У міру зростання міст у Західній Європі XI-XV ст. у літературі поступово з’являється голос нової аудиторії – не аристократії, а міщанства: студентів, ремісників, купців, клериків, жебраків. Саме вони стали як героями, так і споживачами нового типу культури – міської. Поезія, що виникає в цьому середовищі, більше не оспівує ідеали куртуазности, а іронізує над ними. Ваганти, творці латиномовної університетської сатири, піднімають теми свободи, нестійкості долі, тілесного задоволення та обурення церковною гіпокризією [3]. У Франції й Німеччині набувають популярності сатиричні жанри: фабльо та поетичні байки, що працюють із тими ж мотивами, але через локальний контекст. Усі ці жанри тяжіють до живої мови, коротких ритмічних форм, повторів, діалогів і прямого звернення до слухача. Міська поезія формувала нову естетику – менш ідеалізовану, більш відверту й критичну. Саме тому вона дає таке цінне уявлення про світогляд перехідної епохи між феодалізмом і новою буржуазною культурою.

У XII-XIII ст. Західна Європа переживала значні соціальні та культурні трансформації, що сприяли виникненню унікального літературного явища – поезії вагантів. Ваганти, або голіарди, були мандрівними студентами, кліриками та поетами без сталого соціального статусу. Вони часто перебували на межі церковного і світського життя, що дозволяло їм критично осмислювати суспільні явища та висловлювати свої думки у формі поезії [3].

Одним із найвідоміших зібрань поезії вагантів є манускрипт Carmina Burana, знайдений у 1803 р. в монастирі Бенедиктбойєрн у Баварії. Цей рукопис датується XIII століттям і містить 254 поетичні та драматичні тексти, написані переважно латинською мовою. Тексти відзначаються сатиричним змістом, спрямованим проти церковних ієрархів, прославленням мирських радощів, таких як вино, кохання, та насичені філософськими роздумами про мінливість долі [1, с. 14]. На жаль, українською мовою перекладу немає, однак нам вдалося опрацювати низку англомовних статей, у яких йдеться про цю пам’ятку європейської міської культури.

Характерною рисою поезії вагантів є її критичне ставлення до церковної влади та моралі. У віршах часто висміюються лицемірство духовенства, зловживання владою та віддаленість церкви від реальних потреб людей. Наприклад, у пісні “O Fortuna,” яка відкриває та завершує Carmina Burana, доля зображується як непередбачувана сила, що керує життям людей, незалежно від їхніх зусиль і заслуг: “O Fortuna, velut luna statu variabilis, semper crescis aut decrescis; vita detestabilis nunc obdurat et tunc curat ludo mentis aciem…” (О, доле! Як місяць ти мінлива, постійно то ростеш, то зникаєш; Робиш ненависним життя, спочатку озлобляєш, а потім приласкаєш, не дозволяючи осягнути розумом тебе) [2]. Цей фрагмент ілюструє фаталістичний світогляд вагантів, які сприймали життя як гру долі, де успіх і невдача змінюють одне одного без видимої логіки чи справедливості.

“Колесо фортуни” – одна з мініатюр рукопису “Carmina Burana.”

Поезія вагантів також відзначається високим рівнем майстерності у використанні поетичних форм і стилістичних засобів. Вірші часто мають складну метричну структуру, римування та алітерації, що свідчить про глибоке знання авторів античної літературної традиції. Водночас тексти наповнені живими образами, гумором та іронією, що робить їх доступними й привабливими для широкого кола слухачів і читачів.

Університетська культура того часу, зокрема в таких містах як Париж, Болонья та Оксфорд сприяла формуванню спільноти інтелектуалів, які прагнули до свободи думки та вираження. Ваганти як частина цієї спільноти використовували поезію як засіб самовираження та критики існуючих порядків. Їхні твори стали своєрідним маніфестом свободи слова та думки, що випереджало свій час і мало значний вплив на подальший розвиток європейської літератури.

У період XII-XIV ст. у Західній Європі сформувалася унікальна форма міської поезії, яка відображала соціальні трансформації та зростаючу роль міського населення. Така поезія, зокрема у Франції та Німеччині, стала інструментом сатири, спрямованої на висміювання суспільних вад, духовенства та аристократії.

У Франції особливо популярним став жанр фабльо – коротких віршованих оповідань, що виникли у XII ст. та досягли розквіту у XIII ст. Фабльо характеризуються гумором, часто грубим, і спрямовані на висміювання людських слабкостей. Головними героями часто виступають представники міського населення: ремісники, купці, служниці, а також духовенство, яке зображується як лицемірне та корумповане. Твори цього жанру відзначаються реалістичними деталями та живими діалогами, що робить їх близькими до народної культури. Одним із найвідоміших прикладів є “Роман про Ренара” (Le Roman de Renart), серія оповідань про хитрого лиса Ренара, який обманює інших тварин. Названий твір є сатирою на феодальне суспільство та духовенство. Він висміює пороки останніх через алегоричні образи тварин. Ренар як головний герой уособлює розум і винахідливість, що дозволяє йому перемагати сильніших суперників, таких як вовк Ізенгрім, що є символом жорстокості та тупості [4].

Ілюстрація до “Роману про Ренара,” взята з Illustration aus der von Hans van Ghetelen 1498 in Lübeck gedruckten Ausgabe, 1. Buch, 1. Kapitel; Holzschnitt.

Роман про Ренара. Мініатюра

У Німеччині аналогічну роль відігравала бюргерська поезія, яка також використовувала сатиру для критики суспільних вад. Одним із найвідоміших творів є “Рейнеке Лис” (Reineke Fuchs) – німецька версія історій про Ренара. Твір, написаний у XIII ст., є алегорією на політичні та соціальні реалії того часу. У ньому висміюється корупція, жорстокість і лицемірство аристократії та духовенства. Головний герой – лис Рейнеке – використовує свою хитрість, щоб обманювати інших тварин, і таким чином уособлює перемогу розуму над силою.

Подібні сатиричні твори відображають зростаючу свідомість міського населення та його критичне ставлення до феодального ладу. Вони також демонструють розвиток літератури, орієнтованої на широку аудиторію, зокрема на міщан та ремісників, які шукали розваг та водночас засобу для вираження своєї соціальної позиції.

У міській поезії Середньовіччя спостерігається відхід від витончених форм придворної лірики, таких як поезія трубадурів, до більш приземленого, розмовного стилю. Така тенденція відображає зміну аудиторії – від аристократії до міського населення, яке прагнуло бачити у поезії відображення власного життя та проблем.

Мовні особливості міської поезії включають використання простої лексики та синтаксису, наближеного до розмовної мови. Такі зміни дозволяли поетам ефективно передавати гумор, іронію та сатиру, що були характерними для цього жанру. Наприклад, у французьких фабльо часто використовувалися короткі рими та повтори, що надавало поезії ритмічності та легкості. У німецькій бюргерській поезії, зокрема в уже згадуваному “Рейнеке Лисі,” спостерігається використання діалогу та звернення до читача, що створювало ефект безпосередньої розмови.

Стиль міської поезії відзначається прагматичністю та відсутністю ідеалізації. На відміну від придворної лірики, яка часто оспівувала ідеальне кохання та доблесть, міська поезія зосереджувалася на повсякденних темах: гріху, зраді, хитрості, житті міщан. Відображення цього бачимо у творах, де головними героями виступають крамарі, ченці, служниці – персонажі, близькі до міського слухача.

Форма міської поезії також відрізняється від придворної. Вона часто має структуру вуличної балади або народної пісні, в якій використовуються короткі римовані рядки, повтори та діалоги. Ці засоби робили поезію більш доступною та зрозумілою для широкої аудиторії. Крім того, поети часто зверталися безпосередньо до слухача, що створювало ефект залучення та участі.

Таким чином, міська сатирична поезія Франції та Німеччини XII-XIV століть є важливим джерелом для розуміння соціальних трансформацій того часу. Вона не лише розважала, але й виконувала функцію соціальної критики, сприяла формуванню громадської думки та культурної ідентичності міського населення.

Список використаної літератури

1. Metzger, Stephen. “Themes of the Carmina Burana: Medieval and Modern.” HAB Capstone Thesis, 2004.
2. “O Fortuna,” Gazeta.ua, доступ отримано 17 серпня 2025 https://gazeta.ua/blog/36013/carl-orff-carmina-burana-o-fortuna-ukrayina.
3. Германська філологія. “Ваганти,” YouTube, доступ отримано 10 травня, 2025, https://www.youtube.com/watch?v=HfRaTMZqDHU.
4. “Роман про Ренара,” УкрЛіб, доступ отримано 17 серпня, 2025, https://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printoutof.php?id=272&bookid=2.