Ось уже третя година як завершилась конференція студентів, аспірантів та молодих дослідників “Primavera storica”, що почалась 28 квітня. Учасники про дійство починають помалу забувати або хочуть забути (принаймні, любив так робити студентом, аби не нагадувати свої заїкання) й повертаються, хто до свого звичного ремесла, навчання, хто до роботи за фахом. Та враження від заходу залишились, й цим необхідно скористатись.

Який сенс писати про конференції тут, у форматі заміток, адже наукова хроніка це жанр академічних журналів? Бо якщо ти вже й берешся описувати заходи, до котрих долучився, то пиши про всі за сезон — Каразінські читання в ХНУ, системні ініціативи істфаку КНУ ім. Т. Шевченка. Буквально кілька тижнів тому активізувались дослідники із ОНУ ім. І. Мечникова. Усі вони проводять конструктивні майданчики для дискусій кожної весни.

Та в гостях завжди добре, вдома однак буде все ліпше. Свій майданчик на цю пору мусить мати й істфак ЛНУ ім. І. Франка, рівним чином що й гурток факультету, Львівський історичний клуб. Майданчик не приземлений, де буде, (як ви самі чудово це знаєте), зачитуватись доповідь, задаватиметься 1-2 питання насилу, й всі гнатимуть, бо регламент. Нам треба такий, який би уподобився академії Платона, де, що називається, битиме джерельним ключем думка. Або ж, як свого часу казав Леонтій Вікторович Войтович, думка розпорошуватиметься по древу. Такий майданчик і був наданий кафедрою історії середніх віків та візантиністики історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.

Крім того, зачасту секціях “Весни” можна було почути не так критику, скільки корисні настанови для починаючих дослідників. Це заставляє бодай на кілька хвилин відновити віру в те, що обрана галузь не пройнялась нафталіном. І, останнім фактором, що змусив братись за перо — це пленарне засідання, котре по своїй секції за нині вирішив не проводити, аби банально не мучити учасників говорінням.

Первинно, про назву: спілкуючись зі своїм науковим керівником, Юрієм Володимировичем Овсінським щодо концепту конференції на весну, почув від нього доречну паралель про франкську знать. Мовляв, після реформ Карла Мартелла антрустіони збирались на Березневі поля. Потім додались Травневі. Але студенти не антрустіони, тому березень та травень відкинули через з одного боку, початок семестру, з іншого — через захисти бакалавраських робіт. Залишився квітень, усвідомлення того що медієвістів буде відсотково менше ніж археологів, краєзнавців, модерників України й Заходу. Так і згадалась картина Ботічеллі “Весна”, яку бачили на інформлисті й програмі.

На останній дуже багато люду, знаєте. До певної міри, це відображає потребу гуманітаріїв до єдності, як в умовах війни, так і корпоративної — особливо у час, коли бюрократія проводить безпрецедентний наступ на класичну науку.

Отже, ми маємо єдність, як рятівну соломинку. Іншим же фактором виступила потреба не менш логічна — підготовки зміни генерацій поколінь дослідників. Тому, наскільки це було можливим, у ході роботи секцій робився наголос на обговорення доповідей та (непрошених) порад.

До певної міри, “Весні” у цьому плані вийшло стати примітною. Свідченням цього став епізод із засідання секції Античної історії, коли обговорення доповіді перевищило час самої доповіді Подібного мені не доводилось спостерігати на жодній конференції за добрих 5 років — ні на студентській, ні на “дорослій”. Здається, цю тенденцію варто буде у подальшому розвинути, й відвести, мабуть, ще один день на круглий стіл. Цьому сприяє й те, що експериментальний по суті захід, принаймні по числу доповідачів становив 5 десятків.

Всі красиві порівняння з “Бенкетом мудреців” Афінея вас, читачі, не особливо втішать. Тому подякую людям, що не шкодували живота свого у питанні вичитки текстів, формування програми, поширення інформації про захід. Їх є декілька: це кандидат історичних наук, доцент кафедри історії середніх віків та візантиністики Сергій Орланович Козловський, студент IV курсу Віталій Марідко та виспускниця магістерської програми історичного факультету Вікторія Терук.

Як завершення, залишається повторити те, що проговорювалось два дні підряд, на вітальному та заключному слові:

1) Збірник буде у червні. Оргкомітет запланував для учасників-студентів ще одну річ (бо вона на них найкраще й вплине), яку на пошти отримають всі. Та живіть поки в інтризі.
2) Ви самі чудово знаєте, як доповіли, і де можна було додати, а де скоротити. Та я дякую вам усім за страчений свій час, бо його не перепишеш, як текст, і не покращиш, як ораторські уміння.
3) Висловлю наївні сподівання, що вам усім було приємно працювати з Оргкомітетом заходу й ви отримали практичні навички у контексті своїх наукових інтересів.

Я не буду з вами усіма прощатись, бо ми побачимось на наступних конференціях Львівського історичного клубу.