Видавництво “Місіонер”, що належить отцям Чину святого Василія Великого (далі – ЧСВВ) з головним осередком у м. Жовква на Львівщині, пройшло чимало етапів свого становлення з кінця ХІХ до початку ХХІ ст. Підвалини його функціонування були закладені Отцями Василіанами ще з ХV ст., однак процес поширення релігійної літератури членами ордену значно пожвавився вже у XVI-XVII ст. Генеральний директор видавництва “Місіонер” о. Климентій Стасів (обіймав цю посаду протягом 2005-2017 рр.) перелічив такі видавничо-друкарські осередки Чину, що передували сучасній організації:

1. Друкарня в Онуфріївському монастирі (Львів, XV ст.);
2. Віленська друкарня (Вільнюс, Литва, 1623-1839);
3. Супрасльська друкарня при монастирі (Супрасль, Польща, 1689-1805);
4. Унівська друкарня (Унів, 1648-1704, 1732-1770);
5. Почаївська друкарня (Почаїв, 1730-1831).

о. Климентій Стасів (нар. 1973) – генеральний директор видавництва “Місіонер” у Львові протягом 2005-2017 рр.

Керівники та працівники цих друкарень ставили за мету створення й поширення релігійної літератури для залучення й збільшення кількості вірян, популяризації унійної (з 1774 р. – греко-католицької) церкви [4, с. 30].

Новий сплеск видавничої діяльності оо. Василіан припав на кінець ХІХ ст. Основним досягненням Чину стало заснування у 1895 р. друкарні при монастирі цього ордену в Жовкві. У цей час протоігумен монастиря о. Климентій Сарницький звернувся з листом до директора Львівської друкарні Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка Франциска Сарницького з пропозицією відкрити друкарню, на що отримав схвальну відповідь.

о. Климент Сарницький (1832-1909 рр.).

У налагодженні діяльності видавництва “Місіонер” василіанам доводилося вирішувати цілу низку проблем: пошук джерел фінансового забезпечення, закупівля нового високотехнологічного друкарського обладнання, пошук фахівців тощо. Однак, завдяки зусиллям Сарницького, о. Кипріяна Козловського, о. К. Сарницького, бр. Германа Бідолахи, митрополита Андрея Шептицького та інших ці проблеми вдавалось вирішувати. У підсумку була створена нова українська друкарня європейського рівню [4, с. 151].

З 1895 р. “Місіонер” відігравав важливу роль у поглибленні християнського життя та поширенні духовної культури серед українців у Галицькому краї та на поселеннях [1]. Основними виданнями, випущеними у Жовкві за панування Австро-Угорщини, були часопис “Місіонар” (1898), публікації “Істочник милосердія” (1898), “Християнська робота” (1900), “Любім Ісуса” (1902, 1914), “Акафіст” (1904), “Чин відправи до пресьвятого Серця Ісусового” (1907), “Істория Бібілійна Старого Завіта” (1914) тощо.

Досить сприятливим і плідним часом для видавничої діяльності отців Василіан у Жовкві дослідники вважають міжвоєнний період, а саме 1919-1939 рр. Кандидат історичних наук Мар’ян Лозинський у своїх дослідженнях охарактеризував цей час як “золоту добу” для “Місіонера.” Відтак дослідник вважає, що “хоча нова польська влада чинила всілякі перешкоди, жовківські Василіяни зуміли налагодити інтенсивне книговидання, об’єднати гурт істориків, літературознавців, митців, як наприклад, Степана Томашівського, Івана Кревецького, Івана Крип’якевича, Іларіона Свєнціцького, Івана Огієнка, Василя Щурата” [3, с. 169]. У результаті в першій половині XX ст. кількість релігійних публікацій ЧСВВ у Галичині сягнула понад 600 позицій (15 млн. примірників), а з урахуванням світської літератури цей показник наблизився до півтори тисячі найменувань [3, с. 169].

Монастир отців Василіян у Жовкві.

Головна будівля видавництва “Місіонер” при монастирі василіян та церкві Серця Христового, м. Жовква.

Основними виданнями, випущеними у міжвоєнній Жовкві, були “Прикраси рукописів Галицької України ХVI ст.” (1922, друге видання), “Довкола намогильного каменя Івана Федора” (1925), “З поля української духовної вірші” (1925), “Український наголос на початку XVII-го віку” (1926), “Молитвеник для українського народа” (1926), “Рукописи бібліотеки монастиря св. Онуфрія ЧСВВ. у Львові” (1927), “Хвалите Господа” (1927, молитовник), “Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу” (1932), “Отче наш” (1936, молитовник), “Велика реформа Чина св. Василія В. 1882 р.” (1938, частина четверта) тощо.

Активність ЧСВВ протягом 1919-1939 рр. не обмежувалась лише західноукраїнськими землями, але й сягала за кордон. Так, “Місіонер” мав свої філії в Румунії, Італії, Північній та Південній Америці. Крім того відомо, що в міжвоєнний період у Римі та Канаді працювало по 21 представникові Чину, а в Аргентині – по сім Василіан. Співпраця із закордонними осередками тривала аж до проголошення незалежності України наприкінці ХХ ст. [4, с. 430].

Будинок видавництва-друкарні “Місіонер” в м. Мондер (провінція Альберта, Канада, поч. діяльності в 1936 р.)

З утвердженням на західноукраїнських землях радянської влади греко-католицька церква була ліквідована, а діяльність її духовенства – заборонена. Відтак усі осередки оо. Василіан у Жовкві перейшли в державну власність. У монастирських приміщеннях були розташовані санепідемстанція і стоматологічна поліклініка. Бібліотеку Жовківського монастиря, найбільшу з усіх василіанських книгозбірень в Україні, було ліквідовано. Частину її фондів передали до Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, а решту спалили. Природньо, що радянська влада не оминула й видавничого осередку оо. Василіян – 1940 р. його було конфісковано разом із обладнанням. Відкрита діяльність “Місіонера” надовго припинилась [4, с. 202].В умовах заборони та переслідувань УГКЦ оо. Василіани перейшли у підпілля, продовжуючи поширювати релігійну літературу для прихожан греко-католицької церкви.

Попри ліквідацію видавництва, конфіскації майна та розміщення в будівлях закладу інших установ, радянська влада зберегла Жовківську друкарню. Протягом 1957-1994 рр. її директором був Ксаверій Галань. Він налагодив тісну співпрацю з низкою видавництв, зокрема з київськими “Наукова думка” й “Техніка,” які впродовж десятиліть друкували тут свої книжки. У 1973 р. стараннями Галаня у будівлі друкарні був добудований третій поверх загальною площею 200 м², де розмістили палітурний цех. На підприємстві працювало гроно знаних висококваліфікованих фахівців, серед яких відомі Іванна Животко, Орест Зінкевич, Марія Бумбар, Володимир Гах та ін. [4, с. 205].

Видавництво і книгарня у Львові.

Після проголошення у Радянському Союзі в 1985 р. політики перебудови й гласності видавництво “Місіонер” почало налагоджувати відкриту діяльність, відновлюючи видання релігійної літератури. Так, Лозинський зазначав, що “в умовах свободи віросповідання діяльність “Місіонера” розпочалася з передруків релігійної літератури за межами України: у Вільнюсі та Мінську (всього 9 видань загальним накладом близько 500 тис. примірників). Наступні два роки стали періодом підготовки до поважної видавничої справи. Перший видавничий осередок ЧСВВ було засновано при монастирі св. Онуфрія у Львові” [3, с. 169].

У часи відновлення незалежності України Василіанському Чину вдалося влітку 1991 р. повернути у Жовкві свої монастирські приміщення й друкарню. У 1994 р. було затверджено статут про видавничу діяльність Чину. У ньому, зокрема, зазначалось, що священники визначають ідейно-концептуальні напрями діяльності видавництва та затверджують кадрів для нього [3, с. 169]. У 2004 р. оо. Василіани також домоглися повернення собі приміщення Дому письменників, де до цього діяла школа із вивченням російської мови [4, с. 209].

Асортимент видавництва “Місіонер”, представлений 2017 р. на книжковому ярмарку Book Forum у Львові.

Релігійні видання, які після виходу з підпілля почав видавати “Місіонер,” стали потужним комунікаційним чинником для “мирян старшого віку, які пережили нелегкі 1960-1980-ті рр.” Така категорія громадян “з великим інтересом і навіть пієтетом сприйняли цілий пласт богослужбової і катехитичної літератури” [2, с. 169]. Відновлення християнських традицій і практик серед вірян-греко-католиків “по суті стало одним із ідейно-концептуальних напрямків видавництва “Місіонер” та відбувалося паралельно зі становленням самого монашого Чину св. Василія Великого у відновленій Українській державі [2, с. 170].

До заснування наприкінці ХІХ ст. у Жовкві видавництва “Місіонер” ченці-василіяни вже мали тривалий досвід і традицію видання та поширення релігійної літератури, опікувалися друкарнями у Львові, Вільнюсі, Супраслі, Уневі та Почаєві. Згадані видавничі осередки зробили поважний внесок у поширення духовного слова серед прихожан греко-католицької церкви. “Місіонер” продовжив і розвинув таку славну традицію. Наприкінці ХІХ ст. за сприяння фундаторів, працівників та меценатів видавництво розгорнуло активну діяльність, яка найбільшого розквіту набула в міжвоєнний період. За цей час було випущено понад півтори тисячі видань релігійного, перекладного, наукового, науково-популярного, світського характеру. Такі книги сприяли поширенню в суспільстві релігійності, духовних і моральних засад, громадянської свідомости й відповідальности, патріотизму. Через радянську окупацію заходу України працівники жовківського осередку були вимушені перейти в підпілля, продовжуючи видавати богослужбову та просвітницьку літературу. Водночас у приміщенні “Місіонера” продовжувало діяти видавництво й друкарня. З відновленням незалежности України оо. Василіяни домоглись повернення приміщень видавництва й друкарні у Жовкві, а також відновили роботу “Місіонера,” що успішно функціонує й досі.

Список використаної літератури:

1. “Місіонер”: єдине монаше видавництво, що прагне творити високу культуру. Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви, 2022, доступ отримано: 26 серпня 2025, https://synod.ugcc.ua/data/misioner-dyne-monashe-vydavnytstvo-shcho-pragne-tvoryty-vysoku-kulturu-8049/.
2. Вісник Львівського університету. Серія Журналістика, Випуск 33. Львів, Львівський університет ім. Івана Франка, 2012.
3. Лозинський, Мар’ян. Релігійне видавництво “Місіонер”: становлення та ідейно-концептуальні напрямки в період незалежності. Львів, Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012.
4. Стасів, Климентій. Місія високого слова: Василіанське книговидання: минуле, сучасне і майбутнє. Жовква, Місіонер, 2015.