Історія дослідження пізнього палеоліту на теренах заходу України безпосередньо розпочинається у 1877-1878 роках. Двоє археологів, І. Коперницький та П. Пшебиславський, досліджували у с. Городниця городище й у поле їхнього зору потрапляли артефакти раніших епох. Уламки ножів із характерною патиною дослідники інтерпретували як артефакти преісторичної доби [12, с. 330].

Ще однією випадковою палеолітичною знахідкою стала патинова кременева пластина з с. Чистопади. Контекст виявлення цього артефакту невідомий, її знайшли у піщаних відкладах на глибині 4 м від денної поверхні [3, с. 178-179]. Вона породила багато дискусій щодо датування, адже ледь не кожен дослідник інтерпретував її по-своєму. Першим, хто оглянув пластину, був французький археолог М. Мортільє, котрий відніс її до ашельського часу. Прийнято вважати, що М. Мортільє бачив замальовку цієї пластини, яку йому показав Федір Вовк [12, с. 330]. Польський археолог С. Круковський відніс пластину до пізнього палеоліту. До цього ж періоду відносив її і О. Черниш [3, с. 179]. Зазначимо, що одностайної думки щодо датування пластини з Чистопадів немає.

Вивченню палеоліту багато в чому сприяли музейні осередки Львова. Одним із них став музей любителів старовини Дідушицьких, котрий виник в останній третині ХІХ ст. [26, с. 111]. В. Дідушицький прагнув продемонструвати не лише природу, але й минуле краю, тому доклався до створення археологічного відділу в музеї. У 1878 р. він очолював австро-угорську делегацію на виставці у Парижі, де, окрім етнографічних матеріалів, були представлені експонати кам’яної доби [5, с. 168]. Із 80-х рр. ХІХ ст. у музеї Дідушицьких зберігалася вже згадана пластина з Чистопадів [3, с. 179]. Розквіт археологічного відділу музею припав на час ординаторства Т. Дідушицького [4, с. 380].

Музей Дідушицьких долучився також до досліджень у с. Старуня, де восени 1907 р. під час розробки шахти для видобутку озокериту знайшли забальзамовані тіла мамонта та волохатого носорога. Участь в експедиції взяв відомий палеонтолог М. Ломницький [4, с. 381]. Унікальні рештки викопних тварин були знайдені на глибині 12 метрів. Особливістю тіл тварин із Старуні було збереження м’яких тканин (до цього моменту були відомі лише окремі знахідки скелетів). Ломницький стверджував, що біля туш тварин були знайдені обпалені фрагменти деревини та палиці, а на самих тваринах були ушкодження, ймовірно, спричинені людиною [15, с. 242]. Уже в 1929 р. експедиція Академії Вміння з Кракова на глибині близько 18 метрів знайшла рештки ще трьох волохатих носорогів [1, с. 31]. Наявність ушкоджень на тілах тварин, які були спричинені людською діяльністю, підтвердили здогадки різних науковців про заселення цього регіону в кам’яну добу [15, с. 242].

Фото знайдених в озокериті представників мегафауни із Старуні

Поодинокі знахідки, описані вище, не призвели до масового зацікавлення добою палеоліту [26, с. 112]. У 1913 р. геолог Т. Вісньовський, за повідомленням місцевого студента, розпочав дослідження на території цегельного заводу у с. Глиняни, де робітники виявили скупчення кісток мамонта. Після обстеження місцевості Т. Вісньовський та його асистент Д. Ридзевський виявили пізньопалеолітичну пам’ятку в урочищі Дуброва, яку вони вивчали шляхом розкопок у 1913, 1918 та 1922 роках [12, с. 331]. Вісньовському вдалося знайти кістки мамонта та декілька скребків, однак сам дослідник не був переконаний в їхньому датуванні однією епохою [26, с. 112]. Досліднику вдалося знайти кілька знарядь із кременю, однак він вважав їхню кількість недостатньою для пошуку аналогій. Варто зазначити, що Вісньовський не був професійним археологом, тому методику розкопок не було дотримано в повній мірі. У 1913 р. Вісньовський повідомив про свою знахідку В. Деметрикевича. Останній намагався отримати кошти в Антропологічної комісії Академії наук і мистецтв на подальші дослідження. Розкопки запланували на 1914 р. На них мали бути присутні сам В. Деметрикевич та його учень Л. Козловський. Однак, початок Першої світової війни зірвав плани археологів [6, с. 29-30]. Козловський повернувся у 1922 р. до Глинян, де виявив кістки мамонта та вироби з кременю, які він датував епохою оріньяку [12, с. 333].

Розріз нашарувань у Глинянах за Т. Вісновським

Справді масштабні роботи з виявлення та фіксації палеолітичних пам’яток провів український геолог та за сумісництвом археолог Ю. Полянський. З початку 1923 р. Ю. Полянський за власний кошт провів польові дослідження, які дали велику кількість матеріалу [22, с. 2]. Дослідження палеоліту не було початковою метою Полянського, воно радше було наслідком його наукових зацікавлень у геології – проблеми палеогеоморфології, статиграфія плейстоценових відкладень та ін. [10, с. 519]. Полянський активно співпрацював із фаховими науковцями для отримання комплексного аналізу матеріалу. Він контактував зі спеціалістом із палеоботаніки А. Козловською та археологом С. Круковським. Зокрема з Круковським Полянський обмінювався знахідками з власних розкопок, обмінювався власними ідеями та літературою [20, с. 27]. На основі власних спостережень топографічних умов і характеру залягання культурного шару дослідник робить висновки щодо розташування та класифікації палеолітичних пам’яток [22, с. 3]. Під час польових робіт Полянський виявив 66 палеолітичних пам’яток, однак про більшість із них ми знаходимо лише короткі відомості у його геологічних роботах. На двох верхньопалеолітичних пам’ятках дослідник провів планові розкопки – на поселенні у с. Лисичники та на стоянці Новосілка-Костюкова, які відбулися спільно з С. Круковським [22, с. 4]. У 1926 р. НТШ виділило Ю. Полянському 300 злотих на розкопки у с. Новосілка [20, с. 40]. Також у 1930-1933 рр. дослідник відкрив нові поселення кам’яної доби в рамках роботи у Бюро з меліорації Полісся [14, с. 54].

Відкриття першої пізньопалеолітичної пам’ятки на території Волині пов’язане з початком активного музейницького та громадського руху. Перший музей було відкрито 1896 р. бароном Федором фон Штейнгелем у селі Городок, яке розташоване за 8 км від Рівного. Музей від самого початку свого створення діяв як наукова інституція. Створенням його структури та організацією роботи займався М. Біляшівський, якого барон фон Штейнгель запросив із Києва [24, с. 46]. Біляшівський та Штейнгель провели археологічні розвідки поблизу Городка й натрапили на крем’яні майстерні, серед яких були і пізньопалеолітичні. Зараз матеріали з розвідок Біляшівського зберігаються у фондах Національного історичного музею в Києві [24, с. 39].

У 1908 р. Штейнгель виявив в урочищі “Заріччя” на правому березі річки Устя матеріали, котрі він пов’язав з епохою пізнього палеоліту [13, с. 57]. У 1909 р. в західній частині Городка в урочищі “Застав’я” було виявлено ще одне скупчення матеріалів, яке пізніше стало відомим як стоянка Городок ІІ. Сталося це за участі археолога Ф. Вовка, який у 1909 р. разом зі своїм асистентом Л. Чикаленком відвідав музей у Городку [13, с. 57].

Саме з особою Чикаленка пов’язане проведення перших палеолітичних розкопок у Городку у 1909-1911 і 1915 рр. Початок Першої світової війни перервав археологічні дослідження Чикаленка. Музейні збірки з Городка барон фон Штейнгель вивіз спочатку до Києва, а згодом на Кавказ, де вони були втрачені [13, с. 57].

Нові дослідження в Городку почалися вже після завершення бойових дій і з утворенням Польської держави, до складу якої увійшли землі Волині. З метою збереження культурних та археологічних пам’яток, а також – проведення розкопок – Польщу поділили на 8 консерваторських округів. Землі Галичини увійшли до Львівського округу, а Волинь стала частиною Люблінсько-Волинського округу [18, с. 38]. Ситуація з вивченням археологічних (у тому числі й палеолітичних) пам’яток на Волині була гіршою, ніж на території інших земель. Пояснюється це її довгою приналежністю до Російської Імперії [18, с. 40].

Через політичні причини Л. Чикаленко у 1920 р. переїжджає у Варшаву, де він опрацьовує різні музейні фонди. Саме там відбулося його знайомство з польським археологом Л. Савицьким, якому Чикаленко повідомив про стоянку в Городку та перспективність її дослідження [21, с. 87]. Савицький уже мав досвід роботи консерватором у кількох польських округах. У 1922 р. йому вдалося роздобути невеликі фінанси й розпочати там розкопки за дорученням PGZKP (Państwowe Grono Konserwatorów Zabytków Prehistorycznych) [19, с. 76]. Савицький зміг локалізувати ще кілька пунктів знахідок з кременю. З них палеолітичними виявилися Городок І, Городок ІІ, а на ділянці “Застав’я” Городок VII [26, с. 113]. У 1926 р. Савицький дослідив іще одне місцезнаходження матеріалів пізнього палеоліту – Городок VIII. Особливістю цієї пам’ятки було її місце розташування відносно інших пам’яток, що знаходяться на правому березі річки Устя, у той час як Городок VIII – на лівому [13, с. 57].

Розкопки у селі Городок

У 1925 р. Савицький розпочав розкопки на пам’ятці Городок ІІ, однак через брак фінансування змушений був закінчити їх через тиждень. Ситуація з розкопками покращилася у 1926 р., коли Савицький отримав 18 тис. злотих на археологічні дослідження в Городку. Пов’язано це з покращенням економічної кон’юктури та переворотом Ю. Пілсудського. Отримані кошти дозволили Савицькому найняти велику кількість робочої сили й провести найбільш масштабні розкопки в міжвоєнній Польщі. Змінилася методика їхнього проведення – Савицький досліджував пам’ятку Городок ІІ широкою площею [25, с. 90] (за пів року робіт розкрито площу 700 м²), проводилася ретельна фіксація знахідок і стратиграфії [26, с. 114].

Розкопки Городок ІІ тривали з 13 липня до 13 грудня 1926 р. За цей час на глибині близько 11 метрів Савицькому вдалося виявити неабияку кількість відщепів і виробів із кременю, кісток викопних тварин (у тому числі майже повний скелет маленького мамонта [18, с. 45]). Серед важливих знахідок були також кістки стопи людини пізнього плейстоцену, які Л. Савицький пов’язав із канібальськими практиками [19, с. 78].

Дослідження та матеріали з Городка привернули увагу світової спільноти. Місце розкопок неодноразово відвідувала як місцева інтелігенція, так і археологи з інших країн, зокрема пам’ятку Городок ІІ відвідали фінський археолог Аарне Ейрепяя, проф. Біргер Нерман зі Стокгольма [18, с. 46]. Результати досліджень Л. Савицького сприяли початку дискусії, участь у якій взяли В. Зих, В. Нехай, А. Ціргоффер, Ю. Полянський та ін. Останній критично оцінив розкопки Л. Савицького і дав негативну рецензію на його роботу [20, с. 15]. Більшість матеріалів із Городка було втрачено під час Другої світової війни. Частина з них зберігається в колекції ПМА [18, с. 48].

Замальовки знарядь палеоліту зі Східної Галичини (за Л. Козловським).

У 30-х рр. економічна ситуація в Польщі погіршилася, що призвело до припинення державного фінансування археологічних розкопок. Незважаючи на такі умови дослідження пізнього палеоліту продовжилися. Вивченням стоянок займалися в основному вчені зі Львова та Варшави, але з другої половини 30-х рр. на території Волині з’явилися нові представники археологічних шкіл, музейні центри, які продовжували збір археологічних артефактів [14, с. 54-55]. Серед них був і учень С. Круковського – М. Островський. Він займався вивченням Дубенщини та Кременеччини. Його дослідження зазвичай мали характер збору підйомного матеріалу [24, с. 85]. У 1934 р. М. Островський долучився до створення регіонального Музею дубнівської землі. Посприяла цьому випадкова знахідка кістяка мамонта у м. Дубно [24, с. 77]. 1935 року М. Островський виявив поблизу с. Липа пізньопалеолітичну пам’ятку Липа-Гостра. Наступного року він відкрив ще три пам’ятки в урочищах Глинище, Загорода та Довге [13, с. 59]. Поблизу села Мирогоща дослідник виявив культурний шар епохи пізнього палеоліту [27, с. 379]. У той же час свої розвідки проводив археолог О. Цинкаловський, який виявив нові палеолітичні пам’ятки поблизу сіл Бодаки, Борки на Кременеччині та Сераховичі, Смідин та Стара Гута на Волині [8, с. 69]. Також Цинкаловським була виявлена стоянка Кременець І на горі Куличівка, де він зібрав велику кількість сильнопатенованих пластин, які відніс до періоду оріньяку.

Вивчення свідерських пам’яток на Волині пов’язане з діяльністю польського археолога С. Круковського. До нього археолог Я. Брик займався збором свідерських матеріалів поблизу сіл Сапанів та Гаї Лев’ятинські на річці Ікві та Хільчиці на Західному Бузі [9, с. 15]. Круковський у 30-х р. проводив обстеження піщаних дюн на території західної Волині [13, с. 59], де він виявив 15 палеолітичних пунктів біля с. Нобель [9, с. 15]. З липня по листопад 1938 р. С. Круковський провів розкопки на пам’ятці Нобель І, на яких були присутні М. Годзовський, Я. Журек та Л. Козловський [24, с. 60]. Через специфічний дюнний характер стоянки було обрано і специфічну методику її дослідження – територію поділено на чотири частини, де за допомогою просіювання вдалося локалізувати скупчення [26, с. 115]. Матеріали з розкопок Круковський вивіз до Варшави. Зараз вони зберігаються у фондах Державного археологічного музею [9, с. 15].

Отже, дослідження палеоліту на території заходу України розпочинається з випадкових палеонтологічних та археологічних знахідок. Часто їх проводили некваліфіковані археологи (М. Ломнцький, Т. Вісньовський), однак у 20-х та 30-х рр. ситуація змінюється. Дослідженням та виявленням пам’яток пізнього палеоліту займаються вчені з археологічним досвідом (Л. Савицький, С. Круковський, Ю. Полянський, О. Цинкаловський, М. Островський). Характер досліджень еволюціонував від випадкових знахідок (наприклад, пластини з с. Чистопади) до систематичних розвідок (М. Островський, О. Цинкаловський) та планових розкопок (С. Круковський, Ю. Полянський), подекуди навіть широкими площами (Л. Савицький). Розвиваються також методи фіксації знахідок, культурного шару та стратиграфії, розпочинаються дискусії щодо інтерпретації та типологізації віднайденого матеріалу.

Список використаної літератури

1. Адаменко, Олег, та Мосюк Микола. “Палеографічні зміни плейстоценголоценових ландшафтів Прикарпаття (за даними розрізів геологічної пам’ятки “Старуня”),” Український географічний журнал 111, вип.3 (2020): 30-35.
2. Богуцький, Андрій, Ситник Олександр, Томенюк Олена, Коропецький Руслан. “Верхній палеоліт Мізоцької височини на матеріалах стоянок Липа І та Липа VІ: природне середовище, вік, техніка обробки каменю, первісне мистецтво,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 22 (2018): 23-41.
3. Богуцький, Андрій, та Томенюк Олена, Коропецький Руслан, Ільчишин Василь. “Дискусійні питання палеоліту Чистопадів (Подільська височина): середній чи верхній палеоліт,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 25 (2021): 177-187.
4. Булик, Наталя. “Світло й тіні музейно-археологічного життя Львова першої половини ХХ ст. (на прикладі музею Дідушицьких),” Сіверщина в історії Украни 11 (2018): 380-386.
5. Булик, Наталя. Львівська археологія ХІХ – початку ХХ ст: дослідники, наукові установи, музеї. (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Львівський інститут економіки і туризму, 2014), 304.
6. Возьни, Мажена. “Археологічні дослідження Володимира Демитрикевича (1859-1937) на території Східної Галичини,” Наукові студії: Збірник наукових праць 6 (2013): 19-41.
7. Гаврилюк, Світлана. “Археологічні дослідження Волинської та Рівненської областей у другій половині 1940-х – 1980-х рр”., Старий Луцьк 18 (2003): 267-276.
8. Дяченко, Вікторія. “Археологічна діяльність Олександра Цинкаловського та її вплив на сучасні дослідження праісторії Волині,” Літопис Волині 16 (2016): 69-74.
9. Залізняк, Леонід. Фінальний палеоліт північного заходу східної Європи, Київ: НаУКМА, 2009. 284.
10. Колос, Мар’ян. “Палеолітичні колекції Ю. Полянського в чорнових нотатках О. Черниша,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 16 (2012): 519-534.
11. Колос, Мар’ян. “Верхньопалеолітичні дослідження Передкарпаття і Поділля в Україні (1991-2016 рр.),” Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія Історія 1 ч.1 (2016): 3-6.
12. Колос, Мар’ян. “Історія дослідження пізньопалеолітичних пам’яток Передкарпаття і Поділля: від 70-х років ХІХ ст. до Другої світової війни,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 18 (2014):  330-331.
13. Кухарчук, Юрій. “Волинські землі за часів палеоліту,” Історія Волині т.1 (2018): 55-96.
14. Малафійчук, Ірина. Археологічні дослідження в Волинському воєводстві у міжвоєнний період (1921-1939 рр.): кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня магістра. Острог: Національний університет «Острозька академія», 2021. 95.
15. Мацкевий, Леонід, та Кочкін Ігор, Панахид Галина, “Підсумки та перспективи археологічних досліджень у с. Старуні,” Матеріали і дослідження з історії Прикарпаття і Волині 12 (2008): 242-266. 
16. Охріменко, Григорій. Кам’яна доба на території  Північно-Західної України (ХІІ-ІІІ тис. до н. е.). Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. 520.
17. Палієнко, Сергій. “Критерії історико-культурної атрибуції пізньопалеолітичних пам’яток Поділля та Волині,” Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. 4 (2010): 26-31.
18. Петрина, Валентин. Археологічні дослідження в Волинському воєводстві у міжвоєнний період (1921-1939 рр.): кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня магістра. Острог: Національний університет «Острозька академія», 2021. 96.
19. Піотровска, Данута. “З діяльності польських служб охорони археологічних пам’яток у західній Україні в 1919-1939 роках”, Археологічні дослідження Львівського університету 9 (2006): 67-88.
20. Ситник, Олександр, та Томенюк Олена. “Юрій Полянський та Стефан Круковський – геологічно-палеолітичний тандем,” Археологічні дослідження Львівського університету 13 (2010): 7-52.
21. Ситник, Олександр. Археологічна наука у Львові. Перша половина ХХ століття. Львів-Жешів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Інститут археології Жешівського університету (РП), 2012. 356.
22. Ситник, Олександр. “Юрій Полянський – перший дослідник західноукраїнського палеоліту,” Археологія 1 (2003): 140-144.
23. Ступак, Дмитро. Технології розщеплення кременю фінальнопалеолітичних і мезолітичних культур Українського Полісся: кваліфікаційна наукова праця на здобуття ступеня кандидата іст. наук 07.00.04 – археологія. Київ: Інститут археології НАНУ, 2017. 387.
24. Терський, Святослав. Історія археологічних досліджень та історичного краєзнавства Волині, (Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка,” 2010): 380.
25. Цеунов, Ігор. “Дослідження палеолітичних пам’яток широкими площами в радянській Україні на межі 20-30-х рр. ХХ ст.”, Магістеріум, Археологічні студії 67 (2017): 89-94.
26. Цеунов, Ігор. Дослідження палеоліту материкової України в останній третині ХІХ – першій половині ХХ ст.: кваліфікаційна наукова праця на здобуття ступеня кандидата іст. наук 07.00.04 – археологія. Київ: Інститут археології НАНУ, 2018. 276. 
27. Мацкевой, Леонид. “К вопросу о финальном палеолите и мезолите Кременечины,” Stratum Plus 1 (2000): 378-384.
28. Черныш, Александр. Очерки по палеолиту Прикарпатья. Львов, 2015. 170.