Імператор Калігула свого часу порівняв її з “Одіссеєм у спідниці” за майстерний авантюризм, громадяни Риму вважали матірʼю імперії, а принцепс з гордістю називав своєю дружиною. Її вважали жінкою, гідною титулу “Августа,” і вона його отримала після смерті першого коронованого “бога” Римської імперії. Того самого, якого створила вона – Лівія Друзілла.

Вона походила з патриціанського роду Клавдіїв і була донькою Марка Лівія Друза. Ймовірно, що це перша римлянка такого історичного значення, чий день народження відомий. Ми знаємо цю дату завдяки її публічному святкуванню. Народжена 30 січня 59 або 58 р. до н. е., вона стала символом важливого зрушення в суспільному сприйнятті ролі римських жінок. Її власний світ перевернувся з ніг на голову у 44 р. до н. е. після вбивства Юлія Цезаря. У наступному році (ймовірно, це був перший рік її шлюбу з Тиберієм Клавдієм Нероном, її першим чоловіком) політичний хаос побачив створення Тріумвірату, диктатуру трьох осіб і установу заборонених списків, за якими призначалася винагорода на головах ворогів тріумвірів. Протягом наступних років і батько, і чоловік Лівії опинилися у серйозній небезпеці. У 42 р. до н. е. її батько покінчив життя самогубством, а наступного місяця Лівія народила свою першу дитину – Тиберія Клавдія Нерона молодшого.

Давньоримська камея середини I століття н. е. Зображено Августа, Лівію та молодого Нерона.

Протягом наступних двох років, наражаючись на особисту небезпеку, чоловік був у бігах, а Лівія разом із ним. І хоча внаслідок цього велика частина її родинного багатства була втрачена, дівчина продовжувала зберігати високий суспільний статус, завдяки своєму походженню зі шляхетного роду Клавдіїв. Повернувшись до Риму на одне з урочистих святкувань, вона привернула увагу Гая Октавіана – прийомного сина Юлія Цезаря, спадкоємця його влади та члена Тріумвірату. Згідно з описами сучасників, Лівія була надзвичайно красивою, що відразу вразило Октавіана, який, захоплений її вродою, буквально викрав жінку в Нерона і привів до свого дому, незважаючи на її очікування другої дитини від першого чоловіка. У той самий день він подав на розлучення зі своєю дружиною Скрибонією, яка саме народила йому доньку Юлію. Вже 17 січня 38 р. до н. е. на шостому місяці вагітності Лівія стала законною дружиною Августа [1].

Корнелій Тацит в “Анналах” згадує про жагу Цезаря до краси Лівії і приписав його в одну компанію з іншими сумнозвісними римськими узурпаторами. Він описував Августа як тирана, який був не в змозі контролювати свої бажання влади та жінок. Однак викрадення Лівії створило умови, за яких вона поступово та непомітно для всіх, перейняла значну частину імператорської влади. Жінки римської еліти традиційно обмежувалися впливом, який використовувався лише у сімейних справах, але Лівія використала своє становище для поширення цього впливу на політичну сферу. Інтеграція “першої родини” до римського уряду надала їй унікальну можливість зберігати владу протягом тривалого часу. Майстерно граючи за лаштунками, у майбутньому вона проклала шлях до трону для свого сина Тиберія, зумівши обійти традиційні чоловічі інститути Риму – сенат, народ, і навіть самого принцепса [4, Book I, V; 12].

Статуя Октавіана Августа знайдена у 1863 р. на віллі його дружини Лівії. Місце зберігання: Ватикан, музей Кʼярамонті.

Лівія вирізнялася ясним розумом, веселою вдачею та добрим характером. Завдяки своїй винахідливості та вмінню швидко приймати зважені рішення, вона стала найближчим радником Августа. Їхній ментальний звʼязок був настільки міцним, що імператор часто записував її поради у своєму щоденнику, вбачаючи в дружині відображення своїх ідеалів. Здатність Лівії розуміти прагнення та логіку свого чоловіка зробила внесок у реалізацію багатьох його державних планів [6].

Напередодні з дівчиною стався випадок, який приніс їй задоволення, а рештою був сприйнятий зі страхом: орел випустив їй на коліна білу птицю, що несла гілку лавру з ягодами. Всі, хто вважав себе наділеними даром передбачення, одностайно заявляли, що доля обіцяла Лівії не менш ніж абсолютну владу. Рослина лавру означала, що її потомство матиме великі почесті і покриє себе великою славою. Подібний прогноз здався їй настільки втішним, що вона не стала суперечити цьому. Гілочку, що впала до її ніг, вона веліла встромити в землю, і за нею так старанно доглядали, що через кілька років вона перетворилася на розлоге дерево, з якого зрізали лаврові гілки для увінчування героїв та вождів з нагоди їхніх тріумфів. Невдовзі Лівія із задоволенням відчула, що пророцтво починає здійснюватися, а з часом це стало очевидним і для всіх навколо неї. Ще з юних років їй було передбачено, що вона “триматиме на колінах всю могутність Цезаря і в усьому пануватиме над ним.” Як перша леді Риму, Лівія заклала стандарти поведінки та успіху, які залишили помітний слід у соціальній та моральній культурі епохи [1, Book XLVIII. 52(3)].

Становлення особистості Лівії відбувалося під впливом та підкріплялося ідеями з боку Октавіана Августа, який був імператором Риму впродовж пʼятдесяти двох років і стільки ж був одружений на ній. Їхній шлюб у 38 р. до н.е. став символом злиття двох сильних особистостей, які разом сформували основи нового періоду в римській історії.

Як зазначалось вище, на той час жінки римського суспільства виконували тільки ролі матерів і дружин, а їх участь у політиці була нечуваною. Вони не могли обіймати місця в сенаті чи займати інші урядові посади, оскільки вважалося, що управління державою – обов’язок чоловіків, тоді як жінки мали піклуватися про родину та оберігати домашнє вогнище. Лівія ніколи не займала офіційних посад у римському уряді, проте змогла набути значного впливу завдяки своєму багатству, авторитету та бездоганній репутації. Вона була частиною законодавства, не створюючи його. Коли хтось запитав її, як і за допомогою чого вона здобула такий керівний вплив на Августа, вона відповіла, що це завдяки тому, що сама була скрупульозно цнотливою, робила все, що йому заманеться, не втручалася в його справи і вдало робила вигляд, що не чує і не помічає фаворитів, які були об’єктами його пристрасті [1].

У праці “Життєписи дванадцяти цезарів” Светоній вказує, що єдиною жінкою, яку Октавіан щиро любив, була Лівія. Проте, часто висловлюється думка, що це радше було політичною стратегією задля створення бажаного зразка ідеальної родини, аніж коханням. На противагу цьому достатньо памʼятати, що Цезар був одружений на Лівії від першого до останнього дня свого правління, попри численні кризи у стосунках, які за крок до розлучення завжди завершувалися поступками з боку Августа. До того ж, сам факт, що шлюб тривав 52 роки, є надзвичайним, зокрема, для того часу, коли аристократичні шлюби вважалися лише перевіреним способом забезпечити недовгий, але потрібний союз. Тим більше, така протяжність подружнього життя є примітною, беручи до уваги факт, що Лівія так і не народила Августу дітей, через певні ускладнення під час вагітності. Поет Овідій називав її “femina princeps,” тобто “ідеальною дружиною імператора,” а Ентоні Барретт зазначає у своїй праці, що Лівія була “єдиною жінкою, яка могла стати дружиною Августа,” і, якби не вона, імператор, ймовірно, залишився б неодруженим [3, Book I; 5; 8].

Камея. Лівія Друзілла на престолі. Римський ранньоімперський період (14-29 рр. н.е.) Художньо-історичний музей Відня

Очевидно, що Август прагнув зберегти образ відродження традиційних римських цінностей і хотів, аби його дружина була втіленням цих традицій. Лівія усвідомлювала, що для досягнення впливової позиції в суспільстві, де домінують чоловіки, їй потрібно відповідати традиційним уявленням про римську жінку, водночас демонструючи якості освіченого римського громадянина. Вона здобула широку популярність серед людей, завдяки своїм благодійним ініціативам і будівельним проектам як у Римі, так і в інших частинах імперії. Окремо варто згадати свідчення, які можна зустріти в рядках Овідія, чия дружина була особисто знайомою з імператрицею. Він писав: “Лівія, перша леді, шанована вами всі ці роки, вчить вас бути взірцем доброї дружини, уподібнюючись їй, завдяки давно набутій звичці” [3, Book TI.VI:1-36]. Крім того, у “Метаморфозах” зустрічаються позитивні згадки про Августа, а герої твору, Юпітер та Юнона, є мʼякою пародією на імператорську пару: “Ваші вуста повинні молитися до дружини Цезаря, яка своєю чеснотою показує, що стародавні часи не торкаються нашої епохи у своїй хвалі цнотливості: вона, яка з красою Венери, шляхами Юнони, одна була визнана гідною розділити небесне ложе” [3].

Враховуючи всю ту повагу, яку Лівія отримувала від суспільства, наступний етап її політичної карʼєри став ще більш значущим. Грандіозною подією на амбіційному шляху жінки став випадок, коли їй було надано особливу владу, і це сталося в 35 р. до н. е. Тоді Гай Цезар надав своїй рідній сестрі Октавії та Лівії повноваження, майже ідентичні повноваженням трибуна. Це перша зафіксована офіційна влада, надана жінці, яка не була кровною родичкою правителя або однією з дів Весталок. Хочеться зафіксувати саме цей, шокуючий для багатьох, жест з боку Августа, адже, надавши своїй дружині такі привілеї, він, по суті, відкрито підтвердив її ключову роль в його житті та політиці загалом [1, Book XLIX]. Цей момент став доказом, що стосунки Октавіана та Лівії – союз на рівноправних засадах, у якому обидва партнери довірили одне одному не лише свої серця, а й долю імперії.

Політика стала для цієї жінки однією з ключових сфер, у яких вона проявила себе як вміла та успішна діячка, що було рідкістю для того часу. Її здатність тонко впливати на дипломатичні процеси нерідко викликала подив оточуючих, зокрема Августа. Водночас, саме її емоційна стриманість і здатність приховувати справжні наміри були ключовими у створенні потрібного образу для досягнення бажаного.

Про те, що Лівія була обожнюваною не тільки чоловіком, а й римським народом є чимала кількість свідчень із першоджерел. Відомо, що вона часто допомагала людям отримати краще становище в Римі або уникнути певного покарання. Одним із прикладів може слугувати історія чоловіка на імʼя Хатерій, який з певних причин вибачався перед її сином Тиберієм, припавши йому до ніг, але ненавмисно повалив його на землю. Ледь не до смерті забитий після цього охоронцями, він відчував свою неминучу загибель і звернувся до Лівії (яку Светоній називає Августою). Завдяки її втручанню, він був врятований від гніву Тиберія [4]. Як правителька ця жінка демонструвала риси, що підкреслювали її загальну турботу про людей і прагнення допомагати тим, хто цього потребував. Її підтримка слугувала не лише актами милосердя, але й стратегічними діями, спрямованими на зміцнення влади та стабільності в імперії. І їй це вдалося.

Щодо будівельних програм, то Лівія Друзілла на постійній основі фінансувала різноманітні проекти з власного майна, забезпечуючи робочі місця та додаючи архітектурної краси Риму. Багато споруд будувалось для вшанування імені імператриці. Одним із таких яскравих прикладів є Порт Лівії, який згадується у багатьох стародавніх працях. За свідченнями Овідія, він був побудований Цезарем на місці приватного будинку, знехтувавши тодішніми правилами: “Там, де зараз стоїть колонада Лівії, колись стояв величезний палац. Один будинок займав простір більший, ніж той, який займає стіни багатьох міст. Його зрівняли з землею не за звинуваченням у державній зраді, а тому, що його розкіш вважалася шкідливою. Цезар брукував, щоб повалити таку величезну структуру і знищити стільки багатства, спадкоємцем якого був він сам. Це спосіб здійснення цензури, спосіб подати приклад, коли законодержавець сам робить те, про що він попереджає інших” [2].

Фрагменти Forma Urbis, що показують Порт Лівії

Поряд зі зведенням портів та інших грандіозних споруд Август присвятив численні колонади своїй дружині, прагнучи увіковічнити її імʼя, зокрема, разом зі своїм. Прикладом цього є культова споруда, яка збереглась до нашого часу, під назвою “Храм Августа та Лівії.” Після смерті принцепса святиня була добудована за сприяння Тиберія. Історик Діон Кассій у своєму описі численних пам’ятників, зведених на честь Августа після його смерті, відзначає, що Лівія відігравала важливу роль в освяченні цих споруд, що надавало їй образ повновладної фігури в Римі. Вона навіть започаткувала традицію щорічного фестивалю на його честь у їхньому домі, який продовжувався й у часи, коли Діон писав про це.

Храм Лівії та Августа

Окрім монументальних споруд, увагу привертають камеї – рельєфні зображення, вирізьблені в камені. Зокрема, заслуговують особливої уваги ті, на яких Лівія зображена разом із Августом. Як і в скульптурах, їх завжди репрезентували на одному рівні – буквально та переносно, підкреслюючи рівноправність в їхній парі. Такі витвори мистецтва не лише підкреслювали її статус вірної супутниці імператора, а й слугували втіленням ідеалу сімейної гармонії та єдності, які були ключовими для пропаганди принципату.

Імператриця продовжувала підтримувати свою репутацію як благодійниця та захисниця нижчих верств населення. Лівія часто забезпечувала придане для молодих дівчат із малозабезпечених родин, а також надавала фінансову підтримку сиротам та дітям, чиї батьки не могли собі дозволити їх виховувати. Як наслідок, вона мала розгалужену соціальну мережу, де її високо цінували і навіть включали до заповітів як спадкоємицю. Все вищезгадане лише підтверджувало серед народу її усталене звання “Матері Риму” та “жінки, гідної титулу “Августа” [8; 10].

Та все ж, історичні постаті, особливо ті, які досягли небувалих висот, рідко залишаються поза критикою. За всіма здобутками й досягненнями завжди знайдуться тіні – реальні чи вигадані. Лівія не стала винятком. З моменту свого входження до імператорської родини й до самої смерті вона залишалася об’єктом численних докорів та підозр. Особливої гостроти звинувачення набували в контексті вбивств, у яких її звинувачували. Найбільш деталізовано це викладено в праці Діона Кассія “Римська історія.”

Вперше претензії до Лівії пролунали у 23 р. до н.е. після смерті Марцелла, племінника Августа. Діон зазначає, що громадськість підозрювала її через те, що смерть Марцелла відкривала шлях до спадкоємства її старшого сина. Водночас Діон згадує, що того ж року Рим охопила висока смертність через стихійні лиха. У 4 р. н.е. померли онуки Цезаря Гай і Луцій, офіційно проголошені його спадкоємцями. Гай отримав смертельне поранення, а Луцій захворів. У римському суспільстві поширилися підозри, що Лівія могла сприяти їхній смерті, адже їхня загибель, знову ж таки, посилила позиції Тиберія [1; 10].

Останні звинувачення стосуються вигнання та смерті Агріппи Постума, сина найкращого друга Цезаря – Марка Віпсанія Агріппи, який помер незадовго до цих подій. Тацит припускає, що саме Лівія вплинула на рішення чоловіка вислати його через поведінку, яка суперечила імператорським ідеалам: “Август усиновлює його, робить його співправителем, ділить з ним трибунську владу; і вже не через таємні витівки Лівії, як раніше, – тепер його відкрито показують і величають у всіх військах. Адже Лівія так підкорила собі пристарілого Августа, що той вислав на острів Планазію єдиного свого внука Агріппу Постума.” Перед смертю імператор хотів примиритися зі своїм останнім кровним спадкоємцем, але ці наміри залишилися нереалізованими [4].

Лівія домоглася того, що після вигнання Агріппи Постума Август усиновив її старшого сина Тиберія, який став єдиним спадкоємцем верховної влади. Адже, як зазначалось, у неї та Августа не було спільних дітей, і, відповідно, кровного спадкоємця трону від Лівії. Це було однією з причин того, чому вона так активно прагнула забезпечити майбутнє свого сина саме всередині імператорської родини.

Звернімо увагу, що звинувачення проти Лівії, особливо в контексті підозр у вбивствах, можуть більше свідчити про упередженість авторів, аніж про її справжній характер. У будь-якому разі, жоден випадок причетності імператриці до наведених та інших смертей не є підтвердженим. Як перша жінка, яка значно вийшла за межі традиційної ролі римської матрони, Лівія викликала у суспільства захоплення й  неприязнь водночас. Можливо, саме цей відхід від усталених норм став підґрунтям для створення її суперечливого образу, в якому реальні події змішалися з негативними домислами.

Статуя Лівії з Вілли Містерій у Помпеях. Кінець І ст. до н. е. – початок І ст. н. е.

Тацит повідомляє, що одного разу атмосфера стала настільки напруженою, що деякі навіть підозрювали Лівію у смерті свого чоловіка. Також він припускає, що жінка маніпулювала здоровʼям імператора, згадуючи, як Лівія утримувала в таємниці смерть Августа, оточивши місто озброєними охоронцями до прибуття Тиберія. Лише після цього було оголошено про смерть імператора та передачу влади [4; 12].

Ця картина різко відрізняється від оповіді Светонія, який повідомляє, що Август мирно помер після останньої розмови з Лівією і Тиберієм, не згадуючи жодних підозр щодо неї. “Закликавши друзів, Цезар запитав, чи видається їм, що він добре зіграв комедію життя; після цього всіх розпустив, і, розпитуючи прибулих із міста про дочку Друза, що була хвора, раптово помер, цілуючи Лівію та промовляючи: “Лівіє, прощавай, живи та памʼятай про наше подружнє життя!” Випало йому померти легко, чого завжди бажав” [5].

Август заздалегідь подбав про те, щоб роль його дружини в державі залишилась незмінною. У своєму заповіті він надав їй новий статус, зробивши частиною роду Юліїв як свою офіційну дочку. З того часу Лівія стала відома як “Юлія Августа.” Після смерті Цезаря саме вона успадкувала його вплив і авторитет (auctoritas), вміло використовуючи залишену спадщину та власний досвід. Завдяки своїй лідерській майстерності вона стала ключовою постаттю в управлінні імперією, закріпивши як свою позицію, так і памʼять про Августа. Сенат висловлював готовність наділити імператрицю новими почестями, навіть пропонував їй титул “Мати Батьківщини” та “Мати дому Цезарів.” Деякі сенатори вважали доцільним надати новий елемент офіційного звернення й Тиберію, як “син Юлії,” який би підсилював його статус. Проте зі сходженням на трон, він обмежив надмірні почесті та повноваження матері й зосередив всю виконавчу владу у своїх руках. Він аргументував це необхідністю дотримання традицій, які не передбачали надмірний вплив жінок, яким виділялась його матір. Але Тацит припускає, що за цими рішеннями стояли ревнощі: Тиберій бачив у піднесенні Лівії загрозу для власного авторитету, вважаючи, що “велич жінки применшує його власну значущість” [4]. Саме цей конфлікт між звичними на той час гендерними нормами, особистими планами та домінуванням Лівії на соціальній та ідеологічній арені і створив основу для протистояння, яке тривало до кінця її життя.

Попри всі наклепи та спекуляції, Лівія Друзілла була і залишиться першою та найважливішою з усіх римських імператриць. Її всесвітньо-історичне значення, яке виявляється в численних спорудах, статуях, монетах та написах, не можна звести лише до її ролі як дружини Августа. Лівія стала тією, хто надав ранньому принципату жіночого обличчя. Завдяки своєму інтелекту та могутньому впливу, вона зробила значний внесок у консолідацію заснованого інституту правління і заклала основу для подальшого розвитку Римської імперії. У її постаті переплелося те, що зробило її архетипом жінки, яка стала справжньою володаркою політичного поля, здатною змінювати його хід.

Статуя Лівії Друзілли. Лувр, Париж.

Октавіан Август, ставши першим імператором Риму, увічнив своє імʼя через революційні реформи та стабільність, яку він приніс імперії, однак його третя та остання дружина Лівія Друзілла без офіційних державних посад стала маркером епохи змін. Її спадщина – не просто частина історії, а символ того, як велич і сила можуть бути втілені в найтонших і найнесподіваніших формах. Вона наочно демонструє приклад того, що більш вагомим буває тихий, але вирішальний вплив останнього слова, яке ще з часів давніх імперій залишається за жінкою.

Список використаних джерел та літератури:

1. Cassius Dio. Roman History & trans. by Earnest Cary. Harvard University Press, 1914-1927.

2. Ovid. Fasti, trans. James G. Frazer, 1931.

3. Ovid. Tristia ; Ex Ponto. Cambridge, Mass: Harvard UP, 1988.

4. Tacitus, Cornelius. Annals of Imperial Rome. Harmondsworth: Penguin, 1975

5. Гай Светоній Транквілл. Життєписи дванадцяти цезарів / Пер. З латин. А. Содомора. Львів: Сполом, 2012. 280 с

6. Aschbach, Joseph. Livia, Gemahlin des Kaisers Augustus. Eine historisch-archäologische Abhandlung. Wien, 1864, S. 10.

7. Bauman, Richard A. Women and Politics in Ancient Rome. London: Routledge, 1992.

8. Barrett, Anthony A. Livia. First Lady of Imperial Rome. New Haven – London: Yale University Press, 2003.

9. Braund, David. Augustus to Nero: A Sourcebook on Ancient History, 31 BC-AD 68. London: Croomhelm, 1985.

10. Button, Meagan. «Livia Drusilla: Deciphering Between Traditional Views of Rome’s First Lady». 2009. Western Oregon University.

11. Kunst, Christiane. Livia. Macht und Intrigen am Hof des Augustus. Stuttgart, 2008, S. 12.

12. Strunk, Thomas E. «Rape and Revolution: Tacitus on Livia and Augustus». 2014. Xavier University, Cincinnati.