Коли західні мандрівники вперше ступали на землю Кореї у ХІХ столітті, вони бачили світ, у якому час ніби зупинився. Їх вражала дисципліна, покора та мовчазна відданість східних жінок, але мало хто здогадувався, якою ціною досягалася ця “гармонія.” За охайними зачісками, лагідними усмішками і бездоганними манерами стояв страх: страх бути приниженою, вигнаною, убитою чи змушеною до самогубства, якщо бодай на мить порушити правила, встановлені не Богом, а державою.

Неоконфуціанська мораль, що пронизала династію Чосон, створила жінку-ідеал – вірну, мовчазну, безпорадну. Проте цей ідеал був пасткою. Вона мала право лише на покору, і навіть смерть не звільняла її від обов’язку зберігати честь родини. Усе, що виходило за межі дозволеного, ставало “свавіллям” і ганьбою. Тож нерідко єдиним способом “очистити ім’я” залишалася власна загибель.

Однак, за сухими рядками старих судових звітів прихована інша правда – жінки Чосон не були лише тінями своїх чоловіків. Серед сторінок “Сабобпхумбо” виринають історії відчайдушних вчинків, тихих бунтів і несподіваної гідності. Вони помирали, але також і билися, сварилися, залишали домівки, обирали інших чоловіків, навіть відплачували за образи. У межах системи, що позбавляла їх права голосу, вони знаходили спосіб говорити через дії, опір або навіть смерть.

Події, викладені нижче, відбувалися у добу пізньої Чосон протягом 1894-1907 років та описані в книзі судових записів “Сабобпхумбо” (사법품보) з деталями різних цивільних та кримінальних справ, свідченнями людей і вироками, винесеними державою. Подаємо приклади виключно сімейних чвар і злочинів, які яскраво демонструють ситуацію, в якій перебували жінки в патріархальній громаді. Саме ці історії відкривають вікно у світ, де жіноча вірність була законом, а виживання – актом непокори.

Від XVI ст. держава Чосон почала запроваджувати жорсткі правила щодо жіночої гідності та вірності. За часів правління короля Чунджона (1508-1544) за зраду знатну жінку карали смертною карою через повішення. З того часу, у XVIІІ ст., сфера покарання розширилася, включивши в себе також перелюбство простих жінок. Тим більше кодекс династії Чосон – Темьонюль (대명률) – передбачає наступне: “Якщо жінку викрито в перелюбі, чоловік жінки має право негайно вбити дружину та іншого чоловіка” [4, с. 69-71]. Таким чином, закон дозволяв приватну помсту чоловікові, якщо вірність жінки порушена. У суспільстві Чосон вірність чоловікові стала невідворотною нормою. Жінки були змушені зіткнутися з ситуацією, коли вони могли втратити життя, якщо не зберегли вірність, а їхня заплямована репутація також сильно вплинула б на їхні сім’ї.

Судова книга “Сабобпхумбо” А.

Отож, у Сабобпхумбо є чимало трагічних історій про вірність. Жінки обирали смерть навіть через чутки про стосунки з чоловіками. Так, 1896 р. в повіті Ийджу, провінції Пхьонан (суч. КНДР) стався інцидент, коли Кім Ґві Ман, найманий працівник дому Кім Ін Тека, намагався перешкодити 15-річній племінниці свого роботодавця вийти заміж, поширивши чутки про те, що вона зустрічається з ним. У відповідь на це господар будинку вигнав чоловіка, однак працівник відмовився йти геть. Історія закінчилася тим, що дівчина не витримала приниження й осуду, які її оточували, оголосила голодування та померла через 9 днів. Кім Ґві Мана не було покарано за браком доказів [1].

Держава і суспільство розглядали смерть жінки як сумний, але благородний вчинок, що доводить її цнотливість. Самогубство також свідчить про те, що самі жінки активно приймали його як спосіб захистити свою честь у такому суспільстві. Норми цнотливості, встановлені державою та суспільством, виступали жорстким засобом контролю над жінками аж до кінця правління династії. Зрозуміло, що жінки перебували у становищі, коли у них не було іншого вибору, окрім як змиритися з цим. У Сабобпхумбо часто зустрічаються випадки, які вказують на статус жінки як слабкої в сімейній спільноті. Записи свідчать про те, що у випадку, коли жінка переживала конфлікт із чоловіком і членами його сім’ї, у неї не було багато варіантів вибору. Якщо чоловік більше не бажав жити з дружиною через подружній конфлікт, дружина була змушена покінчити життя самогубством або розлучитися.

У місті Теґу, провінції Кьонсан (суч. Республіка Корея), жінку, на ім’я І, вигнав із дому її чоловік Кім Ян Ро через сварку та непослух свекрусі. І повернулася до батьківського дому та повісилася. В іншому задокументованому випадку жінка на ім’я Ю покінчила життя самогубством, прийнявши отруту, після того, як дізналася про намір свого чоловіка Шім Сан Дика розлучитися [1]. Попри це, обидва чоловіки були виправдані, оскільки була застосована наступна стаття кримінального кодексу Темьонюль: “Якщо чоловік б’є і лає свою дружину, а потім вона накладає на себе руки, то чоловік звільняється від будь-яких злочинів” [2, с. 104].

Цікаво, що був ще один випадок, схожий з ситуацією, в якій опинилася Кім Ян Ро. Трапився він у той же час і в тій же провінції. Повідомлялося про чоловіка, який наклав на себе руки через подружній конфлікт. Чоловік на ім’я Ґон Чжон О вчинив самогубство, прийнявши отруту, тому що його дружина пішла вночі до сусіднього села, не приготувавши йому вечерю [1]. Щодо цього випадку губернатор провінції вирішив, що навіть якщо прийом отрути був власною волею Ґон Чжон О, це не відрізняється від спланованого вбивства. Губернатор присудив жінці 50 ударів батогом та ув’язнив її.

Навіть у наш час випадки, коли чоловік забиває дружину до смерті, не є великою рідкістю. Що вже казати про соціальне та правове середовище пізньої Чосон, кодекс якої часто виправдовував протизаконні дії чоловіка. У повіті Чхондо все тієї ж провінції Кьонсан, Кім Вон Сок побив свою дружину Со до викидня, після чого вона померла [1]. У повіті Кимґу, провінції Чолла (суч. Республіка Корея), Кім Чжін Йо задушив свою дружину до смерті після сварки з нею в стані алкогольного сп’яніння [1].

Однак, у Сабобпхумбо жінки не завжди виступають жертвами. Іноді вони виходили за рамки недієвих скарг державі з приводу проблем зі своїм чоловіком і діяли більш активно.

У повіті Наджу, провінції Чолла (суч. Республіка Корея), продавець цигарок Чхве Ток Вон був побитий до смерті молодим чоловіком І Йон Су після сварки. Під час розтину тіла Чхве його дружина Со була настільки розлючена, що вирішила зіткнутися з І особисто: вона несподівано кинулася на І Йон Су та вдарила його ножем [1]. Таким чином, жінка вирішила особисто помститися за свого чоловіка, а не чекати покарання від держави.

Якщо ви вже почали фантазувати щодо покарання для Со, то мусимо вас заспокоїти: губернатор високо оцінив вчинок Со, пояснивши це тим, що “енергія цієї звичайної жінки була твердою і сильною,” і сказав, що це було “природно та в ім’я вірності.” Крім того, він постановив, що Со не повинна бути страчена за вбивство, тому що помста ворогу чоловіка повинна розглядатися так само, як і помста за батьків.

Судова книга “Сабобпхумбо” Б.

У неоконфуціанському суспільстві, яке наголошувало на Ільбуджонса (принципах чистоти, вірності, скромності та покірності), повторні шлюби жінок були стримуючим фактором із боку держави [6, с. 42]. Повторний шлюб був табу навіть для вдови, чоловік якої помер.

Ми бачимо, що для жінки було реально можливим прийняти рішення про розлучення через різні інциденти, які траплялися, коли жінка покидала свого чоловіка. Прикметно, що причиною, через яку жінка залишає чоловіка, здебільшого є бідність, тобто у випадку, коли чоловік не міг гарантувати виживання, дружина йшла від нього рішуче. Наприклад, у Ґовон-ґуні, провінції Хамґьондо (суч. КНДР), дружина Хан Чон Ґіля – Кім – поскаржилася на погані умови життя та фінансові труднощі, тому вирішила піти з дому і повернутися в будинок своїх батьків. Чоловік поїхав до її родини, вчинив сварку та намагався повернути дружину, проте її батько, Кім Док Он, вилаяв зятя, сказавши, що його дочка вже зустрічається з іншим чоловіком. Розчарований чоловік повернувся додому п’яним і незабаром помер [1]. Цей випадок свідчить про те, що було можливо покинути чоловіка та вступити в стосунки з іншим, якщо в шлюбі не вистачало засобів для існування.

Схожий випадок також спостерігається в інциденті з торговцем І Йон Уном, що стався в Он’ян-ґуні, провінція Чхунчхон (суч. Республіка Корея). І Йон Ун із групою торговців відвідав будинок чоловіка на ім’я Шім Сон Чжон та поводився агресивно, коли дізнався, що його дружина, яка покинула будинок кілька років тому, живе там [1]. Цей випадок, як і попередній, показує, що дружина покинула чоловіка через невдоволення, але в цьому випадку привертає увагу державне рішення, в якому зазначається: “Що зробив чоловік, щоб змусити дружину зрадити свого чоловіка і піти за іншим?” [1]. Воно критикує чоловіка, кажучи, що “чоловік повинен був замислитися над собою, якщо дружина не захотіла жити з ним навіть після того, як він її знайшов, але він створив безлад, не замислюючись над собою” [5, с. 132]. Це свідчить про те, що держава не могла заборонити жінці покинути чоловіка, коли він не міг гарантувати їй виживання. Незважаючи на твердження, що слідувати за чоловіком є обов’язком жінки, держава не могла примусити жінок виконувати свій “обов’язок,” який виходить за рамки “виживання,” у той час, коли виникають реальні проблеми.

Готовність жінок обирати чоловіка виявляли не лише простолюдинки. Шляхетні жінки також обирали іншого чоловіка, щоб вижити після смерті чоловіка. Цікаво, що аристократки демонстрували більш складну форму волі вибору, а не просто вибір заради виживання. У містечку Хансан, Чхунчхон, знатна жінка на прізвище Пак, яка нещодавно стала вдовою, була викрадена простолюдином І Бон Ілем. Про це повідомила її колишня свекруха. У ході слідства було встановлено, що нещодавно після смерті пана Пака, заможний чоловік із того ж міста, Кім Хак Ґван, запропонував жінці стати його наложницею. Вдова Пак була обурена такою пропозицією, тому попросила свою сусідку, пані Чо, познайомити її з іншим вдівцем, незважаючи на його походження та прибутки. Цей вчинок Пак обґрунтувала тим, що стати наложницею багатія було би набагато більш принизливо, ніж другий шлюб із біднішим чоловіком. Так, завдяки сватанню Чо, простолюдин І Бон Іль взяв собі вдову Пак і на момент слідства проживав разом із нею, а колишня свекруха вдови повідомила, що її невістку викрали [1]. У цьому випадку жінка потребувала нового чоловіка, щоб вижити, адже вдови не могли працювати, навіть якщо лишалися самі з дітьми [3, с. 7]. Таким чином вона відкинула статус наложниці й обрала шлюб із бідняком, де гарантувалося лише мінімальне виживання.

Таким чином, історії з судових записів “Сабобпхумбо” – це не просто свідчення жорстокості минулої епохи, це дзеркало суспільства, що будувало своє моральне обличчя на підкоренні половини населення. Чеснота, вірність, скромність – слова, які в Чосоні мали солодкий присмак і водночас смертоносний зміст.

Попри це, навіть у найтемніших закутках патріархальної системи проростала людська воля. У вчинках жінок – тих, хто мстився, залишав, обирав і виживав – проглядається рання форма опору, перший подих індивідуальності. Їх не можна назвати феміністками в сучасному розумінні, але саме вони стали тими невидимими попередницями, що почали руйнувати фундамент “непорушної” ієрархії. Їхні імена залишаються часто стертими, а голоси – заглушеними. Однак, їхні історії залишилися в судових протоколах не як хроніка злочинів, а як свідчення того, що навіть у світі, де смерть вважалася чеснотою, жінка могла обрати – і вибір цей мав значення.

Використані джерела та література

1. Текст кодексу  династії Чосон – Темьонюль. https://db.itkc.or.kr/dir/item?itemId=GO#dir/node?grpId=&itemId=GO&gubun=book&depth=2&cate1=Z&cate2=&dataGubun=%EC%84%9C%EC%A7%80&dataId=ITKC_GP_1461A.
2. Han, Boram. “Analysis on Social Implication of Female Crimes After the Gabo Reform – Based on the Review of Sabuppumbo (司法稟報).” THE YEOKSA AND SILHAK no. 77 (2022): 203-237. https://www.kci.go.kr/kciportal/ci/sereArticleSearch/ciSereArtiView.kci?sereArticleSearchBean.artiId=ART002835064.
3. Jung, Ji Young (정지영). “조선후기 호주승계방식의 변화와 종법질서의 확산: 17∙8세기 『단성호적』에 나타난 과부와 그 아들의 지위를 중심으로” / “Patriarchal Order and the Rule of the Succession to the Householder in Late Chosun Korea: Widow and Son in ‘Dansung Hojuk’)”. 한국여성학 (Hangug yeoseonghak; Journal of Korean Women’s Studies), no. 18 (2): 5-35. https://www.kci.go.kr/kciportal/ci/sereArticleSearch/ciSereArtiView.kci?sereArticleSearchBean.artiId=ART000872613.
4. Kim Sun-kyung (김선경). “조선 후기 여성의 성, 감시와 처벌” / “The Gender of Women in Late Joseon: Surveillance and Punishment).” 역사연구 (Yeoksa yeongu; The Journal of History) no. 8 (2000): 57-100. https://www.dbpia.co.kr/journal/articleDetail?nodeId=NODE00480923.
5. Lee Soon Gu (이순구). “조선시대 가족제도의 변화와 여성” / “Changes of the family systems and the women of the Chosun dynasty.” 한국고전여성문학연구 (Korean Classical Woman Literature Studies) no. 10 (2005): 119-142. https://www.kci.go.kr/kciportal/ci/sereArticleSearch/ciSereArtiView.kci?sereArticleSearchBean.artiId=ART000968276.
6. Park Kyung (박경). “살옥(殺獄) 판결을 통해 본 조선후기 지배층의 부처(夫妻)관계상 – 『추관지(秋官志)』 분석을 중심으로” / “The Ideal images of the spousal relationship in the latter half of Joseon dynasty – examined through judgments on murder cases in 『Chugwan-ji(秋官志)』.” 여성과 역사 (Women and History) no. 10 (2009): 35 – 70. https://www.kci.go.kr/kciportal/landing/article.kci?arti_id=ART001353669.