Комарівська культура на території Верхнього і Середнього Подністер’я отримала свою назву після розкопок під керівництвом відомого польського археолога Тадеуша Сулімірського у 1935-1936 рр. Однак, перші дослідження її курганних могильників сягають ще кінця XIX ст. – у 1878 р. під керівництвом дослідника Ленца започатковано одні з перших археологічних розкопок на схід від міста Тлумач [1, с. 242]. Цілком ймовірно, що саме це поховання на сьогодні займає в реєстрі місце багатошарового курганного могильника Тлумач.

Тадеуш Сулімірський.

Уже у 1886 р. Тадеуш Земеньцький, краківський музеолог та археолог, який одним із перших професійно копав на території Східної Галичини, працював у лісовій зоні поблизу с. Комарів (Івано-Франківська область). Там йому вдалось розкопати чотири могили, небагаті на поховальний інвентар. Інші ж подарували йому крем’яний ніж і крем’яний відщеп (пол. krzemyk), а також невеличку круглу неорнаментовану посудину, яка містила попіл та два необроблені камені [1, с. 216]. У “Zbiorze wiadomosci do antropologii krajowej” (“Збірник відомостей з антропології краю”) дослідник опублікував звіт із вищезгаданих розкопок. Ця публікація мала величезне значення для здійснення подальших досліджень [6, с. 25-26].

1930-ті рр. можна вважати основним періодом дослідження комарівської культури, бо саме тоді було локалізовано та виділено найбільшу кількість поховань. Після тривалої перерви в археологічній діяльності, яка, ймовірно, була зумовлена початком Першої світової війни, у 1932 р. археолог та етнограф Володимир Кобільник досліджував курганний могильник в урочищі Могилки поблизу села Городище. Він складався з трьох насипів, розташованих у формі трикутника. Дослідник виявив кремаційне поховання та супровідний інвентар, який включав у себе кераміку, а також бронзові й залізні прикраси [9, с. 68]. Того ж року своє відкриття поблизу с. Дашава зробив Тадеуш Сулімірський. Він розкопав два кургани, один із яких пізніше віднесли до комарівської культури [9, с. 77-78].

Сам дослідник зафіксував 68 курганів, які простягаються цілою лінією поховань довжиною у близько 2-5 км. З них лише курган № 63 та інший, позначений дослідником літерою “е,” належали до сусідніх сіл. Ще чотири – на пагорбах ближче до Комарова [7, с. 105]. Окрім згаданих дослідників, у 1932 р. Ян Брик займався розкопками на території Буківни. Ним було досліджено шість курганів, чотири з яких поблизу церкви, а останні два – на одній із височин, яка належала до тогочасного маєтку Буківни [4, с. 68]. Наступного року неподалік від села Іванівка, яке до 1946 р. називалося Янчин, в урочищі Могилки було розкопано курганне поховання комарівського типу [9, с. 61].

У 1934 р. Тадеуш Сулімірський відкрив два кургани поблизу с. Вікняни, один із яких згодом було визначено як комарівський. Упродовж цього ж року він активно працював разом із тогочасним директором Покутського музею Юзефом Грабовським [8]. Археологи отримали фінансову підтримку від Воєводського фонду праці в Станіславові (сучасному Івано-Франківську). До роботи були залучені безробітні, молодь і студенти [6, с. 26]. Уже з 1934-1936 рр. Т. Сулімірський та Я. Грабовський розкопали низку курганів поблизу с. Комарів, а саме 62 кургани, не дослідженими з яких залишились лише 6 курганів. Власне, після цих досліджень культура й отримала назву комарівська.

З 1936 р. під час розкопок Сулімірському активно допомагали Ірена Сівек і Казімєж Журовський – студенти з кафедри праісторії Львівського університету [7, с. 105]. У кургані № 2 дослідник виявив певну особливість, яку за власними спостереженнями відніс і до інших поховань. Саме в цьому кургані він виявив п’ять річкових камінців і зазначив, що їх було розкладено навмисно для означення меж кургану. Такі кам’яні скупчення зустрічаються також і в кургані № 20. У даному випадку вони виконували роль обрамлення, а в кургані № 45 великі породи позначали площу поховання. Курган № 14, на думку археолога, відзначився наявністю особливої кам’яної конструкції, датування якої складало певні труднощі у зв’язку з відсутністю поховального інвентарю [7, с. 106]. Висловлюємо припущення, що ця кам’яна конструкція могла бути білопотоцького типу. Науковець також засвідчує про часті знахідки дрібних уламків кераміки, які не відносяться до кераміки з поховання. Ймовірно, ці фрагменти були в землі ще під час викопування поховальної ями та її засипки.

Базуючись на інформації, отриманої з розкопок, Т. Сулімірський охарактеризував процес поховання у племен комарівської культури таким чином: тіло померлого, яке лежало на поверхні землі, обкладали дубовими дошками, поруч розставляли глиняний посуд та їжу, на тіло або поруч розсипали деревне вугілля, після чого вони насипали курган над могилою. У випадку кремації померлого клали на вогнище, клали те саме, що і в попередньому, після спалення насипали курган. Кістки після тілоспалення збереглись набагато краще, ніж після звичайного тілопокладення, оскільки процес їх розкладання відрізняється в обох випадках [6, с. 30].

Протягом своїх досліджень Тадеуш Сулімірський намагався визначити походження комарівської культури. Науковець виявив своєрідну особливість розташування курганів та охарактеризував наявність менших і більших скупчень. Найбільшою з груп були 24 кургани, розташовані поруч. Археологу вже було відомо про наявність пам’яток комарівської культури у 16-ти населених пунктах, які він визначив протяжністю у такі території як Самбір – Львів – Тлумач – Коломия. Також він висунув декілька теорій щодо датування знайденої кераміки, якій були характерні дещо гальштатські форми. На базі таких знахідок Сулімірський висловив припущення щодо проживання племен комарівської культури у IV періоді бронзи та сягання глибини гальштатського.

Досить змістовним ми вважаємо співставлення надбань культури комарівської та шнурової. Вони мали деякі відмінності, які полягали в нанесенні орнаменту, та похованні. Однак, дослідник обґрунтував схожість форм кераміки, ідентичність способів поховання та навіть локалізацію проживання як культурну спадкоємність між неолітичними та бронзовими курганами [5, с. 273-275].

Вартими уваги є також міркування дослідника про те, що комарівський некрополь не є єдиним комплексом. Він висловив припущення щодо їх належності до окремих груп, кланів і проживання в різних хуторах недалеко від поховання [7, с. 105].

До 1935 р. поблизу Комарова було розкопано близько 43 курганів. З цього ж року дану пам’ятку без участі Т. Сулімірського продовжує досліджувати археолог Ян Грабовський. Розташування курганних поховань, які утворювали своєрідні скупчення, простягалось від Комарова до села Сапогів (Івано-Франківська обл.) через вододільний хребет р. Ломниці. Для описуваних пам’яток були характерні певні відмінності у розмірі, а точніше в діаметрі, який коливався в межах 10-20 м, а також у висоті, яка становила від 30 см – до 2 або рідше 4 м. Знахідки окреслені Грабовським досить узагальнено. Присутні твердження про наявність інгумаційних поховань, рідше кремаційних. Поруч із похованням першого типу знайдено кераміку з шнуровим орнаментом, крем’яні наконечники, стріли, гранітні сокири та скребки. Такі знахідки й тип поховання можуть засвідчувати їх належність до культури шнурової кераміки. Однак, поховальний інвентар тих курганів, що розташовувались на схилі пагорба, містив комплекс саме бронзових прикрас та навіть одиноку знахідку золотих сережок. Науковець також натрапив на рештки вогнищ, що супроводжувались регулярними знахідками деревного вугілля та попелу [2, с .16].

Розкопки пам’ятки комарівської культури біля села Комарів, що були здійснені між 1934 та 1936 рр.

У 1936 р. Ярослав Пастернак описує свої знахідки в лісі Дуброва поблизу Крилоса, а саме виявлення могили з червоною вохрою (природний пігмент, який часто використовували також у живописі) – поховання інгумаційне, однак було знайдено залишки кремації, які відповідали бронзовій добі. Загалом було виявлено 7 курганів комарівської культури, а за рік до згаданого часу у Братківцях науковець зафіксував кремаційну могилу, яка, на його думку, належить до культури комарівської [3, с. 132].

Осінь 1937 р. також прославилась масштабними польовими дослідженнями під проводом вже згадуваного Маркіяна Смішка, тодішнього ад’юнкта (помічник професора) Інституту доісторії, та магістра Ірени Сівковної. Розкопки здійснювали насамперед від імені Львівського Університету імені Яна Казимира (після 1939 р. – Львівський національний університет імені Івана Франка). Власником маєтку в Буківні був пан Войцех Коморницький, який, власне, цікавився історією та дозволив провести ці розкопки. Особливістю простягання курганного могильника було його розташування вздовж гірського хребта, орієнтованого з півночі на південь. Під час розкриття кожного з них зберігалась певна послідовність – кургани розкопували від номеру один до номеру сім. Власне, п’ять із них знайшли на території самого маєтку, а перший та другий – на громадському пасовищі, останній – під лісом біля церкви. Попри їх чисельність, вони не подарували археологам великого комплексу інвентарю або ж ознак самого поховання, однак, поширеними знахідками були залишки від вогнища. Це стосувалось більшості курганів, але не кургану № 3. Він був досить великим, діаметром в 11 метрів та глибиною в 2 метри від вершини насипу. Одна з ям характеризувалась неправильною чотирикутною формою та була повна червоної землі. Вважається, що такого кольору вона набула в процесі перепалення. По центру ями було знайдено обвуглені кістки та деревне вугілля. Могила подарувала цілий асортимент бронзових виробів, хоча вони мали один недолік – були пошкоджені патиною (своєрідним нальотом, який виникає на металах у процесі старіння). Попри це, було отримано: бронзову шпильку з отвором (її довжина складала 31 см), бронзовий браслет, закручений у п’ять разів, з обох боків бронзовий дріт завершується двома спіральками, що візуально схожі на диски, а також ще декілька бронзових шпильок зі схожими характеристиками. Проаналізувавши особливості цих могильників, дослідники навели основні характеристики поховань комарівської культури. Окрім вже згаданих особливостей, було також зроблено висновок щодо основного типу посудин. Виділено було саме чаші, прикрашені рельєфними ґудзиками, що видавлювались зсередини. На думку дослідників, вплив на бронзові предмети пішов саме з угорської низовини [4, с. 67-70].

Отже, дослідження пам’яток комарівської культури у зазначений період супроводжувались виявленням значної кількості поховань, їх ретельним дослідженням, спробами визначення їхньої хронології та загальним окресленням певних особливостей, які в майбутньому допомогли відрізнити знахідки комарівської культури від пам’яток шнурової кераміки або ж тих, які залишили племена культури Ноа.

Список використаної літератури

1. Janusz, Bohdan. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwów: Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej (1918). 310.
2. Kostrzewski, Józef. “Nowe wykopaliska.” Z Otchłani Wieków 11, no. 1 (1936): 14-17.
3. Pasternak, Jarosław. “Moje badania terenowe w 1935 r.” Z Otchłani Wieków 11, no. 10-11 (1936): 132.
4. Siwkowna, Irena. “Tymczasowe wyniki badań terenowch w Bukównej, pow. Tłumacki.” Z Otchłani Wieków 13, no. 5-6 (1938): 67-70.
5. Sulimirski, Tadeusz. “Cmentarzysko kurhanowe w Komarowie koło Halicza i kultura komarowska.” Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności, no. 9 (1936): 273-277.
6. Sulimirski, Tadeusz. “Kurhany Komarowskie.” Złoty szlak 1, no. 4 (1938): 25-33.
7. Sulimirski, Tadeusz. Corded Ware and Globular Amphorae North-West of the Carpathians. London: The Athlone Press (1968). 281.
8. Булик, Наталя. “У Львові та поміж львів’ян: просопографічний портрет Тадеуша Сулімірського (1898-1983).” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 22 (2018): 426-453.
9. Свєшніков, Ігор. Довідник з археології України. Київ: Наукова Думка (1976). 95.