Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків найбільш відомий зібраннями мистецтв практично зі всього світу. Його фонди налічують приблизно 25 тис. предметів, з яких тисяча експонується постійно, а решту можна побачити на різноманітних виставках. Серед експонатів є найдавніші у світі християнські ранньовізантійські ікони VI-VII ст., твори античного мистецтва, китайський класичний живопис, японську ксилографію, тибетські ікони, іранські глеки ХІІІ ст., килими та мініатюри Близького Сходу, Центральної Азії та Кавказу. Ханенки багато подорожували Європою. Свою колекцію змогли зібрати завдяки різним аукціонам і виставкам.

Історія колекціонування Богданом і Варварою Ханенками різних картин, статуеток та ін. розпочинається з їхньої весільної подорожі. Першим придбаним експонатом була картина “Дівчина з мертвою пташкою” в Італії, яка досі є в музеї. Однак, Богдан зазначав, що не дуже розбирається у музеях та те, що його уявлення про мистецтво було трохи неправильним. Після цього він почав читати різну наукову літературу, присвячену цій темі, спілкувався з різними художниками, відвідував Ермітаж і різні виставки картин. Після цього Богдан придбав також картини різних голландських, італійських, французьких та російських художників, зокрема І. Є. Рєпіна. Згодом, коли Богданові довелося їхати на роботу в Польщу, адже за професією він був адвокатом, чоловік зі своєю дружиною зміг їздити по світу на різні аукціони: Відень, Мадрид, Рим, Берлін, Париж та інші міста Европи. Зa цей час колекція Ханенка збільшилася практично вдвічі.

У 1888 р. Богдан Іванович звільнився з роботи адвоката та приділив колекціонуванню весь свій час. Ця справа вимагала доволі багато часу та клопоту. Після повернення з Варшави, подружжя Ханенків проживало у Москві та Києві. Багато творів мистецтва Богдан Ханенко придбав саме в антикварних крамницях Києва, Москви та Петербурга. У цій справі йому неймовірно щастило і колекціонер зміг добряче поповнити свої колекції різними витворами мистецтва. Пізніше чоловіка вже не дуже задовольняли покупки у Петербурзі та Москві. У цьому ділі він став більш вибагливим, тому все частіше звертав свою увагу на західноєвропейські аукціони, а саме італійські (Рим) та французькі (Париж). З 1889 р. Богдан захопився художньою колекцію Ф. Піррі. На одному з аукціонів він придбав картину “Мадонна з немовлям,” проте вона була в прежахливому стані, тож Богдан вирішив відвезти її до Петербурга на реставрацію.

До переїзду в Київ Богдан Іванович побував на багатьох аукціонах світу. Подружжя Ханенків зібрало багато прикрас, одягу, зброї, кінського спорядження, предметів побуту (декоративно-ужиткового мистецтва), культових речей доби бронзи й Середньовіччя. У їхній колекції військової зброї країн Європи й Сходу зібралося понад 128 предметів: бронзові та залізні бойові гирі, європейські, персидські, турецькі та грузинські кинджали, інкрустовані сріблом, орнаментом, зображеннями воїнів і звірів, емаллю чи коралами, також лицарські обладунки, панцирні шлеми, наручники, наплечники, набедренники, нагрудники, зокрема герцога Тосканського Франциска І Медичі з зображенням герба з великою герцогською короною і хрестом ордену Св. Стефана, а також зброя варти римського папи Павла V з родини Боргезе, італійських майстрів XVII ст. Вагоме місце серед зібраних ними артефактів займає колекція з понад 300 предметів античного мистецтва Стародавніх Греції, Етрурії, Риму та Єгипту. Більшу її частину складає скульптура й предмети похоронного культу Єгипту IV тис. до н. е. – І тис. н. е.: вишукані розписні вази і теракотові статуетки жінок Античної Греції, рідкісні для світових музеїв статуї плакальниць Стародавньої Етрурії, 20 мармурових скульптурних портретів жінок, зокрема молодої римлянки з високою зачіскою доби Траяна, архаїстична голова богині у вінку і статуя богині Тіхе з рогом достатку в лівій руці (остання, згідно з інвентарним описом, римська копія І ст. н. е. з елліністичного оригіналу), дві герми із зображенням юного та бородатого Гермеса, придбані на аукціонах Риму й в колекціонерів Російської імперії та інші артефакти. Біля 140 предметів колекції складають  посудини зі скла; 23 грецькі і римські срібні та мідні монети, три світильники з бронзи й кераміки, а також прикраси зі смальти й синього скла. Ще варто зазначити деякі інші цінні поповнення колекції подружжя Ханенків: понад 866 предметів скіфо-сарматського, греко-скіфського та грецького походження, розкопаних археологами в курганах Наддніпрянщини і могильниках узбережжя Чорного моря доби VIII ст. до н. е. – VII ст. н. е. Близько 600 із них є артефактами грецького мистецтва, зокрема прикраси, зброя, предмети побуту, до того ж 180 з яких вироблені з золота. Слов’янських старожитностей лише 154, створені переважно з міді, свинцю та бронзи і 26 – із золота, срібла й деяких сплавів. Велике місце в колекції Ханенків посідали 29 кам’яних образків і залізні бронзові та золоті хрести X-XII ст., які знайшов на теренах Києва Вікентій Хвойка та інші археологи, яких фінансувала родина.

У 1912 подружжя Ханенків переїхало до Києва та проживало у будинку Михайла Терещенка, батька Варвари Ханенко, який він побудував для доньки. Богдан і Варвара перетворюють цей будинок на музей і, таким чином, у них з’являється повноцінний музей, а не просто домашняя галерея. Того ж року Богдан та Варвара на паризькому аукціоні змогли придбати певні речі для японської колекції (400 деталей художнього оздоблення самурайських мечів XVI-XVII ст. і 200 гравюр). Також варто додати, що у 1896 та 1899 рр. Ханенки видали каталог своєї колекції, адже зібрана колекція вимагала певної систематизації. До 1914 р. Богдан Ханенко зібрав близько 311 християнських старожитностей, які були сирійського походження, проте у 1937 їх передали у Національний музей історії України. Спочатку Музей Ханенків був суто приватною колекцією, проте вже у 1919 р. його націоналізували.

Після смерті Богдана Ханенка в 1917 р., а особливо після націоналізації музею, ситуація докорінно змінилася. Богдан Ханенко вважав, що колекція має залишитися в місті. За заповітом, він залишив садибу, а саме будинок на Терещенківській, 15, де зараз європейська частина колекції, саму колекцію, бібліотеку й прибутковий будинок. Усе це Варвара Ханенко перетворить на публічний простір. За життя подружжя садиба була повністю приватною. Її могли відвідувати гості та дослідники, але вона не була громадською установою. Коли музей офіційно став державним, змінився й кодекс поведінки тих, хто в ньому проживав. Варварі Ханенко виділили лише дві кімнати і вона вже не могла вільно користуватися залами другого поверху, наприклад, рестораном.

На жаль, історичні обставини склалися по-іншому і колекцію не вдалося відразу передати безпосередньо місту. Варвара Николівна не залишила Київ і вирішила нікуди не вивозити колекцію, хоча могла це зробити. 15 грудня 1918 р. вона звернулася до Української Академії Наук із проханням прийняти збірку в дар. Однак, падіння Гетьманату Павла Скоропадського і подальша зміна влади також зупинили всі плани. У 1919 р. Київ був окупований більшовиками. Реквізувати можна було все, включно з нижньою білизною та повсякденними речами. Цінність будинку та колекції Ханенків була очевидною. Ймовірно, врятувати колекцію допомогло те, що музей добре підготувався до відкриття. Сучасники вважали, що передача колекції у державну власність (у більшовицьку добу це була націоналізація всього музею) могла б захистити колекцію Ханенків від експропріації та розповсюдження. Умови, які запропонувала нова радянська влада Варварі Ханенко, були надзвичайно важкими.

Протягом ХХ ст. склад колекції продовжував змінюватися. У 20-х роках музей був науковим центром, де працювали провідні київські дослідники та археологи, а Сергій Гіляров відкрив у музеї аспірантуру – аспіранти писали дисертації, пов’язані з колекціями музею. У 1922 р. Варвара Ханенко померла, після чого для музею настала нова віха в історії.

У середині 20-х рр. почалося переформатування колекцій, передусім пов’язане з новою радянською музейною політикою, яка передбачала розподіл колекцій за профілями музеїв. Наприклад, окремо виділяли історичні музеї та історичні колекції, художні музеї, етнографічні музеї тощо. Весь вміст, який не був частиною цього профілю, було передано іншим установам. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. продаж цінних творів, конфіскованих із радянських музеїв, на закордонних аукціонах був звичайним явищем. Вилучені кошти спрямовувалися на поповнення державного бюджету. Водночас музей Ханенків втратив багато безцінних творів європейського та азійського мистецтва. Музей також зазнав значних втрат під час Другої світової війни, коли він втратив близько 25 тис. робіт (подібна кількість зараз зберігається у фондах музею).

На початку 1930-х рр. музей Ханенків зазнав політичних змін, як і всі державні установи. Порівнюючи музей за життя Ханенків та у 1930-х, ми можемо стверджувати, що він перетворився з наукового центру на частину радянської пропагандистської машини: частини архіву були знищені, на стінах музею з’явилися відомі банери з написами на кшталт “Мистецтво коронування полеглих.” Музей вийшов з-під контролю Академії наук, а наприкінці 90-х рр. змінив назву на нейтральну – Київський музей мистецтва Сходу-Заходу, фактично ставши ще одним музеєм у маєтку, що нівелювало діяльність Ханенків.

У 50-60-х роках деякі експонати з Музею Ханенків були передані до обласного музею, який сильно постраждав під час Другої світової війни. Однак, у той час музей також міг придбати експонати, деякі з яких були передані з інших центрів або подаровані власниками. Після 1991 р. колекція поповнювалася лише подарунками чи конфіскованими на митниці предметами. Музей нічого не купував. Грошей не вистачало в державному бюджеті, а спонсорських програм для поповнення власних фондів і створення належних умов зберігання банально не було.

З 1986 по 1998 рр. музей був закритий на капітальний ремонт. На чолі музею стала директорка Віра Виноградова. З цього часу в історії музею почалася епоха відновлення історичної пам’яті та поглибленого розвитку. У 1998 р. у відреставрованому особняку Ханенків відкрилася оновлена експозиція європейського мистецтва XIV-XIX ст. У 1999 р. ім’я засновника відновлено під офіційною назвою музею “Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.” У 2004 р. в будинку Ханенків відкрито постійний зал “Синайської” ікони VI-VII ст. У 2006 р. в будівлі по сусідству відкрилася перша в історії музею велика постійна виставка азіатського мистецтва. Перші десятиліття ХХІ ст. стали часом активізації наукового вивчення музейних колекцій та історії. З’являються нові ідеї та практики просвітницької роботи та музейного обслуговування.

У музеї є невелика колекція сучасного мистецтва. У ній зберігаються деякі роботи ХХ та початку ХХІ століть, що були подаровані, але серед авторів жодної з них не присутні такі великі імена як Малевич чи Далі. На думку дослідників Музею Ханенків, це пов’язано з впливом політики радянських часів, яка створила штучну локалізацію, – усі цінні речі перенаправляли до Ленінграда чи Москви, оскільки місцеві музеї не повинні були асоціюватися з центральними. До того ж в радянський період інтенсивний інтерес до сучасного мистецтва в “капіталістичному світі” не був популярним, окрім як його критики. Наразі Музей Ханенків хоче відійти від традиції показувати лише класичне мистецтво без діалогу з сучасним. Спочатку цю порожнечу планували заповнити виставковими проєктами, одним із яких мала стати виставка робіт Матвія Вайсберга. З часом вони також сподіваються розширити свою колекцію іноземного сучасного мистецтва.

У 2019 році відзначалося 100-річчя музею як державної установи. З огляду на події, що відбулися під час процесу націоналізації, Музей Ханенків вирішив відійти від традиційного формату святкувань і провести дослідження та дискусії, присвячені проекту 100-річчя навколо цього дня. На честь 100-річчя було відкрито постійну експозицію, відбулася низка переатрибуцій. Музей став більш відкритим і привітним до відвідувачів. Йдеться не лише про зміну ідентичності, конкурси чи іншу діяльність у соціальних мережах, а й про інклюзивність і прагнення забезпечити вільний доступ до інформації. Спільно з іншими компаніями заклад розробив сайт інклюзивного музею, створив віртуальний експозиційний путівник у 3D-форматі, почав поступово оприлюднювати інформацію про колекції та описи експонатів, розробив нову освітню програму – екскурсії для людей з вадами зору. Також у співпраці з Художньою гончарною майстернею Сахно було створено тактильні копії музейних експонатів. Зокрема, з глини виготовили барельєф XV ст. з обличчям дівчини.

Врешті, можемо бачити, що сімейне виховання і традиції родів, у яких відбувалося становлення Богдана і Варвари Ханенків, особисті якості й освіченість, зокрема Богдана Івановича, здобуті знання в спілкуванні з представниками реалістичного образотворчого мистецтва, якому притаманне почуття бачити у всьому, що їх оточувало, красу, спричинили їх потяг до доброчинності й колекціонування культурної спадщини української та народів Європи й Сходу. Сім’я Ханенків прагнула створенням музею просвітити й ознайомити колонізоване українське суспільство, в якому щонайменше 95% людей було зайнято важкою сільськогосподарською працею. Вони створювали музей в країні, де економічне і духовне життя перебувало під гнітом російської імперської влади, і ним хотіли показати досягнення культури народів Європи і Сходу, показати, що збереження і розвиток духовності народу, емансипація європейського національного мистецтва були і залишаються найважливішим чинником відродження матеріальної, духовної та суспільно-політичної культури кожної нації. Унікальне зібрання подружжям Ханенків творів мистецтва і предметів старовини народів Європи, Сходу й України, за оцінкою мистецтвознавців, під час радянського комуністичного режиму зазнало великих втрат. Немало цінних експонатів, зокрема картин видатних європейських живописців, були вилучені з колекції у 1920-1930 рр. й продані за кордоном для отримання коштів на індустріалізацію. Багато їх, відповідно до рішень московської влади, були забрані до провідних музеїв Росії. Досить значна частина колекцій стала основою для створення нових державних музеїв УСРР, а також пограбована німецькими окупантами у 1941-1943 рр. Пограбування й розпорошення колекції музею спричинило втрати, всупереч задуму й прагненню подружжя Ханенків до багатофункціонального змісту і характеру експозиції їхніх колекцій.

Список використаних ресурсів

1. Ахмед, Аміна. “Музей Ханенків: від приватної колекції до інституції.” Your Art. Доступ отримано 28 квітня, 2025. https://supportyourart.com/conversations/khanenko-museum/.
2. Рудик, Ганна. “Варвара Ханенко. Вона зробила зі свого дому музей мистецтв.” Історична правда. Доступ отримано 28 квітня, 2025. https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/31/132434/.
3. Рудик, Ганна. “Історія Музею Ханенків.” Музей Ханенків. Доступ отримано 28 квітня, 2025. https://khanenko.museum/uk/pro-musey/istoriya.
4. Семенік, Оксана. “Катерина Чуєва: “Музеї не можуть собі дозволити бути ізольованими від світу”.” LB.ua. Доступ отримано 28 квітня, 2025. https://lb.ua/culture/2019/07/14/431719_katerina_chuieva_muzei_mozhut_sobi.html.
5. Чернега, Петро та Олексій Козак. “Колекційна діяльність та заснування родиною Богдана і Варвари Ханенків Музею зарубіжного мистецтва.” Етнічна історія народів Європи 65 (2021): 49-65. http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2021/65/articles/6.pdf.