Антропологія може дати відповіді на багато питань, пов’язаних з людиною та її існуванням. Середня тривалість життя давньоруського населення, як встановили дослідники, варіювалась від 32,3 до 43,8 років, залежно від регіону, наприклад у Середньому Поліссі вона сягала 36,6-38,1 років [1, с. 225]. Але, з урахуванням дитячої смертності, цей показник зменшується аж до 18,6 років, а в реальності ще менше [3, с. 33]. Попри це, літописні дані описують тогочасне населення України, як міцне та здорове, яке має довгу тривалість життя [2, с. 31].

Співвідношення чоловіків до жінок складало 1,5:1. У давньоруського населення була доволі цікава статево-вікова структура: дітей до 10 років було 34% від усього населення, від 10 до 20 років складали 26%. Тобто людей віком до 20 років було цілих 60%. Від 20 до 30 – 19%, від 30 до 40 – 12%, від 40 до 50 – 6%, від 50 до 60 – 2%, і 60 та більше – 0,33%. У середньовічних жінок дітородний вік рідко коли перевищував 20 років. Кількість бездітних сімей складала 13%, а в дітних сім’ях у середньому було 3,5 дитини, що доживали до дорослого віку [3, с. 35-39].

Найбільш дослідженими на сьогодні є середньовічні кияни, чернігівчани та подніпровці. Т. І. Алєксєєва дослідила масив антропологічних матеріалів, та врешті решт виділила сім краніологічних типів східних слов’ян. Чотири із них були поширені на території України [4, с. 67]. Самі по собі вони мають схожий комплекс ознак: доліхомезокранію, тобто трохи витягнутий череп, середнє або вузьке обличчя, добре профільоване в горизонтальній площині та середньо широкий, помітно чи різко випнутий, ніс. Єдине, що має більшу варіативність у різних груп, це величина черепного показника та ширина вилиць, що і зумовило їх поділ на типи [5, с. 250-251]. Іноді, зустрічались черепи монголоїдної раси. Швидше за все, це домішок тюркських народів, які проживали по сусідству. Але важливо зазначити, що домішки можна визначити лише за присутності цієї монголоїдної зовнішності. Наприклад, печеніги мали південноєвропеоїдні риси, через що їх компонент вирахувати практично неможливо [5, с. 260].

Згідно з дослідженнями європейських антропологів, існувала пряма градація між соціальним статусом та зростом. Оскільки, умови проживання визначають реалізацію генетично закладеного зросту. Міщани та вищі прошарки населення мали більший зріст, за селян та людей нижчого статусу. Цю теорію дослідники підтвердили і для території Русі. Середній зріст киян того часу: для чоловіків близько 178-168 см та 168-157 см у жінок, з суттєвою різницею середніх показників в залежності від досліджуваної серії [2, с 35-39].

Дуже поширеною хворобою того часу є анемія. У дітей та підлітків, в яких вона потім перейшла у хронічну форму, хворобу можна розпізнати по кістках у 50-75%. На Русі показник був доволі варіативним, він збільшувався з півночі на південь. Сучасні дослідження виявили залежність анемії від клімату – чим ближче до екватора, тим більше анемічних людей. Частота, з якою зустрічалась хвороба сягає 9,3-25%. Також поширений був рахіт, дитяча хвороба, викликана недостатньою кількістю вітаміну D. Коли у Західній Європі це була хвороба бідних міщан, то на Русі зустрічалась приблизно в рівній кількості, як в селі, так і в місті і не перебільшувала 10% [1, с. 209-216]. Тобто, приблизно кожна п’ята дитина страждала на анемію, а кожна десята на рахіт.

Вважається, що коли людина недостатньо захищена соціумом від несприятливих умов, то це проявляється біологічно. Маркерами для постійного стресу є порушення процесів росту в дітей і підлітків, коливання величини зросту та статевого диморфізму у дорослих (анатомічна різниця між чоловіками та жінками). А для епізодичного стресу, як війна, голод і т. п., пережитих переважно у дитячому віці, притаманні лінії затримки росту на довгих кістках та поперечні лінії гіпоплазії емалі зубів. На ці показники в більшості впливає харчовий стрес [2, с. 131-134]. На території Русі ці дані дуже варіативні, – від 0 до 78,5%. При цьому від півночі до півдня він зменшувався. Таким чином на півдні показник був близько 0-12,5% [1, с. 227-229].

До показників харчового стресу відноситься і карієс, який також розглядають як маркер загалом поганого стану організму. Причин цього захворювання зубів величезна кількість – від недостатньо калорійного, одноманітного, вуглеводного харчування та генетики, до хімічного складу води. Зустрічався карієс у 50-70% населення. Цікаво, що у селі рідше, аніж у місті (15-60%, до 12,5-92,6%). Збільшення частоти патологій зубів спостерігається в осілого населення та представників заможних соціальних верств [2, с. 107-111].

Отже, життя середньовічного русича було непростим. Про це, зокрема, свідчать антропологічні характеристики населення Київської Русі, насамперед, головні маркери якості його життя.

Список використаної літератури

1. Бужилова, Александра. Homo Sapiens история болезни. Москва: Языки славянской культури, 2005. 320.
2. Козак, Олександра. Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії. Київ: Академперіодика, 2010. 396.
3. Козюба, Віталій. “Історико-демографічна характеристика давньоруської сім’ї (за матеріалами історичних та археологічних джерел).” Археологія, 1 (2001): 29-41.
4. Сегеда, Сергій. “Етногенетичні процеси на території Русі-України (за даними антропології).” Український історичний журнал, 3 (2001): 67–81.
5. Сегеда, Сергій. Антропологія та етнічна історія України. Київ: Наш час, 2012. 430.