У сучасному українському мистецтві ім’я Володимира Павловича Слєпченка посідає особливе місце. Його творчість виходить за рамки звичайного образотворчого мистецтва, перетворюючись на своєрідний візуальний літопис, що глибоко вкорінений в історичній пам’яті та національному самоусвідомленні України. Через призму своїх робіт митець не просто зображує події чи особистостей, а проводить діалог із епохами, виводячи на перший план вічні істини про людину та її долю. Наша публікація присвячена саме його мистецькій спадщині, де ми зробимо акцент на графічних творах, у яких філософія майстра та його унікальний підхід до форми розкриваються найповніше.

Для уникнення будь-якої плутанини важливо одразу відмежувати постать художника Володимира Павловича Слєпченка від його тезки – Володимира Георгійовича Сліпченка, доктора технічних наук, фахівця з автоматизованих систем та лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки. Хоча їхні досягнення є знаковими у своїх сферах, ця стаття детально аналізує творчий шлях, мистецькі здобутки та громадянську позицію саме художника, який обрав лінію своїм головним інструментом. Саме в графічних роботах останнього, а особливо в авторській техніці “артлайн,” найповніше розкривається сприйняття митцем часу, простору та людської душі. Тут графіка слугує не просто жанром, а універсальною мовою, якою художник веде діалог з історією та сучасністю, відображаючи динаміку буття та внутрішній світ людини.

Володимир Слєпченко на виставці власних робіт під назвою “На крилах перемоги,” організованої для військовослужбовців Львівського гарнізону, 2023.

Життєвий шлях Володимира Слєпченка відзначається постійними пошуками та творчою еволюцією, яка органічно переплітається з історичними змінами в країні. Народившись 13 листопада 1947 р. в місті Олексіївка Бєлгородської області, він провів свої дитячі та юнацькі роки в Донецьку, де жив і навчався з 1953 по 1963 рр. Його перші кроки в мистецтві були пов’язані з отриманням фаху живописця-викладача в художньому училищі в Іваново, яке він закінчив у 1968 році.

Ранні етапи його кар’єри демонструють значний контраст і готовність до експериментів. До 1973 р. він працював на шахті “Україна” у місті Українськ Донецької області, де створив низку монументальних робіт для художнього оформлення адміністративної будівлі. Цей період, орієнтований на великі форми та публічний простір, був визначальним для його подальшої творчості. Уже в 1970 р. в Українську відбулася його перша персональна виставка. Згодом, з 1973 по 1979 рр., він працював викладачем малювання та історії мистецтв у педагогічному училищі в Ялті, що розширило його досвід і вдосконалило педагогічні навички.

Графіка “Аскольд і Дір” із серії “Філософія, історія, сиволізм,” 2023 р.

Ключовим моментом у становленні митця став його вступ на факультет графіки Львівського поліграфічного інституту (нині Українська академія друкарства) у 1975 р., який він успішно закінчив у 1981-у р. Саме цей період навчання у Львові визначив його подальший творчий шлях як графіка. Навіть після завершення інституту він працював художником-монументалістом Львівського художньо-виробничого комбінату.

Цікавим є еволюційний шлях митця, що демонструє його поступовий перехід від монументального мистецтва, яке вимагає статики, об’єму та публічності, до більш інтимної графіки, а згодом до унікального стилю “артлайн,” що акцентує на динаміці, русі та психологічній глибині. Такий перехід не є випадковим, він відображає ширший контекст – від колективного, ідеологічно-навантаженого мистецтва радянської доби, яке вимагало монументальних форм, до більш особистісного, філософського та орієнтованого на ідентичність мистецтва незалежної України. Творчий шлях Володимира, таким чином, є мікрокосмом еволюції всієї української культури – від пригніченої ідеологією до вільної, самовираженої та зануреної у власну історію. Починаючи з 1982 р., митець активно бере участь у численних виставках, зокрема в складі творчої республіканської групи на прикордонних заставах та на трасі газопроводу Уренгой-Ужгород. Цей етап його творчості закріпило членство в Спілці художників України у 1986 р., що стало офіційним визнанням його майстерності та таланту.

Картина “Казимир Малевич” з альбому “Видатні постаті світової цивілізації,” 2016.

Володимир Слєпченко працює в мистецькому напрямі романтичного символізму, що є основою його творчого світогляду. Такий стиль дозволяє йому виходити за межі буквального зображення, відображаючи внутрішній світ, емоції та глибинні ідеї через символи, що робить його творчість багатошаровою та глибоко філософською. У цьому напрямі він і винайшов свою авторську техніку, яку називає “артлайн” або “мистецтво лінії.” Техніка ця є значно більшою, ніж просто візуальний прийом, це ціла концепція, яка дозволяє втілювати на полотні рух, час і простір.

За словами самого художника, ідея створення “артлайну” прийшла до нього під час поїздки в автомобілі, коли він спостерігав за миготінням дерев і будинків за вікном. Спостереження стало для нього своєрідною підказкою, як передати динаміку життя через мистецтво. Завдяки цій техніці, що створює “ефект колосальної динаміки,” Слєпченко почав експериментувати, використовуючи переривчасті лінії – короткі, довгі або навіть точкові. Лінії, розташовані горизонтально та вертикально, створюють вібрацію, що дозволяє формувати майже безконтурні образи, які ніби виникають із потоку часу. Саме тому він вважається майстром психологічного портрета, адже обличчя людей на його картинах не просто зображені, а ніби виходять з енергії ліній, розкриваючи свій внутрішній світ.

Важливо відзначити, що “артлайн” є унікальним авторським методом і не має прямого зв’язку з традиційними графічними техніками, такими як ліногравюра. У той час як ліногравюра – техніка опуклої гравюри, що передбачає вирізання малюнка на лінолеумі для подальшого друку, “артлайн” – це власна манера малювання, що надає полотнам динаміки та філософського наповнення. Така деталь підкреслює інноваційність підходу Слєпченка.

Картина “Вид на Лавру з Арсеналу,” проєкт “Київ як портрет,” 2013.

Лінія в творчості митця стає глибокою метафорою. У контексті української історії, що сповнена трагедій і розривів, переривчасті лінії можуть символізувати не лише рух, а й фрагментованість історичної пам’яті. Об’єднані в цілісний образ, вони стають символом відновлення та зцілення національної ідентичності – це надає його графічним творам глибокий філософський підтекст. Таким чином, мистецтво Володимира – не стільки зображення, скільки дослідження. Лінія стає інструментом для вивчення душі, історії та національної самосвідомості.

Центральне місце в творчості Слєпченка займає монументальний проєкт “Обрані часом,” який є справжньою графічною епопеєю. Цикл охоплює галерею портретів “славетних українців та видатних постатей світової цивілізації.” Художник зазначає, що обирає для своїх робіт тих, хто “справді душу й тіло поклали за нашу свободу,” – це не просто ілюстрації біографій, а глибокі, психологічні портрети, які розкривають сутність цих особистостей. Робота над циклом почалася саме з портрета Тараса Шевченка, що символічно підкреслює його значення для української ідентичності.

Митець не просто ілюструє історію, він демонструє, як вона продовжує формувати сучасні події. Наприклад, портрет легендарного козака Мамая є “відповіддю на донбаські події,” з якого, за словами джерела, “промовляють тисячі воїнів, які відстоюють незалежність на Сході.” Під час сучасної російсько-української війни Слєпченко створив серію портретів українських гетьманів, зокрема Івана Мазепи, Івана Виговського та Петра Конашевича-Сагайдачного. Він навмисно малював гетьманів, які “безпосередньо билися з москалями і перемагали їх,” проводячи тим самим пряму історичну паралель. Такий принцип створює відчуття безперервності боротьби за українську ідентичність. Його творчість слугує потужним інструментом національної пам’яті, що зв’язує минуле з сьогоденням і нагадує про циклічність історії.

Особливе місце в його творчості посідає цикл “Обличчя війни,” що відображає реакцію митця на російську агресію. Слєпченко зізнається, що повномасштабне вторгнення стало для нього “фізичним і творчим шоком.” Проте вже на другий день він створив картину “24 лютого 22 року. Війна.” Після трагічних подій у Маріуполі, Бучі та Ірпені, “обурення, злість, ненависть до ворога” спонукали його до створення робіт “Сад Гетсиманський” та “Все буде Україна.” Серед його новітніх творів — графічна робота 2024 року “Святий Ангел Охоронець воїна ЗСУ,” що була створена за мотивами оповідання Г. Л. Олді та демонструє постійну творчу реакцію на поточні події Слєпченка. Важливим доробком є триптих “Дзвони пам’яті,” до якого входять картини “Дзвони пам’яті,” “Розстріляне розп’яття” та “На крилах перемоги.” За словами художника, “Розстріляне розп’яття” було натхнене фотографією розстріляної ікони Христа в церкві, а “На крилах перемоги” символізує неминучий тріумф України. Мистецтво – це не нова сторінка, а продовження багатовікової боротьби, що показує історію як живий процес.

Картина “Дзвони памяті” з триптиху “Нескорені,” цикл “Революція гідності” та “Обличчя війни,” 2022.

Слєпченко – не “самотній геній,” що творить поза світом, його діяльність просякнута громадською місією. Проявилось це ще в 1985 р., коли він працював на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві, створивши сотні бліц-портретів діячів культури та науки. Сьогодні його активна участь у благодійних проєктах для допомоги Збройним силам України є яскравим свідченням його громадянської позиції. Послідовна  митця діяльність показує його як інтегратора, який з’єднує покоління та мистецтво з суспільством.

Виставкова діяльність Володимира Слєпченка вражає своїм масштабом. На його рахунку понад 180 персональних та 120 групових виставок в Україні та за кордоном. Від першої експозиції в Українську в 1970 р. до презентації робіт для військовослужбовців Львівського гарнізону – його виставки завжди мали глибокий резонанс. Твори Володимира виставлялися у Львівському палаці мистецтв та Золочівському замку, а портрет Великого Магістра Мальтійського Ордену Ендрю Берті з 2005 р. виставлений у галереї шедеврів на Мальті.

За свою плідну працю Володимир Слєпченко був удостоєний численних державних, академічних та церковних нагород, що підкреслюють його багатогранність і внесок у культурне життя країни. Він є Заслуженим діячем мистецтв України (1998) та Народним художником України (2009). Крім того, він є дійсним членом (академіком) Української Академії Наук. У 2023 р. він був удостоєний найвищої нагороди Української Греко-Католицької Церкви – Ордену митрополита Андрея Шептицького.

Картина “Митрополит Андрей Шептицький, сучасники і послідовники,” проєкт “Обрані часом,” серія “Галерея портретів славетних українців,” 2022.

Особливої уваги заслуговує його педагогічна та просвітницька місія. Слєпченко, який сам був викладачем малювання в Ялті, зазначає, що творець – не лише художник, а й людина, яка “народжує Любов у серцях інших.” Його просвітницька діяльність серед української молоді та проведення майстер-класів для дітей і дорослих демонструє прагнення художника передати свій досвід наступним поколінням. У його садибі-галереї він дозволяє талановитим художникам виставлятися безкоштовно, що є конкретним проявом його підтримки молодих талантів.

Творчий доробок митця вражає: понад 5500 живописних творів, 1300 графічних робіт і близько 100 скульптур. Його роботи зберігаються у вітчизняних музеях, громадських організаціях, культурних центрах України та багатьох країнах світу. Його мистецтво – це не замкнений світ, а живий процес, який активно взаємодіє з суспільством, допомагаючи формувати національно-патріотичну ідею та підтримуючи наступні покоління митців.

Творчість Володимира Слєпченка є унікальним явищем в українському мистецтві, що поєднує інноваційну форму з глибоким філософським змістом. Він постає перед нами не просто як живописець чи графік, а як майстер-новатор, що створив унікальну техніку “артлайн,” як літописець, що втілює історію в образах, і як провідник, що передає свій досвід наступним поколінням.

Його графічні роботи, особливо виконані в техніці “артлайн,” є живим свідченням незламності духу українського народу. Переривчасті, але водночас цілісні лінії на його полотнах є метафорою історії, що може бути фрагментованою, але завжди прагне до цілісності. Кожен його твір – не просто малюнок, а відлуння історії, що ніколи не мовчить, нагадування про безперервність боротьби та неминучість перемоги. Таким чином, мистецтво Володимира Слєпченка продовжує формувати національну свідомість, а його спадщина в лініях є цінним внеском у культурний код України.

Список використаної літератури

1. Бондарєва, Христина. “Славетні українці в картинах Володимира Слєпченка.” Ukrainian Magazine. Доступ отримано 21 вересня, 2025.  https://ukrainianchi.com/%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%96-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B2-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%85-%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC/.
2. Степовик, Дмитро, “Vivere memento: Роздуми про вічний і конечний час на картинах Володимира Слєпченка.” Fine Art 2, № 11 (2010).
3. Степовик, Дмитро. “Образ і подоба Божа: Людина в портретній творчості Володимира Слєпченка.” Fine Art 1, № 6 (2009).