Правління Хаммурапі (приблизно 1792-1750 рр. до н. е.) позначилося рядом військових кампаній, які об’єднали розрізнені сусідні регіони під його владою. На момент вступу царя на престол, Вавилон не був силою, із якою можна було б серйозно рахуватися, тому Хаммурапі змушений був діяти обережно, використовуючи союзи, дипломатію та поступову експансію. Саме поєднання політичного чуття і військових рішень стало основою майбутнього піднесення держави.

На початку правління ситуація для Вавилону була загрозливою: царства Рім-Сіна на півдні та Шамші-Адада на півночі оточували його, створюючи загрозу “месопотамського котла”. Проте, центральне розташування міста давало і стратегічну перевагу – воно знаходилося занадто далеко на південь, щоб хвилювати Ашшур, і занадто далеко на північ, щоб становити безпосередню загрозу для Ларси. Уже в перші роки Хаммурапі встановив контроль над давнім шумерським містом Кіш, а згодом захопив Ісін та Мальгіум. Водночас він уклав союз із Шамші-Ададом, визнавши його формальну перевагу.

Територія, яку контролював Вавилон впродовж правління Хаммурапі.

Першою великою воєнною кампанією Хаммурапі стала війна проти Ларси. Раніше Вавилон та Ларса спільно виступали проти Еламу, однак слабка підтримка Ларси стала приводом до розриву союзницьких відносин. Перемога над Ларсою дала Хаммурапі контроль над важливими торговими шляхами на Євфраті та зміцнила економічну базу держави. Далі він звернув увагу на північ, де розгорнулася боротьба за гегемонію з Ашнунною – сильним суперником, що також претендував на домінування в регіоні.

Мапа Месопотамії станом на 1764 рік до н. е.

Після смерті Шамші-Адада регіональний баланс сил змінився. Проти Вавилону сформувалася велика коаліція: Ішме-Даган з Ашшуру, цар Ешнунни, правителі Еламу та Рім-Сін із Ларси намагалися оточити Хаммурапі з двох сторін. Проте й сам Хаммурапі активно будував союзи. У Марі до влади повернувся Зімрі-Лім, який вирішив підтримувати стосунки з Вавилоном, що відіграло ключову роль у наступних подіях.

У 1764 р. до н. е. коаліція напала на Вавилон, але армія Хаммурапі, посилена військом Зімрі-Ліма, здобула перемогу. Вавилоняни захопили Ашшур, Ешнунну і частину територій Еламу, вивізши статуї еламських богинь до Вавилону як символ перемоги. Нам не відомо, чи була одна генеральна битва, чи Хаммурапі розгромив ворогів поодинці, але вавилонські таблички згадують перемоги саме в такому порядку. Наступного року Хаммурапі виступив проти Рім-Сіна, який намагався залишатися нейтральним. Використовуючи контроль над річковими потоками, він затопив частину території Ларси, змусивши її здатися. В результаті Вавилон став наймогутнішою державою регіону.

Поки Хаммурапі займався півднем, північні території його держави залишалися майже без охорони. Щоб забезпечити спокій на кордонах, він ще перед війною з Еламом уклав союз із далекими містами Марі та Яхмад, очікуючи від них нейтралітету та видимої підтримки. Проте захоплена раніше Ешнунна почала бунтувати і Хаммурапі був змушений вирушити на північ. Він розгромив бунтівників та обложив Марі, яке здалося без опору. Вавилонський цар зруйнував у місті храм і вивіз статуї богів до Вавилону. Згодом він змусив Ішме-Дагана з Ашшуру платити данину, остаточно підкоривши собі північ Месопотамії та забезпечивши стабільність кордонів.

“Фаланга” важкої шумерської піхоти.

Близько 1760 р. до н. е. Хаммурапі став володарем усього Межиріччя – від Перської затоки до верхів’їв Тигру й Євфрату. Після військового тріумфу він зосередився на внутрішніх реформах, прагнучи створити єдину, добре керовану державу. Він удосконалив систему управління, призначаючи місцевих правителів, розбудовував міста та активно розвивав зрошувальні системи. Найвідомішим надбанням його правління став Звід законів Хаммурапі – одна з перших у світі кодифікацій права, що закріплювала принцип “око за око, зуб за зуб.”

Стела із законами Хаммурапі.

Хаммурапі залишив після себе потужну централізовану державу, де панував порядок і процвітала торгівля. Проте ця централізація та могутність трималися здебільшого на особистості правителя. Після його смерті перша Вавилонська “імперія” розпалася, а сусіди відвоювали втрачені території.