Тема голоду 1932-1933 років в Україні тривалий час була таким собі ізгоєм серед обговорюваних питань у суспільстві. Так відбувалося головно через радянський режим – усі національні прояви засуджувалися, каралися законом. Пройшли десятки років і, врешті, 24 серпня 1991 р. почалася нова сторінка – нація отримала незалежність і право вибору. Нa фоні економічної кризи й безробіття формувалося нове суспільство. Саме в цей час Голодомор 1932-1933 рр. отримав шанс стати загальновизнаним і важливим елементом політики. Потрібно наголосити, що перший президент незалежної України Леонід Кравчук у період УРСР не був прибічником демократів і по суті “плив” із комуністами в одному човні. Новий період дав змогу утвердитися при владі колишнім комуністам, а президентові – отримати довіру зі сторони населення [5, 44-46].

Кардинальні зміни в державному устрої змусили владу переглянути певні ідеологічні орієнтири, які кардинально відрізнялися від радянського світу. Найперше це стосується Леоніда Кравчука (1991-1994), який був лідером держави й рушієм державотворення. Одним із методів діяльності президента, що допоміг зберегти його позиції на фоні зростання демократичних сил і збереження позицій комуністів, стає “політична гнучкість.” Вагоме місце в цьому процесі займають болючі й важливі для українців теми, зокрема тема Голодомору 1932-1933 рр. Акцент на таких питаннях сприяв зростанню підтримки з боку демократів, від яких залежало збереження влади. З іншого боку, увага до національної історії не викликала підтримки комуністів, а це негативно впливало як на політику, так і на населення [5, 43-44].

Голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Осінь 1991 р.

Першим вагомим кроком нової влади щодо розгляду питання Голодомору було підписання 19 лютого 1993 р. указу “Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні.” Цей указ мав не лише політичне, а й національне значення – вперше в історії українців тема Голодомору була офіційно винесена на законодавчий рівень, що в радянські часи було лише мрією. Відповідно до наказу у вересні 1993 р. мали провести “Дні скорботи і Пам’яті жертв Голодомору.”

На цьому влада не зупинилася і 12 вересня 1993 р. на Михайлівській площі було встановлено пам’ятний знак “Жертвам Голодомору 1932-1933 рр.” Він мав велике символічне значення для українців, адже вперше в історії, за наказом президента, було створено подібну пам’ятку. Саме Київ став одним із центрів вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. Кабінет Міністрів України виділив кошти на проведення вшанування, а завдяки телерадіомовному фронту суспільство побачило справжній бік голоду 1932-1933 рр. Такі заходи свідчили про кардинально нові зрушення в позиції влади щодо трагічного минулого українців. Крім цього, було створено комітет, головою якого був Микола Жулинський. Перед ним ставилося питання організації підготовки до святкування 60-тих роковин Голодомору. Організаційний комітет звертався до населення з проханням вшановувати пам’ять жертв голоду 1932-1933 рр. у кожному куточку країни, відновлювати поховання, молитися та ставити хрести [10]. У подібних заходах також брали участь Міністерство освіти України, Міністерство культури України, міські адміністрації та релігійні організації.

Пам’ятний знак “Жертвам Голодомору 1932–1933 рр.,” встановлений у Києві на Михайлівській площі за часів президенства Кравчука

На міжнародному рівні, окрім державних зрушень, Міністерство закордонних справ України звернулося до ЮНЕСКО для внесення 60-тих роковин Голодомору до календаря видатних людей та історичних подій. Цей указ був першим державним кроком до закріплення голоду 1932-1933 рр. як події, про яку потрібно пам’ятати і не забувати не лише в українському суспільстві, а й у світовому [10].

У 1993 р., крім вищезгаданих пам’яток, було встановлено хрести в центрі Херсону, Молодіжному парку Харкова, багато пам’ятних знаків з’явилися на Полтавщині, зокрема в Нових Санжарах, Кургані Скорботи, Кобеляцькому районі. У цей час населення почало масово зводити хрести на знак пам’яті про померлих від голоду [1, 437-438].

Аналізуючи указ 1993 року, ми зауважили, що тут не бачимо інформації про винуватців голоду 1932-1933 рр., що чітко окреслює страх влади щодо повного розкриття всіх сторінок цієї жахливої події. З одного боку, комуністичний режим впав, але у владі й надалі залишилися люди з “того світу,” які не хотіли так категорично висвітлювати всю правду про колишню владу, яку вони, до речі, й представляли. Звичайно, були спроби проведення суду над організаторами геноциду, але вони не мали успіху [4, 49].

Кравчук активно сприяв розумінню голоду 1932-1933 рр. як важливої події в нашій історії, про яку потрібно пам’ятати. Знаковим кроком для подолання “радянського заслону” була участь президента у 1993 р. в міжнародній конференції “Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: причини і наслідки.” Під час свого виступу Леонід Кравчук сказав важливі речі про Голодомор, назвавши його геноцидом народу, який відбувся за наказом із іншого центру [6, 10]. Власне, його слова характеризували ставлення влади до минулого, яке в новій Україні не могло замовчуватися [5, 106].

Бачимо, що в часи президентства Леоніда Кравчука було зроблено перші кроки на шляху визнання голоду 1932-1933 рр. як однієї з найбільших трагедій в українській історії ХХ ст. Водночас політика президента була стриманою, щоби не викликати обурення в демократів і комуністів, а поставити акцент на людях, які були частиною радянської системи й не хотіли остаточного руйнування радянського міфу.

Леонід Кравчук, попри свої намагання утриматися при владі, зазнав поразки на виборах 1994 р. У цей рік новий президент Леонід Кучма (1994-2005) отримав країну, яка після розпаду СРСР не мала чіткої національної ідеї. Раніше, як прем’єр-міністр України, Кучма долучився до реалізації постанови Кабінету Міністрів України “Про вшанування пам’яті жертв голодомору в Україні у 1932-1933 роках” від 10 вересня 1993 р. [8]. Як показали вибори, Україна ділилася на дві частини не лише голосами на виборах, а й тією ж національною ідеєю. На цьому фоні політика пам’яті проводилася з обережністю, щоби не спричинити суперечки в уже поділеному суспільстві. Нова влада не збиралася проводити в Україні “декомунізацію” й тому історична політика не мала чіткої ідеології. Вона була немов би коктейлем, у якому намішали націоналістичні та радянські ідеї [8, 174-175].

Президент України Леонід Кучма приймає присягу в 1994 р.

На думку українського дослідника Василя Марочка, протягом 1994-1998 років тему Голодомору досліджували, як правило, історики та громадські організації, а влада була пасивною і не фінансувала наукові проєкти [7, 53-54]. Першим важливим кроком влади можна вважати ухвалення Кабінетом Міністрів 26 жовтня 1998 р. постанови “Про 65-ті роковини Голодомору в Україні.” Відповідно до неї передбачувалися наступні заходи: покладення траурних вінків до пам’ятних знаків жертвам Голодомору в усіх населених пунктах України, проведення днів пам’яті жертв Голодомору в Україні, упорядкування могил жертв Голодомору, проведення уроків пам’яті жертв Голодомору в школах і бесід у вищих навчальних закладах, висвітлення теми голоду 1932-1933 рр. в телепередачах, радіопередачах і періодичних виданнях, організація архівної виставки матеріалів про голод 1932-1933 рр. в “Українському домі” [9]. Як бачимо, ця постанова, порівняно з минулими заходами щодо Голодомору 1932-1933 рр., має більш масштабний й культурно-просвітницький характер.

Указ президента Кучми від 26 листопада 1998 р. вперше в історії країни офіційно встановлював “День пам’яті жертв голодоморів” [13]. До часу цього указу вшанування пам’яті жертв Голодомору відбувалося в рамках роковин, а не було виділено як окремий державний день пам’яті. Тепер же відповідно до указу “День пам’яті жертв Голодоморів” мав відзначатися щороку в останню суботу листопада. Протягом наступних років “День пам’яті жертв голодоморів” отримував нові назви. Відповідно до цього мінявся і його сенс. Так, наприклад, 31 жовтня 2000 р. назву було змінено на “День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій” [14]. Такою назвою вшановувалася пам’ять не лише жертв Голодомору 1932-1933 рр., а й усіх жертв, які постраждали від радянської репресивної машини в період 20-х-80-х років ХХ ст. Невдовзі, у 2004 р., відбулася повторна зміна назви на “День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.” На відміну від указу 2000 р. тут фігурує не лише голод 1932-1933 рр., а й відбувається визнання державою голодів 1921-1923 рр. та 1946-1947 рр. Однак, на державному рівні Голодомори не були визнані як геноцид українців [4, с. 50].

Складна внутрішньополітична ситуація в країні після президентських виборів 1999 р., на яких Леонід Кучма вдруге став на чолі України, не могла не вплинути на відзначення 70-х роковин Голодомору [2, 225]. 20 березня 2002 р. президент підписав указ “Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні.” Пункти указу передбачали такі заходи: залучення молоді до збору інформації, яка стосується Голодомору і в подальшому повинна передаватися до музеїв; фіксація інтерв’ю на телебаченні в очевидців голоду 1932-1933 рр., висвітлення маловідомих фактів того часу, проведення виступів у культурних установах, презентація матеріалів із архівів, організація Міністерством закордонних справ України заходів до 70-ї річниці Голодомору з українською діаспорою, проведення в навчальних закладах заходів, які мали стосуватися голоду 1932-1933 рр., проведення уроків пам’яті та інших заходів на тему Голодомору, будівництво меморіальних пам’яток жертвам Голодомору, створення ритуалу для Дня пам’яті жертв Голодомору, організація лекцій про Голодомор, утворення Організаційного комітету для підготовки заходів до відзначення 70-ї річниці Голодомору в Україні [15].

Указом Леоніда Кучми від 6 грудня 2002 р. “Про додаткові заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні” передбачалося будівництво у Києві “Меморіалу пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій,” створення наукового центру спільно з Національною академією наук України для вивчення голодоморів, надання на розгляд Верховної Ради України закону, що мав оцінити наслідки Голодомору 1932-1933 рр. щодо українського народу [10].

14 травня 2003 р. відбулося спеціальне засідання за ініціативи Верховної Ради України, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. Невдовзі після травневої сесії Верховна Рада України офіційно звернулася до українського народу. У зверненні голод 1932-1933 років було визнано геноцидом українського народу. Наголошувалося, що така позиція влади мала сприяти відновленню справжньої історії. Того ж 2003 р. у листопаді ООН визнала Голодомор 1932-1933 рр. трагедією всього українського народу, що можна розцінювати як важливу перемогу українців на міжнародному фронті історичної політики [12, 218]. Також до 70-х роковин Голодомору було створено низку проєктів: будівництво пам’ятників жертвам Голодомору за межами України, видання книг зі списком жертв голоду 1932-1933 рр., створення органу, що мав займатися дослідженням причин і наслідків голодоморів [2, 228].

Аналізуючи політику Леоніда Кучми щодо Голодомору 1932-1933 рр., ми можемо простежити збільшення інтересу до голоду 1932-1933 рр., що вийшов на новий рівень у свідомості населення й закріпився у “Дні пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.” Крім цього, саме за період президенства Кучми голод 1932-1933 рр. було визнано владою геноцидом нації, хоч і не на державному рівні.

Ми бачимо, що після здобуття незалежності України в 1991 р. розпочалася тривала історія становлення Голодомору як провідної частини історичної політики та політики пам’яті президентів впродовж 1991-2019 рр.

Перший президент України Леонід Кравчук офіційно утвердив Голодомор як одну з головних подій національної історії та важливу частину історичної політики влади. Так, указ президента від 19 лютого 1993 р. “Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні” сформував підґрунтя для подальших комеморативних, іншими словами вшанувальних, практик щодо Голодомору. Наступним внеском президента стало відкриття 12 вересня того ж року на Михайлівській площі пам’ятного знаку “Жертвам Голодомору 1932-1933 рр.”

За президента Леоніда Кучми тема Голодомору вийшла на новий комеморативний рівень не лише в Україні, а й за її межами. Урядова  постанова “Про 65-ті роковини голодомору в Україні” від 26 жовтня 1998 р. мала низку інноваційних заходів щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору, а президентський указ від 26 листопада 1998 р. вперше в історії офіційно встановлював “День пам’яті жертв голодоморів,” який закріпився за останньою суботою листопада кожного року. Напередодні закінчення президентської кар’єри Леоніда Кучми відбулося важливе зрушення в питанні Голодомору. Так, у травні 2003 р. влада вперше визнала Голодомор актом геноциду українців, однак поки що все залишалося в рамках народного, а не офіційного визнання.

Список використаних джерел і літератури:

1. Веселова, Олександра. “Пам’ятні знаки і пам’ятники жертвам голоду-геноциду 1932–1933 рр. в Україні”, Проблеми історії України: факти, судження, пошуки 13 (2005): 434–441.
2. Гриценко,Олександр. Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994–2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати. Київ:  “К.І.С.”, 2017. 1136.
3. Касьянов, Георгій. Past Continuous: історична політика 1980-х –2000-х: Україна та сусіди. Київ: Laurus, Антропос-Логос-Фільм, 2018. 420.
4. Касьянов, Георгій. Розрита могила: Голод 1932–1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті –2000-ні). Харків: Фоліо, 2018. 298.
5. Касьянов, Георгій. Danse macabre: голод 1932–1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті –початок 2000-х). Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. 271.
6. Кравчук, Леонід. “Ми не маємо права знехтувати уроками минулого” Міжнародна наукова конференція 9–10 вересня. Київ: Інститут історії України НАНА України, 1993. 8–11.
7. Марочко, Василь. “Голодомор-геноцид 1932–1933 років в Україні: політичний дискурс”, Науковий збірник Полтавського державного  педагогічного університету ім. В. Короленка 30-31 (2014): 53–62.
8. Кабінет Міністрів України. Постанова № 718/93, “Про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні у 1932–1933 роках”, доступ отримано 1 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/718-93-%D0%BF#Text
9. Кабінету Міністрів України. Постанова № 1696-98-п/98 “Про 65-ті роковини голодомору в Україні”, доступ отримано 2 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1696-98-%D0%BF#Text.
10. Розпорядження президента України № 393/2002 “Про додаткові заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні”, доступ отримано 2 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/2002-%D1%80%D0%BF#Text.
11. Стасюк, Олеся. Нариси про Голодомор або навіщо нам потрібно знати всю правду про геноцид українців. Київ: Мельник М., 2019. 206.
12. Стасюк, Олеся. “Сприйняття Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. в незалежній Україні: політичні кроки та освітні уроки”, Література та культура Полісся 92 (2018): 214–231.
13. Указ президента України № 38/93 “Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні”, доступ отримано 1 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/38/93#Text.
14. Указ президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 р. “Про встановлення Дня пам’яті жертв голодоморів”, доступ отримано 12 січня 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1310/98#Text.
15. Указ президента України № 1181/2000 “Про внесення змін до указу Президента України від 26 листопада 1998 року № 1310”, доступ отримано 2 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1181/2000#Text.
16. Указ президента України № 275/2002 “Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні”, доступ отримано 2 лютого 2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/275/2002#Text.