Термін “кунньо” (궁녀) використовувався для позначення жінок, які працювали в палаці. Вони були мовчазними свідками палацових подій, інтриг та змов династії, що правила півтисячі років. Однак їхні історії доводять, що життя у золотій клітці не є таким барвистим, заможним та безхмарним. Будь ти наложницею, писаркою чи прибиральницею, ти ніколи не почуваєшся вільною, не зможеш відчути свободу, навіть одного разу вийшовши за стіни двору.

Джерелами даного дослідження виступають, насамперед, палацові літописи: Тхеджо шіллок (태조실록), Седжон шіллок (세종실록) та кодекс законів держави “Кьонґук теджон” (경국대전), що укладався від часів правління короля Седжо (1455-1468) до Сонджона (1469-1494), остаточно завершений у 1481 році.

Становлення нової правлячої династії та неоконфуціанства, як релігії, стало початком не лише політичних, а й культурних та соціальних змін. Нові принципи та правила торкнулися життя кожного корейця, особливо кореянок. Окрім загальновідомих соціальних норм про покору молодших старшим, особливо важливим стало, так зване, правило «Інь-Янь», яке передбачало окреме співіснування дівчат від хлопців із метою уникнення розпусти та запобіганню дошлюбних зносин. “Чистота” дівчини стала головною її чеснотою та гордістю. Тому з семирічного віку батьки всіма засобами намагалися розділити дітей, заборонити спілкування між різними статями [2]. Дівчат поступово відлучали від соціального життя зовні, привчаючи до роботи всередині подвір’я. Для підвищення статусу та збереження честі своєї доньки, держава пропонувала чудове рішення – віддати свою доньку на навчання та, в подальшому, роботу в палаці. Вік дівчаток варіювався від чотирьох до шести років. Зустрівши опір з боку селян, влада почала брати прислугу з дітей рабів.

Палаци або кун (궁) в Чосон прирівнювалися за рівнем святенності та сакральності до храмів. Особливо це стосувалося місця, де живе король, Син Неба, комплексу Кьонбоккун (경복궁), що знаходиться на півночі Сеулу. У місцях божого благословення було категорично заборонено будь-яке паплюження його честі та світлості, зокрема статеві зносини, що прирівнювалося до злочину.

Щоб не допустити подібного роду оказій, король Тхеджо (1392-1408) на шостому році свого правління разом із вченими Чо Чуном та Чон Тоджоном впровадили систему, характерну для багатьох країн Сходу. Перебувати та служити королівській родині могли лише жінки-служниці та євнухи, які поділялися на ранги за посадовими зобов’язаннями. Євнухи прислуговували королю та спадковим принцам, натомість придворні кунньо виконували вказівки як короля, так і королеви. За часів правління короля Седжона була встановлена система передбачала різні ранги та титули, а також обов’язки, пов’язані з кожним титулом. Пізніше, під час правління короля Сонджона, цю систему було включено у законодавчий кодекс “Кьонґук Теджон” (경국대전) як частина розділу “Немьонбу” (내명부) про права та обов’язки жінок у палаці.

Відбором дівчат до палацу займалися відомства Міністерства внутрішніх справ. Після огляду n-ої кількості претенденток, фінальне рішення приймав особисто король під наглядом голови того ж міністерства. Про це у Седжон Шіллок (세종 실록) сказано, що король особисто переглянув 60 осіб протягом 2 днів, по 30 на день, при дворі палацу Кьонбоккун [3].

Палацова ієрархія кунньо поділялася за рангами та титулами. Найменшим вважався дев’ятий. Це дівчатка 7-8 років, яких привчають до палацового етикету, навчають ремеслу, яким вони будуть володіти в подальшому, дають елементарний рівень освіти [2]. Навчання відбувалося у кількох напрямках: майбутні кунньо, які отримували найкращі результати отримували найвищий ранг – чжіміль (지밀). Вони відповідають за спокій короля та королеви в покоях, відповідають за їжу, одяг і різноманітні потреби королівської родини – були їх правою рукою. Чжіміль були елітою придворних дам, тому їх навчання було сконцентровано на вивченні письма ханґиль, поезії сохак, “Книги десяти черниць” [4]. Це було потрібно, зокрема, тому, що ці кунньо були наближеними до короля, часто ставали його наложницями, а краса та начитаність були головними критеріями відбору в гарем.

Наступні види робіт у переліку цінувалися менше, однак не були менш потрібні. За рівнем впливу, наступними після чжіміль, були чхімбан (침방), які спеціалізувалися на виготовленні одягу для королівської родини, та субан (수방), що займалися вишивкою та прикрашанням одягу. Сесуґан (세수간) або умивальниці відповідали за вмивання родини Сина Неба, воду для купання вранці та ввечері, прання рушників. У випадках, коли королева виїжджає на придворні прогулянки – сесуґан несуть паланкин. За кухнею наглядали, так звані, велика та мала кухні. Перша називається сенґвабан (셍과방) і зоною її відповідальності є приготування закусок і напоїв, тоді як мала кухня сочжубан (소주방) опікувалися виключно сніданком, вечерею та святковою їжею. Седаббан (세답방) прали одяг та білизну.

Окрім рангових придворних жінок, існували також титуловані. Найвищою в ієрархії стояла чжечжосанґун (제조상궁) – перша та головна наложниця короля, до неї ставилися з особливою повагою. Нерідко ці жінки народжували спадкоємців трону, які, в подальшому, були короновані. Пучжечжосанґун (부제조상궁) керувала внутрішньою скарбницею палацу, роздавала кунньо платню та опікувалася їхніми справами. Чжімільсанґун (지밀상궁) обслуговувала короля, королеву, королеву-матір та наложниць, наглядала та виховувала молодших служанок. Помосанґун(보모상궁) відповідала за виховання дітей спадкових принца та принцеси. Шіньосанґун (시녀상궁) керувала таємними книгами короля та королеви, писала документи, упорядковувала листи, могла також відправлятися за межі палацу, як посланник, супроводжувати короля у подорожі після отримання королівських наказів. І, нарешті, сининсанґун (승은상궁) були, мабуть, найбільш нетоиповими для нашого розуміння. Це звання королівської придворної особи надавалося, отримуючи особливу прихильність короля. Їх відбирали з дев’ятирічного віку, на відміну від інших кунньо, які, щоб мати змогу отримати посаду, мали старанно служити не менше 15 років [4]. Сининсанґун мали доступ до королівської родини, однак носили одяг, притаманний наложницям, а, отже, і були ними. Завжди надягали срібло, дароване королем, нерідко ставали матерями спадкоємців престолу.

Загальна кількість кунньо не була встановлена. У часи ранньої Чосон, кількість їх не була великою: за Тхеджо та Седжона вона зросла від 30 до 60 осіб. За правління трьох наступних королів їхня кількість зросла від близько 300 у 1681 році до понад 600  у 1737 році [1]. Служба в палаці вважалась роботу, тому жінки отримували платню за виконання своїх обов’язків, яка залежала від їх рангу та титулу, а також предметами першої необхідності. За даними 1924 року, середня зарплатня кунньо становила 50 вон, а чжімільсанґун – 196 вон, що за сучасним номіналом прирівнюється до 2 млн вон (58 500 тис. грн) [4].

Для кунньо існували також безліч правил та заборон. Як правило, палацові жінки працювали по 12 годин на добу, але іноді їм доводилося працювати 24 години поспіль або, навпаки, лише по вісім годин за раз. Найголовнішим обмеженням було покидати двір без дозволу чи наказу. Родичі придворних жінок не могли навідувати їх. Таким чином, життя кунньо проходило майже у повній ізоляції від зовнішнього світу що унеможливлювало можливість створення сім’ї. Тому по всьому королівству поширилося повір’я, що природні катаклізми, такі як посухи, відбуваються через надмірне обурення цих палацових жінок своєю життєвою долею. Тому, щоб уникнути подібних стихійних лих, робочі обов’язки цих жінок були скорочені, а деяким навіть дозволили звільнитися з королівської служби [1]. Приблизний вік, коли кунньо могли покинути свої палацові справи та вийти на пенсію, в середньому становив 60 років. Якщо жінкам дозволяло здоров’я – могли служити довше. У випадку важкої хвороби вони мали негайно покинути палац, щоб дім Сина Неба не був осквернений смертю [1]. Придворних також відпускали зі служби у випадку, якщо особа, якій вони прислуговували, помирала. Однак навіть у випадку такої свободи, вони не могли поводити себе вільно: до кінця життя мали обмежувати себе у шлюбі і, тим паче, у позашлюбних стосунках [2].

Наслідком життя статево зрілих жінок у такому закритому середовищі стали випадки перелюбу між кунньо, що при викритті підлягали покаранню. Лесбійство, яке називалося тешік (대식), було поширеним явищем серед палацових жінок. Термін буквально означає обмін енергією одна з одною. У Седжон Шіллок згадується, що король наказав, щоб кожного, кого визнають винним у лесбійстві, бити палицею 70 разів, а згодом це число було збільшено до 100. Тим не менш, практика тешік залишалася поширеною, і у випадку, який стався під час правління короля Седжона, наречену принцесу Пон спіймали під час сексу з придворною дівчиною на ім’я Со Ссан, що призвело до позбавлення принцеси її титулу [3]. Її коханку чекала ще гірша доля – страта.

Отже, прихід до влади на півострові нової династії докорінно змінив звичаї та правила для населення. Особливо це стосувалося прав жінок, зокрема палацової прислуги кунньо. Їх ще дівчатками вилучали з сімей, навчали королівського етикету, привчали до важкої праці. Всі вони вважалися власністю та наложницями короля, народжували спадкоємців королівської родини, але, на практиці, далеко не всі з них потрапляли у покої Сина Неба. Жінки отримували платню, можливість просування по ієрархічних сходах, однак були позбавлені права на сім’ю та стосунки, не всі могли покидати стіни палацу по власній волі. Однак нові правила та догми, які заклало неоконфуціанство не стало на заваді кунньо. Нерідко траплялися випадки перелюбу між жінками. Особливо гучний випадок стався за правління короля Седжона: спадкова принцеса Пон була викрита на тешік зі своєю служницею та вигнана з палацу.

Список використаних джерел та літератури

1. Han Hee-Sook «Women’s Life During The Chosŏn Dynasty» International Journal Of Korean History (vol.6, dec.2004) p. 113-163.
2. Назаркулова Нодира Бахтиёр Кизи. “Формирование иерархических систем женщин во времена правления династии Чосон” Казанский вестник молодых учёных, vol. 4, no. 2, 2020, pp. 94-101. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/formirovanie-ierarhicheskih-sistem-zhenschin-vo-vremena-pravleniya-dinastii-choson.
3. 세종실록 (1418-1450년) / Літопис короля Седжона (1418-1450 роки) https://sillok.history.go.kr/search/inspectionMonthList.do?id=kda
4. 오현주 [인문학 여행 역사의 길을 걷다 68] 조선의 궁녀 “욍실 세숫물서부터 요강 시죽까지… 왕비 아마도 메” 2024.05.13 / О Хюн Чжу [Історія гуманітарних подорожей 68] Придворна дама епохи Чосон «Від королівської пральної книги до ринку Йоган… Королева Гамадоме» 2024.05.13 https://www.100ssd.co.kr/news/articleView.html?idxno=109861