Історія античних міст впродовж багатьох століть залишається у полі зору істориків, археологів, мистецтвознавців та інших науковців різних спеціальностей. Разом із питанням повсякденного життя греко-римських міст не менше значення має й проблема, пов’язана зі смертю та особливостями поховань померлих або загиблих співмешканців. Цілком природно, що найбільше зацікавлення в українських вчених колах викликають саме ті поліси, які опинились у складі сучасної Українськї держави. Одним з найбільш цінних місць для нашої історії небезпідставно слід вважати засноване у VI ст. місто Ольвія. Цей поліс закладений грецькими колоністами-вихідцями з Мілету на заході Анатолії (тепер Туреччина). Розташована в с. Парутине на півдні Миколаївської області Ольвія здавна була “важливим торговим та культурним центром, а також військово-стратегічним пунктом” [6]. З 1927 р. на цьому місці працює однойменний Національний історико-археологічний заповідник, метою якого є збереження та дослідження залишків цієї рабовласницької демократичної республіки.

Весь науковий доробок української археологині Юлії Іванівни Козуб присвячений добі Античності на території сучасної України. Насамперед це стосується результатів досліджень на території заповідника “Ольвія”, де науковиця працювала впродовж 1951-2005 рр. Однією з найбільш відомих праць Ю. Козуб вважається опублікована 1974 р. монографія “Некрополь Ольвії V-IV ст. до н. е.” Саме завдяки цьому ґрунтовному дослідженню історикиня здобула визнання серед радянсько-українських науковців, що доводиться високою оцінкою вказаної монографії від рецензії, численними посиланнями на джерело у багатьох пізніших виданнях.

Юлія Іванівна Козуб, прибл. 1950-ті рр.

Важливість монографії Юлії Іванівни полягає також у новаторстві. За словами колективу відділу античної археології ІА НАНУ це було перше фундаментальне дослідження, присвячене античному полісу Ольвії. Водночас воно стало другим після Бориса Володимировича Фармаковського – одного з перших дослідників Ольвії, який брав участь у розкопках на території давньогрецького полісу впродовж 1901-1926 рр. Тим самим Ю. Козуб на базі результатів власних досліджень вдалось значно ширше і повніше розкрити тему, пов’язану із способами життя, світоглядом та особливостями поховань ольвіополітів, врахувавши при цьому результати попередніх робіт [3].

Обкладинка монографії Юлії Козуб, видання 1974 року

Перед початком аналізу частини монографії Ю. Козуб необхідним є розкриття відомостей, що стосуються життя та початку наукової діяльності археологині. Відтак Юлія Іванівна народилася 16 серпня 1928 р. у Москві. Походила з інтеліґентної сім’ї – батько, Іван Гнатович Козуб, хоч працював інженером, все ж був більш відомий як письменник і активний суспільний діяч. Мати ж, Віра Спиридонівна Гриша (Козуб), працювала вчителькою. Ранні роки життя для майбутньої науковиці позначились низкою випробувань – втрата батька, який 1935 р. був репресований і засланий до ГУЛАГу, жахи Другої світової війни, яка застала родину дівчинки в Борисполі на Київщині. Попри те Ю. Козуб здобула початкову освіту – 5 класів у школі №81 в Москві, зі срібною медаллю закінчила середню школу №155 в Києві, після чого вступила на історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, закінчила його у 1953 р. [1, с. 1].

Свою активність та лідерські здібності в сфері історії та археології Юлія Іванівна найбільше проявила саме в Київському університеті. Так майбутня вчена була старостою наукового студентського гуртка археології, належала до наукового студентського товариства, брала участь в теоретичних конференціях [1, с. 1]. Здобувши диплом з відзнакою у сфері історії-археології Ю. Козуб вступила до аспірантури Інституту археології УРСР (НАНУ), де пропрацювала 51 рік за спеціальністю “Антична археологія” [1, с. 1]. Паралельно науковиця займалась й проведенням екскурсій. Відтак 1958 р. Юлія Іванівна долучилась до створення Київської екскурсійної бази ВЦРПР, де працювала лектором-екскурсоводом, а пізніше (1958-1959 рр.) – лектором у Київському міському відділенні товариства “Знання” [3]. Слід наголосити на участі Ю. Козуб у Ольвійській експедиції ще в студентські роки (1951 р.). Авторський колектив відділу античної археології НУНУ зазначає, що після закінчення аспірантури 1959 р. археологиня цього ж року була призначена “на посаду молодшого наукового співробітника відділу скіфо-античної археології. В 1975 р. Юлія Іванівна була переведена на посаду старшого наукового співробітника, а у 1979 р. отримала відповідне наукове звання” [3]. Менш тривалою була її викладацька діяльність. Впродовж 1970-1972 рр. вчена викладала на історичному факультеті Київського університету 1985 р. з подякою від керівництва Ю. Козуб вийшла на пенсію [5].

Юлія Іванівна відома своїми науковими працями, яких загалом нараховується бл. тридцяти. До них належать одна індивідуальна та кілька колективних монографій, значна кількість наукових статей. Як вже згадувалось раніше, доробок Ю. Козуб присвячений насамперед результатам вивчення Ольвії як загалом, так і особисто науковицею, головним чином ольвіополітських некрополів, а також визначенню і вивченню меж її передмістя. Так 1963 р. археологиня захистила дисертацію “Некрополь Ольвии V-IV вв. до н.э. как исторический источник” [2]. Детальніше цю тему авторка розкрила вже 1974 р. в майже однойменній монографії “Некрополь Ольвії V-IV ст. до н. е.”. Безпосередню участь у дослідженні некрополя Ольвії Ю. Козуб брала впродовж 1963–2006 рр. [5] 10 листопада 2016 р. на 89 році Юлія Іванівна Козуб пішла з життя, залишивши по собі багату наукову спадщину, присвячену дослідженням некрополів у стародавній Ольвії [1, с. 3].

Для зручності у проведенні детального ознайомлення і аналізу був обраний другий розділ з основної частини, присвячений поховальному обряду на території Ольвії. На самому початку історикиня перелічує риси, які характеризують давні поховання, а відтак і світогляд людей в добу античності – положення та орієнтація тіл небіжчиків, жертовний та інші інвентарі тощо. Згідно з твердженням Юлії Іванівни в Ольвії станом на 1974 р. нараховувалось бл. 275 поховань, серед яких були лише два типи – з трупопокладеннями (210 могил), та кремаціями (65 могил).

План некрополя Ольвії:
1 – межа некрополя; 2 – стародавні дороги; 3 – стародавня лінія берега; 4 – кургани.

Доволі велику увагу в цьому розділі Ю. Козуб приділяє напрямкам розміщення людських кістяків в Ольвії, зокрема й положенню тіла, голови та обличчя покійників, у яких ті були покладені і віднайдені в домовинах. Для підкріплення своєї думки у цій та інших частинах розділу археологиня послуговується результатами раніших досліджень В. Фрамаковського, С. Капошиної, Г. Бєлова та ін., а також схожими прикладами з розкопок у інших полісах елліністичної доби – Афін, Херсонеса, Гели, Олінфа, Пантікапея, о-ва Березань. Від самого початку спосіб розміщення трупів в ольвійському некрополі вчена визначає як класичний грецький. Для цього типу характерне покладення небіжкика на спину, “з протягнутими вздовж тулуба руками” [4, с. 18], а також в широтному напрямку головою на схід, а обличчям на захід. Цей звичай авторка пов’язує з давньогрецькими уявленнями про розміщення царства Аїда та країни богів (схід), островів блаженних, що характеризувались як рай для душ (захід). Зазначається й про виявлення інших напрямків, у яких орієнтація покійників є також на південь і північ. На думку Б. Фармаковського це явище пояснюється хибністю визначення ольвіополітами сторін світу, оскільки орієнтація була на рух Сонця в різні пори року. Однак такі випадки в Ольвії Ю. Козуб називає нечисленними. Відтак лише у 18 з 275 могил голови мерців орієнтовані на південь, у 8 – на північ [4, с. 19].

Винятковими є також поховання у скорченому вигляді зі встановленими часовими рамками між V–IV ст. до н.е. Цьому питанню Ю. Козуб присвятила чималу частину розділу, опираючись зокрема й на супровідні керамічні вироби, а головним чином – на схожі приклади в інших античних полісах. Археологиня підкреслює, що попри свою мізерну кількість, що становить до 20 могил, ці випадки викликали жваві дискусії, а відтак й проблему в українській археологічній науці. До прикладу на основі виявлених скорчень з’явились теорії про вплив інших культур, головним чином кочових сусідніх скіфо-сарматських народів. Думку про такі потенційні впливи на грецьких колоністів обстоювала свого часу Серафима Капошина у праці “Погребение скифского типа в Ольвии”. Попри те на прикладах схожих з ольвійським некрополів в інших античних містах Європи Ю. Козуб доводить, що такі випадки не були чужими для давніх греків [4, с. 23]. До того ж археологиня не погоджується із віднесенням дослідницею-колегою до скорчених поховань кістяків, що були “покладені на спині з ледве зміщеними, але не зігнутими коліньми, як, наприклад, поховання, відкриті в 1930 р., – 1926/2, 1906/6 та ін.” [4, 20-21].

Ю. Козуб, ведучи мову про особливості ольвійських скорчених погребень, поділяє їх на два типи. У першому випадку “похований покладений на правому або лівому боці з сильно зігнутими в колінах ногами, руки – на тазі або зігнуті в ліктях та підняті до обличчя” [4, с. 21]. Цей спосіб, за словами дослідниці, був найбільш представлений в класичних, а подекуди і більш ранніх похованнях. За іншим типом “небіжчик лежить на спині з сильно підігнутими ногами… кістки ніг лежать в зігнутому положенні, з коліньми, направленими в одну або різні сторони (так зване положення ніг вершника)” [4, с. 21]. На відміну від першого випадку цей є менш поширеним серед виявлених захоронень, оскільки належить до найбільш ранніх скорчених поховань з ледве зміщеними кістками. Крім того археологиня припускає, що ці поховання могли не мати ніякого обрядового значення.

Типи поховальних споруд:
1 – ямна могила; 2 – ямна могила з дерев’яним облицюванням; 3 – ямна могила з сирцевим облицюванням; 4 – підбійна могила.

Результати вивчення некрополя в Ольвії дають археологам уявлення й про соціальну організацію в античному полісі. Про приналежність людини до того чи іншого стану можуть свідчити вигляд труни, матеріал, з якого була виготовлена домовина, залишки вбрання чи супровідного інвентаря тощо. Відтак за Ю. Козуб більшість вже згаданих скорчень не мають або ж в дуже малій кількості містять речі, що є характерним для більшості погребень представників середнього стану. Археологиня підкріплює свої твердження прикладом розкопу №VIII, де було виявлено три безінвентарні поховання. Ці випадки підштовхують дослідницю до висновку про їхню приналежність саме представникам найбільш численного Ольвії та й в усіх еллінських полісах середнього і найбіднішого прошарку вільного населення. Водночас маловірогідною історикиня називає версію поховання в таких могилах рабів, оскільки в добу античності ця каста прирівнювалась до худоби і була фактичною власністю вільних громадян, а тому навряд могли бути поховані разом з ними [4, с. 23-24].

Більшу увагу Ю. Козуб звертає на матеріал і декоративне оформлення могил громадян-ольвіополітів. За словами дослідниці в Ольвії, як і на всьому узбережжі Північного Причорномор’я, переважають дерев’яні труни. Відтак на 1974 р. археологи виявили лише таких фрагменти трун у 83-х могилах. Для порівняння вчена наводить результати розкопок в Херсонесі за 1935-1936 рр., де з 42-х могил було зафіксовано лише дві труни з цього матеріалу. Для виготовлення ж саркофагів використовувався камінь, проте такі захоронення могли дозволити собі лише заможні люди. Також більшість гробів з кам’яних плит фіксується саме в похованнях на території сучасної Греції, так само як захоронень в цих невеликих гробницях взагалі, що можна пояснити не лише більшим багатством мешканців метрополій, але й браком в порівнянні з колоніями деревини. Як покрівельний матеріал використовувались плоска (для трун) або дашкоподібна (для сарковагів) кришки. Встановлені і точні параметри щодо розмірів цих захоронень, які залежали від росту і навіть віку мерця – 1,85–2,5 м в дорослих та 1,5 м в дитячих трунах, хоча для праху немовлят в Ольвії частіше застосовувались амфори, на чому дещо пізніше наголошує вчена [4, с. 24-25].

Дещо менше Ю. Козуб характеризоє спосіб, у який труни та саркофаги були декоровані. Відтак із залишків фарби на трунах довідуємось, що використовувались в основному синій і малиновий кольори. Саркофаги ольвіополіти фарбували в блакитний та рожевувато-бурий відтінки. До того ж зберігся приклад під номером 1912/2, на якому були нанесені якраво-блакитні і червоні смуги. Іншими видами оздоблення саркофага були гіпсові рельєфи (1920/42 б, 1906/102) та кістяні різьблені орнаменти (1903/20, 1905/59) [4, с. 24-25].

Як раніше згадувалось, окрім тілопокладень ольвіополіти практикували й кремацію небіжчиків із збереження їхнього праху, що проте за результатами археологічних розкопок не мало широкого застосування. Загальна кількість таких могил у Ольвії на 1974 р. становила бл. 7, або ж 2,5% від усіх поховань у полісі. Ю. Козуб перелічує способи, у які відбувалоль трупоспалення – в урні (зафіксовано лише 4 випадки, проілюстровано на с. 32), на підлозі могили чи спеціальних майданчиках, оточених кромлехами (приклад відображений авторкою у вигляді малюнка на с. 33). Під останнім видом мається на увазі спеціальний майданчик-крематорій №18, вперше відкритий у 1913 р. Відтак всередині він містив залишки кремацій під товстим шаром до 1,2 м, і пропаленим материковим ґрунтом на 7 см, що свідчить про багаторазовість виконання трупоспалень у цьому місці [4, с. 31].

Великий кромлех, розкопаний у 1926 р.

Врахувавши ці та інші не згадані особливості поховань в Ольвії, як-от урочисті тризни з приношеннями у жертву тварин чи навіть людей, влаштування жіночих захоронень з використанням червоної фарби чи приношення на могилу покійника їжі, Ю. Козуб доводить їхній класичногрецький характер. Схожість звичаїв покладення небіжчиків і їхнього вшанування підштовхує авторку і читача до висновку про нерозривність не лише економічних, але й культурних зв’язків античних колоній зі своїми метрополіями. Попри свої особливості, спричинені зокрема сусідством з кочовими народами, колонії зберігали один релігійний світогляд, а також способи гідного вшанування пам’яті померлих співгромадян чи членів сімей.

На основі монографії “Некрополь Ольвії V-IV ст. до н.е.” 1974 р. можна зробити висновок про професійність підходу до вивчення вибраної теми. Насамперед фаховість підготовленого наукового матеріалу проявляється як у змістовності, чіткому викладенню проблеми з урахуванням власних результатів, думок і напрацювань інших дослідників, численним ілюстраційним матеріалом, так і авторитетністю, якою відзначилась праця серед радянських та сучасних українських вчених кіл. Тим самим монографія Юлії Іванівни значно обмежує дискусійнії щодо результатів досліджень ольвійського некрополя, викладених у цьому науковому матеріалі.

Водночас варто враховувати і ряд актуальних проблем, пов’язаних як із монографією Ю. Козуб, так і з зовнішньо- та внутрішньополітичною обстановкою в Україні. Відтак при ознайомленні із результатами досліджень науковиці слід враховувати ризики потенційної застарілості інформації, адже різниця в часі на 2024 р. становить рівно 50 р. На підставі цього виникає потреба у проведенні нових досліджень, у яких більш детально було б розкрите питання поховальної обрядовості в Ольвії. В перспективі з допомогою таких праць з’явилася б можливість формування нових поглядів і висновків щодо специфіки поховальної обрядовості на узбережжі Північного Причорномор’я, а також підтвердити, уточнити або ж спростовати тези, припущення і думки, висловлені археологами під археологічних розкопок попередніх десятиліть.

Серйозним викликом для заповідника на 2024 р. є російсько-українська війна, що значно обтяжує, а подекуди й унеможливлює проведення сучасними вченими-археологами ґрунтовних досліджень, а разом з тим і студентських практик на його території. Крім того під загрозою пошкодження чи цілковитого знищення перебуває й сам національний заповідник, що потерпає через постійні обстріли і близькість до лінії фронту. До того ж імовірною з 2022 р. є загроза потенційної окупації прилеглої території, що загрожує слюндруванням та розграбуванням ворогом наявних на території Ольвії історичних артефактів.

Список використаної літератури та джерел:

1. Віктор Гребенников. Внесок Юлії Іванівни Козуб в дослідження Ольвії (Миколаїв: Миколаївський обласний краєзнавчий музей, 2017), 1–3.
2. До 80-річчя Юлії Іванівни Козуб (Київ: Археологія, 2009), 119, №2
3. Світлої пам’яті Юлії Іванівни Козуб. (Київ: Археологія, 2017), 147–148, №.1.
4. Юлія Козуб. Некрополь Ольвії V-IV ст. до н. е. (Київ: Наукова думка, 1974), 182.
5. Козуб Юлія Іванівна. (Київ: Київський Національний університет ім. Т. Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, 2015). Режим доступу: http://www.archaeology.univ.kiev.ua/home/index.php?option=com_content&view=category&id=380&Itemid=101
6. Музейний портал. Національний історико-археологічний заповідник “Ольвія”. Режим доступу: https://museum-portal.com/ua/muzeyi/235_nacionalniy-istoriko-arheologichniy-zapovidnik–olviya-