Кельтська міфологія найкраще збереглася в Ірландії, тому її ще називають ірландською. Цьому сприяли певні чинники.  По-перше, Римська імперія туди не дісталася і нічого не спаплюжила. По-друге, християнізація в цих місцях проходила більш-менш лагідно і монахи з любові до своєї землі записували міфи майже без доповнень.

Сторінка з середньовічного манускрипту “Лейнстерська книга” (XII ст.), де збережено основні ірландські міфи.

Згідно з книгою Захоплень (Lebor Gabála Érenn) було 6 племен або 6 спроб заселити Ірландію і першою, хто ступив на зелений острів, була Кесайр, онука біблійного Ноя, яка прибула за 40 днів до потопу. На берег вийшли вона, 49 жінок і лише 3 чоловіки: батько Кесайр – Біт, її чоловік – Фінтан Мак Бохр та керманич – Ладра. Проте, потоп все-таки дістався Ірландії й потонули всі, окрім Фінтана Мак Бохра, який міг перетворюватись на тварин і завдяки цьому врятувався та прожив ще 5500 років. Він був свідком усіх заселень Ірландії, вважався хранителем мудрості та радником королів. З приходом християнства на ці землі Фінтан Мак Бохр вирішив покинути світ живих.

Через 300 років після потопу приходить друге плем’я, яке заселяє Ірландію, – плем’я Парталона. Вважається, що воно винайшло землеробство, полювання, рибалку та пивоваріння. Згодом на острів прийшло плем’я фоморів. Воно складалося з містичних і демонічних істот, які володіли потужною магією. У цей час розпочалась перша велика битва при Маг Іта. Тривала вона сім днів і закінчилася перемогою людей Парталона. Через 300 років після перемоги, на свято Белтейн, невідома хвороба почала вбивати людей і через тиждень померло все плем’я, крім Туана Мак Карелла, який вчинив так само, як Фінтан Мак Бохр.

Наступним припливло плем’я Немеда, яке також воювало з фоморами, і навіть перемогло в чотирьох битвах. Однак, перемога була за фоморами і ті наклали на них велику данину. Не витримавши такої наруги, плем’я Немеди повстало і програло. Залишилось 30 людей, які втекли з Ірландії, – частина з них вирушила до Греції, інша – на північ, де вони стали майже богами.

Люди, які поплили до Греції, стали називатися плем’ям Фір Болга і за кількасот років вирішили повернутися на острів. Вони встановили першу в Ірландії королівську владу та трон у Тарі й поділили країну на п’ять частин: Ольстер, Коннахт, Ленстер і південний та північний Манстери.

Пагорб Тари — сакральний центр та давня резиденція Верховних королів Ірландії.

Племена богині Дану, або Туата Де Дананн, стали п’ятими поселенцями, які прибули в Ірландію. Вони володіли магічними знаннями й культурними досягненнями, які значно перевершували можливості попередніх народів. Туата Де Дананн здобули перемогу над Фір Болг у битві при Маг Туїред і принесли на острів свої магічні артефакти, які стали символом їхнього впливу та знань. Однак, їхня ера закінчилася з приходом мілезійців – нових і остаточних завойовників. Після поразки Туата Де Дананн відступили в підземний світ і стали частиною ірландського фольклору як сидхи (казковий народ) [1; 2, с. 15-26].

Згідно з кельтськими міфами, кожен завойовник, що приходив до Ірландії, символізував певний етап у духовному та соціальному розвитку острова. У цих легендах правителі – від Партолона до мілезійців – є не просто військовими ватажками, а обранцями, які уособлюють зв’язок між людьми і світом богів та духів.

Партолон став першим королем, який приніс основи цивілізації, – ремесла, землеробство – і започаткував суспільні структури. Він був своєрідним “засновником” гармонійного суспільного устрою, де король повинен дбати про благополуччя своїх людей і забезпечувати їх добробут. У традиції кельтів саме король відповідав за процвітання землі, тому Партолона вважали символом процвітання, а його поразка від епідемії вказує на те, що, коли правитель втрачає своє духовне значення, він не може захистити свій народ.

Немед, як король і духовний захисник свого народу, вступив у боротьбу з фоморами, темними силами, які символізували хаос і природні стихії. У ролі сакрального правителя Немед був зобов’язаний охороняти свої землі від надприродних загроз. Зазнавши поразки, його народ змушений був залишити Ірландію, що символізує провал у дотриманні божественного порядку та втрату сакральної сили короля.

Народ Фір Болг, коли завоював Ірландію, установив порядок і закони, що підтримували гармонію. Їхній король уособлював мир і справедливість, адже під його правлінням Ірландія була розділена на п’ять провінцій. Розподіл влади в такий спосіб відображає принцип кельтської космології, де кожен елемент світу має своє місце, а король є обраним для підтримання цього балансу. Правління Фір Болг тривало, доки не з’явилися нові завойовники, що свідчить про вразливість гармонії, якщо вона не підкріплена достатньою духовною силою короля.

Королі племен богині Дану як напівбоги поєднували людські й божественні риси, що робило їх ідеальними правителями-духовниками. Вони правили за допомогою магічних артефактів: меча, списа, каменя і казана, які уособлювали божественні сили, що забезпечували їхній успіх. Ці артефакти символізували королівську відповідальність перед народом і здатність короля захищати й розвивати Ірландію. Проте, коли на острів прийшли мілезійці, Туата Де Дананн були змушені піти в інший світ, залишивши свій слід у вигляді сакральної спадщини. Ми можемо в цьому побачити символи передачі духовної влади та переходу міфічного королівства в інші форми існування.

Мілезійці, останні завойовники Ірландії, завершують сакральний цикл переходу від міфічних правителів до людських. Їхній король втілює справжнього лідера, чия влада вже не залежить від магічних здібностей, а ґрунтується на зв’язку з землею та спадщиною предків. Така сакральна спадкоємність від божественних до людських правителів символізує усталення реального історичного правління. Король як сакральний правитель у мілезійців зберігає духовну відповідальність за процвітання землі та народу, але вже без безпосереднього втручання надприродних сил, що вказує на остаточне становлення людської влади в Ірландії [1].

Один з обрядів, в якому можна прослідкувати те, як обирали істинного короля, була церемонія “свята бика,” яка згадувалась у сазі “Руйнування дому Да Дерга.” За звичаєм, на церемонії вбивали бика і один із друїдів, з’ївши його м’ясо, впадав у транс, де дізнавався про наступного короля. Коли друїд називав наступного правителя, то озвучував йому обов’язкові заборони і правила [3, с. 137].

Для того, щоб остаточно стати королем одного або кількох кельтських племен, майбутній правитель повинен був вступити в шлюб із богинею землі. Цей обряд, очевидно, був пов’язаний із родючістю і відомий як “banais rigi” – “королівський шлюб.”

Багато дослідників асоціюють цей обряд із образом бенкету (feis), які влаштовувалися королями різних ірландських провінцій, зокрема в Емайні, Тарі та Круахані. Джеймс Карні довів, що сам термін “feis” походить від слова “foaid,” що означає “спати” або “проводити ніч.” Звідси вираз “feis la mnai” – одружитися на жінці.

У сазі “Викрадення Бика з Куальнге” можна помітити риси королеви Медб. На церемоніях, пов’язаних із banais rigi, відбувався обряд, що включав вживання священного одурманюючого напою, ймовірно, на основі меду. Ім’я королеви Медб також вказує на сильний ступінь сп’яніння.

Художня ілюстрація королеви Медб як втілення верховної влади та суверенітету, автор Дж. К. Лейєндекер.

Священний шлюб мав забезпечити вдале правління та благополуччя підданих. У сагах богиня часто постає спочатку у вигляді страшної старої, яка при зустрічі з істинним правителем перетворюється на прекрасну діву. Багато саг розповідають про пригоди королевича та його братів, які зустрічаються з огидною старою. Вона просить кожного з них по черзі з’єднатися з нею. Кожен із жахом відмовляється, ображаючи жінку, окрім “істинного” короля, який погоджується. Як тільки він обіймає стару, вона перетворюється на найпрекраснішу дівчину.

 У сазі “Baile in Scáil” (“Безумство привида”) “привид” виявляється богом Лугом. Король Конн Сто Битв запрошує королевича та його братів відвідати володіння бога. Коли вони заходять в його будинок, на кришталевому троні сидить дівчина; на ній золота корона. На троні сидить і “привид.” Він звертається до гостей і каже:

“Я не привид і не тінь, і я прийшов після смерті, щоб ти вшанував мене, і я з роду Адама. Звати мене Луг, син Етніу, сина Смрети… і я прийшов, щоби сказати тобі, скільки ти будеш правити і скільки буде правити кожен король після тебе в Тарі навіки.”

Прекрасна дівчина це, звичайно, Свобода Ірландії: вона дає Кінну їжу та ель. Це одна з багатьох вказівок на те, що боги, як вважалося, глибоко стурбовані вибором та інавгурацією ірландських королів. Існують достовірні дані, хоча деякі вчені їх палко заперечують, що під час обряду інавгурації король справді поєднувався з богинею землі, яку символізувала чисто-біла кобила. Найяскравіше він описаний Гіральдом Камбрійським, який називає його “варварським і огидним звичаєм,” не намагаючись зрозуміти ритуальний сенс цього обряду:

“Той, хто має бути помазаним на царство, не як князь, а як звір, не як король, а як злочинець, – виходить перед народом на четвереньках, визнаючи себе звіром із таким же безсоромством, як і безумством. Перед ним одразу виводять білу кобилу для ритуального злягання, а потім її вбивають, розрізають на шматки і варять, для короля готують ванну з бульйону. Сидячи там, він їсть м’ясо, яке йому приносять піддані. Люди, наслідуючи приклад свого новообраного правителя, також їдять м’ясо з котла. Він також повинен пити той бульйон, в якому тільки-но купався, не допомагаючи собі руками. Виконавши всі ці нечестиві дії, він підтверджує своє королівське достоїнство і владу.”

Мініатюра з рукопису Гіральда Камбрійського “Topographia Hibernica” (бл. 1188 р.), що зображує ритуал коронації в Ольстері.

Поряд із таким неординарним способом посідання на кельтський престол, існувала й звичайна форма інавгурації короля, яка полягала у врученні йому білого жезла як символу королівської влади. Верховному королю цей жезл передавав найбільш видатний король серед його васалів.

Ритуал інавгурації кельтських королів вважався дуже важливим, оскільки вважалося, що від його “правильності” залежить родючість землі. Якщо король був безплідним, це негативно впливало на його народ, стада і врожайність. У сазі “Пригоди Арта, сина Конна” розповідається, що за часів правління короля Конна Ста Битв, сина Федлеміда Рехтмара, Ірландія процвітала і народ збирав урожай тричі на рік. Проте після смерті королеви, яка не залишила спадкоємця, Конн одружився з Бекумою, представницею Іншого Світу. З цього моменту все змінилося: в Ірландії зникли і зерно, і молоко.

Вважалося, що праведність і фізична досконалість короля є запорукою добробуту його народу. Відхилення від праведного шляху або фізичне каліцтво короля призводили до природних лих, неврожаїв, хвороб, розбрату та поразок у війнах. Наприклад, у сазі про битву при Маг Туїред згадується король племен богині Дану – Нуада, якому під час битви відрубали руку. Бог медицини Діан Кехт створив йому штучну срібну руку, яка могла рухатися, але, попри це, Нуада вже не вважався досконалим і змушений був зректися престолу – “і тоді серед племен богині Дану виник розбрат щодо того, хто має правити Ірландією, адже Нуада більше не міг залишатися королем.” Бачимо, що якщо королю бракувало хоча б однієї необхідної якості, він мусив відмовитися від трону, незалежно від його правління та любові народу. Крім того, ослабленого або старіючого короля могли ритуально вбити, щоби запобігти впливу його слабкості на родючість землі.

Символічні та магічні камені також відігравали важливу роль у церемоніях коронації королів. Відповідно до давніх традицій, відомий Ліа Фаль (“Камінь Фаль”) видавав звук, коли на нього ставав законний король Ірландії. Наприклад, коли на нього ступив Верховний король Конн Ста Битв, камінь закричав кілька разів, що, на думку друїдів, символізувало кількість майбутніх спадкоємців Конна, які стануть королями Ірландії. На подібних церемоніях також використовували інші священні камені, що відображало поширену серед кельтів віру в їх надприродну силу [3, с. 141-145].

Ліа Фаль (“Камінь Долі”) – стародавній мегаліт на пагорбі Тари.

Таким чином, у кельтів, як і в багатьох інших народів, король (або вождь) мав статус священної особи та вважався обранцем верховних богів, таких як Мананан і Луг Мак Лір. Король був посередником між людьми і богами, втілюючи їхню волю та отримуючи божественні функції й властивості. Якщо обрання короля здійснювалося відповідно до традицій, його правління вважалося благополучним і тривалим. Однак, порушення ритуалу або фізичні вади правителя сприймалися як знак невдоволення богів, що призводило до невдач у його правлінні. Уявлення ірландців про “правильного” чи “неправильного” короля визначали, наскільки успішними будуть країна, родючість земель і добробут людей. До того ж король не міг дожити до старості, адже вважалося, що здоров’я правителя є відображенням процвітання всього суспільства і господарства, тому практикувалося ритуальне вбивство старіючого короля.

Список використаної літератури

1. Macalister, R. A. (ed.). Lebor Gabála Érenn. Dublin, 1955.
2. Маккалох, Дж. А. Религия древних кельтов. Пер. з англ. С. П. Евтушенко. ЗАО Центрополиграф, 2004.
3. Росс, Э. Кельты-язычники. Быт, религия, культура. Пер. з англ. Н. Ю. Чехонадской. ЗАО Центрополиграф, 2005.