Зубрицький у селі Мшанець: «..Луць [місцевий майстер — В. І.] довбав дерево долотом […]. Якось топір відскочив і затяв єго вістрьом в чоло, а долото вискочило з руки, упало й потяло ногу. Однак, кров не текла, бо не пустив. Як він се зробив, не хотів повісти…» [1, с. 43–44].

Свідчення мешканців Бойківщини (с. Ялинкувате, с. Хощованя, с. Волосянки) доводять, що люди не боялися майстрів-будівельників, адже, як правило, якщо майстер є «мудрим» і досвідченим, то він не буде виконувати роботу недобросовісно, тим паче завдавати шкоди.

Околиці Бойківщини, Стрийський район, Львівська область.

Однак, незважаючи на загальне переконання в добросовісності майстра, в окремих ситуаціях все ж існувала ймовірність того, що майстер міг нашкодити. Існувало неписане правило ставитись до майстра завжди з повагою. Особливо мали дотримуватись умов, про які домовлялися господар і майстер перед будівництвом. Це підтверджує ситуація, записана в селі Хащованя, де чоловік розповідає, як приїхав майстер із Закарпаття будувати хату, а господар не захотів виплатити всю суму, за яку вони домовились: «Направо є така хата…Робили з Закарпаття майстри, от. І домовилися за таку-то ціну побудувати хату, а коли побудували — зменшив господар [платню — В. І.], не хотів заплатити всю суму. Каже: “Та я ше то…”. Не хотів. Но, каже [майстер — В. І.], то в ній не буде жити. І не жиє. Побудували, вкрили всьо. Но мав ся розрахувати, дати ту суму належну, а він не заплатив і не жиє. Всьо виладив, всьо файно, всьо… “Прийду спати — гримит, свище вітер звідкись”, всьо не дає спати йому таке. Домового наслали і будьте здорові. І священника кликали, опосвячували, нішо не дає».

Так само майстер міг зробити зле, якщо найняли будувати хату не його, а якогось іншого чоловіка. Про це дізнаємось із запису, де хату мав будувати один чоловік, а господар найняв іншого, бо перший попросив велику ціну. Коли майстер почав будувати хату, то біля будови ходив ображений чоловік і щось собі тихо шепотів. Походивши, він пішов додому. Майстер починає міряти дерево – все з дефектами! Половину лісу врізали – все «курте». Аж поки майстер не сказав господарю піти до ображеного чоловіка і попросити в нього пробачення: «Пройшовся, подивився. Шось, ну шось мусів шептати собі, я не знаю. І пішов. Повернувся додому, бо він аж там на початку села живе. Всьо, майстер міряє дерево. Висадили – курте. Врізали друге – курте. Половину лісу порізали і все попортили матеріали, розумієте. Каже майстер: “Знаєш шо,” — господареві. — “Іди до того й того, перепроси його, перепроси, бо я вам хату не побудую! Я вам дерево покапарю і нич не зроблю”. І так було» [3].

Проте в інших дослідників були й протилежні свідчення, згідно з якими люди все ж таки мали страх перед майстрами. Наприклад, вони висловлювали побоювання, що майстер може вчинити недобре навіть через незначну дрібницю або у випадку особистої неприязні. Це добре показує запис із села Кривки з праці Р. Радовича: «Коли тут завʼязували підвалини, головний майстер (чоловік похилого віку на прізвисько Снігур) не втримався і “пукнув”, а один засміявся — то відразу впав з риштування» [4, с. 259].

Опитування Василя Любаса із села Хащованя.

Траплялися історії про суперечки між двома майстрами, зокрема в селі Хащованя Василь Любас розповідав, що два майстри могли й порубати одне одного: «Могли так, коли два майстри будували одну хату чи що, могли так зробити, що той міг ся порубати і всьо, іден другому майстрові» [3].

 Так само про це пише і Р. Радович: «У селі Ріпʼяній два майстри із села Ясениці будували у двох газдів хати. Місцевий чоловік підійшов до одного майстра і сказав: “Рузефів Грицьо (інший із зайшлих майстрів) казав, що ти тої будови не скінчиш”. А той і каже: “Ану подивимось, хто моцніший!”. І Рузефів Грицьо ніяк не міг закінчити хату – що не врубає, що не вріже, то все не так. Тоді пішов до першого майстра, вони порозумілися — і далі на будові все йшло добре!» [4, с. 260].

До того ж майстер міг відмовитись будувати хату, якщо відчував, що інший майстер хоче зробити щось зле йому або господареві. Про це довідуємось із розповіді з села Хащованя, де господиня найняла двох майстрів на будівництво зимівки. Перший майстер чув, що другий задумав щось зле і відмовився будувати. І справді другий майстер зробив так, що в тій зимівці телятка здихають: «Той [майстер, який зробив зле, — В. І.] зробив так, що, не могли, ну корова ся розтелят розвити […]. Вийшла [жінка якій будували зимівку, — В. І.] та й плаче: “Шо мені робити?”. Каже [до жінки інший майстер — В. І.]: “То і той зробив майстер, я за того, що і лишив, шо я не хотів суперечитися. Бо один другого були зробили, шо були сі повирубили”. І всьо, ну а шо робити? Ну й так і так, так і так, порадив шось. І та [жінка — В. І.] зробила і так вже перестали телята здихати» [3].

Хрести на бойківських будівлях, які малювали на Бабин Вечір (Другий Святвечір).

Майстри могли різнитись своїми силами. Хтось був могутніший, хтось – слабший. Сильніші майстри могли стримувати злі сили недобрих майстрів. Це відслідковуємо у цих словах: «Каже: “Ще є, — ка, — сильніші за тебе”. Так му і сказав: “Сильніші за тебе!”» [3]. Могли бути такі майстри, які захищали від злих, бо були сильніші за них і знали заклинання для захисту. Про це говорив Луцик Федір у селі Волосянка: «Були такі, які хотіли будувати… Ну але їх не допускали, то вони мали таку звичку щось нашкодити їм! Ну але ті, які були досвічені майстри, вони знали заклинання, і так робили, що вони після того нікому не робили зла!» [3].

Найуважнішим господар має бути в період закладання підвалин. У селах Ялинкувате, Хащованя і Волосянка цей етап називали «завʼяззя» або «завʼязка»: «Головне у вівторок зав’язували. Називали зав’язка» (с. Хащованя) [3]; «І тоді вже починали робити зав’язку» (с. Волосянка)[3]. Вважалося, що саме під час завʼязки майстер міг щось шепотіти. Про це свідчить запис у селі Хащованя: «То той майстер, якби хотів на зле, то хіба, якщо кладе зав’яззя. Перше дерево, як кладут на зав’яззя, то він хіба би там на що зробив та промовив. Якщо він злий» [3]. Також цю тенденцію бачимо і в праці Р. Сілецького, де він зазначає, що в цей момент «плотнік» визначає чи буде щаслива доля в господаря чи нещаслива. Під час заснування підвалин майстер-будівельник міг щось шепотіти, а під кут підкласти якусь погану рослину, камінь, яйце: «При закладці хати одні плотнікі роблять на зло, а другі – на добро; лихий плотнік кладе під вугол на вред хазяїну камінь, яйце і його приговорає» (с. Великі Мошки); «Під час закладщини плотнік може господареві приробити – покласти у вугол дерезу (вредна рослина) або щось зашептати» (с. Федорівка) [6, с. 260].

Знак багатства, який вирізблювали на «футринях» (віконних або дверних рамах). Рисунок Луцика Федіра, місцевого майстра з с. Хащованя. Хрест повинен був бути з трапецієподібними кінцями і кожна трапеція — рівноцінна іншій.

Так само знаходимо інформацію про це і в праці Н. Войтович: «При закладинах оселі її майбутні мешканці пильно стежили за діями майстра, бо знали, що “на три хати він кладе на добре (трьом газдам), а на четверту – на зле, бо інакше він уже не буде майстром”» (с. Луги) [2, с. 168].

Отже, майстер-будівельник у традиційній демонології українців постає не лише як звичайний ремісник, а як особлива — «непроста» — людина, наділена надприродними знаннями та здібностями. Йому приписували магічну силу впливати на долю господаря та майбутніх мешканців оселі, захищати будівлю від зла або ж, навпаки, шкодити у випадку неповаги чи порушення домовленостей. Народні оповіді та вірування свідчать, що майстер міг як творити добро, так і накликати біду, а тому його діяльність завжди супроводжувалася шанобливим ставленням і певними пересторогами. Особливе значення мала «зав’язка» — закладання підвалин, коли вирішувалася доля майбутньої оселі. Таким чином, постать майстра-будівельника в народній уяві поєднувала ремісничу майстерність із демонологічними уявленнями.

Використані джерела та література:

1. Берлін, Ярослав. Будівельна обрядовість бойків у дослідженнях М. Зубрицького. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2024. С. 43–44.
2. Войтович, Надія. Народна демонологія Бойківщини. Наук. ред. Р. Сілецький. Львів: СПОЛОМ, 2015. 227.
3. Власні зібрані матеріали під час літньої етнологічної практики на Бойківщину (архів ЛНУ ім. Франка).
4. Радович, Роман. Звичаї та обряди, пов’язані зі спорудженням житла на заході Галицької Бойківщини (за матерiалами Туркiвського та Старосамбiрського р-нiв). Народознавчі зошити. № 3–4. 2008. С. 253–271.
5. Сілецький, Роман. Майстер-будівельник в демонологічних уявленнях волинян. Народознавчі зошити. № 6. 2017. С. 1336–1342.
6. Сілецький, Роман. Традиційна будівельна обрядовість українців. Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2011. 428.