Що таке містерії? Тлумачний словник української мови дає наступне визначення: “Містерія – у країнах Античного світу та стародавнього Сходу система культових дій на честь деяких богів, до яких допускалися лише посвячені.” Простіше кажучи, інформація про те, що і для чого відбувається на містеріях для непосвячених була невідомою. Містерії існували у Єгипті (містерії Ісіди та Осіріса), Вавилоні (містерії Таммуза), Римі (містерії Аттіса, Кібели, Мітри), а також у Греції – Елевсінські, Орфічні, Самофракійські та Вакхічні містерії, або Діонісії.

Саркофаг із зображенням Діоніса.

Діоніс – давньогрецький бог рослинності та родючості, покровитель виноградарства та виноробства. Проте, цей дуже спрощений опис Діоніса не допоможе зрозуміти, що, як та навіщо відбувалось на дивних містеріях, присвячених цьому богу. Про народження Діоніса Аполлодор у праці “Міфічна бібліотека” пише: “Закохавшись в земну дівчину, фіванську царівну Семелу, Зевс потай від Гери розділив з нею ложе. Щоб довести, що він – Зевс, цар богів пообіцяв виконати усе, що тільки дівчина попросить. Семела, обманута Герою, попросила в Зевса, щоб він показав їй свій божественний вид, такий, яким бачать його інші боги. Не маючи змоги відмовитись, Зевс показався у всій своїй могутності. Від ясного світла і блискавок зайнялась будівля, в якій вони перебували, і Семела загинула. Зевс забрав шестимісячну дитину, яку народила Семела, та зашив собі її в стегно. Згодом він розпустив шви на стегні та віддав дитину Гермесу. Той відніс хлопчика до Іно (сестри Семели) та її чоловіка Афаманта. Гера наслала на них обох божевілля, під впливом якого вони вбили власних дітей. Зевс же перетворив Діоніса на козеня, щоб врятувати його від гніву Гери (це перетворення є досить важливим для подальшої розповіді). Зрештою, Гермес відніс Діоніса до німф, які живуть в Нісі-місті, що знаходиться в Азії.” Від цього й пішло ім’я Діоніса: “Деос” “Нісос” – “Бог” “Нісійський.”

Статуя Діоніса в Луврі (ІІ ст. н. е.).

Найповнішим джерелом по самому діонісійському дійству є “Вакханки” Еврипіда (вакханки – це послідовниці Вакха, а Вакх – це інше ім’я Діоніса, що походить від викрику, яким посвячені вітали свого бога). Довгий час вважалось, що культ Діоніса поширився серед греків у досить пізній час. Ервін Роде в книзі “Псюхе” (1925 р.) називав Діоніса фракійським, чи фригійським божеством. Але, в той же час, досить часто згадувалося й про те, що Діоніс був всееллінським богом задовго до класичного періоду. У Стародавній Греції Діонісії були одними з найважливіших свят, присвячених Діонісу. Існувало два типи свят: Великі – міські та Малі – сільські. Великі Діонісії тривали з 25 березня до 1 квітня та включали театральні постановки (трагедії, комедії, сатиричні драми), фалічні процесії, маскаради, спів дифірамбів, поетичні конкурси; переможців щедро нагороджували. Завершувалося все гучним державним бенкетом. Малі ж Діонісії припадали на кінець грудня – це було свято завершення збору винограду та розливу молодого вина.

“Тріумф Вакха,” худ. Мартен ван Гемскерк.

У Греції театральні вистави VI–IV ст. до н.е. були частиною культу Діоніса. Їх започаткував афінський правитель Пісістрат. Найбільше вистав відбувалося на Великих Діонісіях у березні, дещо менше – на Леніях у січні, а також на сільських святах у грудні. Римський поет Горацій жартував, що трагедія почалась як змагання за “дешевого козла”. І справді – спочатку це був ритуал, де козла приносили в жертву, а сам обряд був частиною поклоніння Діонісу.

Міфи про Діоніса добре показують, як грецьке суспільство переходило від скотарства до землеробства. Раніше боги мали тваринні риси – Діоніс, наприклад, зображувався як бик або козел. Його шанувальники перевдягались у шкури, носили маски. Згодом, коли образ бога став більш людським, ці переодягання почали трактувати як зображення його супутників – сатирів із козлиними ногами.

Театр Діоніса в Афінах (перший грецький театр).

У грудні-січні, коли сонце вже дещо пригрівало, в Аттиці проходили Малі Діонісії. Комос – галасливі компанії – йшли до вівтаря Діоніса, попиваючи вино та співаючи хвалебні пісні. Оскільки Діоніс мав прізвисько “Дифірамб” (тобто “двічі народжений”), саме так почали називати запальні пісні на його честь. Архілох (перший відомий грецький поет) писав: “І владиці Діонісу дифірамб я затягну… Прекраснозвучний, дух вином запалю.” На святі Антестерії (лютий-березень) зображали прибуття Діоніса на кораблі до Афін. Пізніше римляни назвали цей корабель carrus navalis – “корабельна колісниця.” І саме звідси пішло слово “карнавал”.

Деякі дослідження говорять, що Діонісії могли існувати аж до визнання імператором Феодосієм християнства як державної релігії в Римській імперії (380 р.). Втім, деякі християнські легенди розповідають про те, як апостол Іоан наприкінці свого життя, живучи на грецьких островах, часто припиняв Діонісії та Вакханалії своїми проповідями.

Список використаної літератури

1. Henrichs, Albert. “Between City and Country: Cultic Dimensions of Dionysus in Athens and Attica”. In Cabinet of the Muses: essays on classical and comparative literature in honor of Thomas G. Rosenmeyer. Edited by Mark Griffith and Donald J. Mastronarde, 257-277. Atlanta, 1970.
2. Taylor-Perry, Rosemarie. The God Who Comes: Dionysian Mysteries Revisited. New York: Algora Press, 2003.
3. Вальтер, Отто. Дионис: миф и культ. Москва: Касталия, 2016.