І. Коротка історія острова

Острів Пасхи, або Рапа-Нуї – це вулканічний острів у південній частині Тихого океану. На Великдень 1722 р. до острова прибула голландська експедиція Якоба Роггевена. У честь свята острів й отримав відому нам назву.

Втрачений щоденник Я. Роггевена був віднайдений лише у 1836 році в архіві Вест-Індської компанії і був опублікований через два роки, ставши першим вагомим документом, що описував подробиці його експедиції. На цей час острів Пасхи вже належав Перу, куди у 1862 як рабів було вивезено кілька тисяч острів’ян. Після перемоги в Тихоокеанській війні 1879-1883 рр., у 1888 р. о. Пасхи був анексований Чилі, у складі якого він знаходиться до сьогодні.

ІІ. Визначені періоди в мистецтві о. Пасхи

Європейців вражала культура острів’ян, особливо таємничі монументальні статуї. Все це було створено задовго до колонізації, тому для розуміння специфіки місцевої культури пропонуємо ознайомитися з її ключовими періодами.

Доархаїчний період

У цей період майбутні жителі, походження яких досі є дискусійним (можливо, вони були з Полінезії), залишили свою батьківщину і принесли на острів техніку полірованого каменю та писемність, складену з ідеограм. Під час міграції вони також могли прийняти культ птахолюдини, який був хактерним для цієї місцевості згодом.

Архаїчний період

Характерний появою великих статуй Рано-Рараку та статуй третьої групи – до них ще повернемося згодом. З’являються стародавні дерев’яні таблички, старі рибальські гачки з полірованого каменю, дерев’яні скульптури у вигляді людських фігур.

Період маорі

У цей період, згідно з дослідженнями, острів заселила друга частина мігрантів – маорійці. Подальші знахідки грубих дерев’яних статуеток хронологічно завершують цей етап початком ХІХ ст.

Епоха занепаду

Неможливо визначити точну дату визначеного періоду, втім, як і інших. Є припущення, що він розпочався відразу після епохи маорі на початку ХІХ ст., коли на острові все частіше з’являлися європеці. Культура острів’ян помалу занепадає, види мистецтва стають грубшими, позбавлені виразности та призначені лише для торгівлі з іноземцями.

ІІІ. Різноманітність монументальних скульптур

Найбільш загадковими об’єктами на острові Пасхи є монументальні скульптури, так звані «моаї». Велетенські кам’яні фігури мають не лише голови, а й тіла, однак ті закопані глибоко в землю. Моаї прикрашені орнаментами і можуть сягати 6-10 м у висоту. Їх було вирізьблено з вулканічного туфу і встановлено в різних частинах острова місцевими племенами між 1250 і 1500 рр.

Загалом було виготовлено 887 моаї, 394 з них залишилися лежати в каменоломні біля гори Рано-Ранаку – одного з кількох вулканів, які колись підняли острів із глибини океану.

Статуї здаються дуже подібними, але, попри наявні спільні риси, у них є відмінності – так, можемо здійснити поділ на три типи. Науковці припускають, що жителі острова навмисно вирізьблювали різні типи або ж усі статуї, зрештою, належать до одного типу, але працювали над ними різні покоління скульпторів.

Перший тип

Монументи цього типу знаходилися на території острова в місцевості Пакеопа та Аху. Саме ці статуї привернули увагу перших тут європейців. Незвичні фігури відтворили художники, які теж брали участь в експедиціях. 

Висота цих статуй складала приблизно 5 м, але потрібно врахувати, що вона була додатково збільшена двома кам’яними предметами, яких не було на статуях інших типів, йдеться про підставку з плоских каменів  і свого роду капелюх, або «пукао», що слугував головним убором і був збалансований на голові, трохи ближче до переду, ніж до спини.

Камінь, з якого висічено пукао, отримували з кар’єру, розташованого на іншому кінці острова, тож жителі переносили статуї та капелюхи  у вибране місце, перекочуючи їх за допомогою круглих каменів.

Фігури цього типу вирізані більш грубо, ніж, припустімо, монументальні статуї другого типу. Також мають досить низьке чоло та сплощений череп для пукао, розміщеного на вершині. Голови, звернені догори та вперед, не мають того, що можна було б назвати справжніми очима: вони просто мають очні западини під величезними навислими бровами. Однак очні ямки вирізані таким чином, що у результаті гри світла й тіні голови, здається, наділені здатністю бачити. Якийсь час статуї були оточені територією, вкритою білим камінням – жителі острова шанували моаї. Хоча є дані, які говорять про протилежне: адмірал де Лаппелін згадував, що до середини ХІХ ст. під час громадянської війни та анархії жителі острова були сповнені іконоборчої люті та почали «війну зі статуями», збиваючи їх.

Другий тип

Моаї цього типу розташовані на внутрішніх і зовнішніх схилах вулканічного кратера Рано-Рараку. Ймовірно, зламані або перевернуті фігури в цій місцевості не є покинутими як наслідок пошкодження під час транспортування, а межували в минулому зі стежками, що вели до кратера. 

Згаданий вище адмірал де Лаппелін писав про них: «Неолітичні дольмени [у Франції та Англії], величезні храми інків, пам’ятки в Єгипті – усе це менше вражає, ніж колосальні статуї на острові Пасхи, коли думати про бідність цього місця та його ізольованість».

Статуї в Рано-Рараку, у порівнянні з попереднім типом, є більшими та ретельніше виліпленими з компактної вулканічної породи. Закопані частини статуй, які вперше виявив С. Рутледж, представляють великий інтерес не тільки тому, що вони збільшують розміри цих і без того величезних статуй, але й тому, що вони мають детальне декоративне різьблення. Ці гігантські статуї не розкидані безладно, а навпаки, утворюють три великі групи на внутрішньому схилі кратера, звернені обличчям на північ, так, що всі вони стоять спиною до вулканічної породи, з якої висічені. 

Остров’яни вибирали відповідне місце на скелі кратера, а потім за допомогою сокир зі сланцю або обсидіану спочатку вирізали передню частину статуї.  Коли це було зроблено, майстри відокремлювали статую від скелі, вирізавши траншею позаду. Оскільки скеля над статуєю була збережена, утворювався грот, вхід до якого був закритий статуєю. Коли робота була завершена і спину статуї вирізали, все, що залишилося, це від’єднати основу і фігури можна транспортувати до обраного місця призначення. Для цього остров’яни повинні були підготувати схил, на кінці якого викопували яму – у неї закопували нижню частину статуї. 

Голови у цьому типі ніколи не були покриті «пукао», але деякі з них мали круглий виступ над чолом, схожий на верхню частину шапки. До того ж зустрічаються паралельні лінії на лобі, немає очей, однак присутні орбітальні порожнини з важкими нависаючими бровами, досить великий задертий ніс, тонкі губи, вирізані таким чином, що дарують статуям зарозумілу посмішку і є два довгих виступи, які звисають як «головний убір Сфінкса» або є приплюснутими вухами з боків і ззаду щік.

 Менше того, вдалося знайти сліди червоних татуювань на носі та підборідді, а П’єр Лоті зазначив, що деякі статуї були прикрашені намистом із лусочок обсидіану, а різьблені борозни на деяких статуях були інкрустовані татуюваннями або малюнками.

Дослідники А. Пінарт і пізніше П. Лоті знайшли навколо статуй велику кількість скребків, ножів тощо, виготовлених з обсидіану. А. Пінарт писав: «Чи могли це бути інструменти, якими були вирізані статуї?» Це припущення виглядає правдоподібним, якщо взяти до уваги мінімальну твердість скелі. Поза тим, можливо, стародавні остров’яни також використовували сокири, виготовлені зі сланцю, типи яких зустрічаються з варіаціями на всіх островах Полінезії.

Третій  тип

Поряд із статуями Пакеопа та гігантськими фігурами Рано-Рараку є ще третій тип. Ці монументи виділють в окремий вид із кількох причин: вони є меншими за розміром, вирізані значно майстерніше  та прикрашені символічними орнаментальними мотивами. Найхарактерніша статуя цього типу було вивезено до Англії і зараз знаходиться в Британському музеї.

Стародавні остров’яни називали її Hoa haka nana ia («Розбивач хвиль»), і вона була знайдена в одному з кам’яних будинків в Оронго, що біля вулкана Рано-Кау. Біля ніг цієї фігури в давні часи тубільці проводили певні обряди ініціації як частину церемонії ману.

Вона має в основному циліндричний тулуб, а не увігнутий живіт, довгі та тонкі руки. Задня частина прикрашена різноманітними скульптурними малюнками, які спочатку були пофарбовані в червоний і чорний колір. На задній частині статуї можна побачити двох людей-птахів, символи з антропоморфним декором, які використовувалися як знаки розрізнення тими, хто проводив ритуали, пов’язані з манукультом і також мав свого роду пояс із колом над ним та малюнком, що нагадував букву «М» під ним.

ІV. Таємниці створення скульптур та занепад культури

Питання про мету створення величезних кам’яних статуй на острові Пасхи давно не дає спокою вченим.

Одна з версій пов’язана з джерелами питної води. Так, Карл Ліпо, антрополог, майже 20 років вивчав народ Рапа-Нуї та його зникнення з острова Пасхи, у тому числі досліджував, як населення могло вижити з таким обмеженим доступом до питної води. По всьому острову дуже мало доступу до прісної води – джерела та струмки майже повністю відсутні, а опадів випадає мало.

Його дослідження, опубліковане в Hydrogeology Journal, доводить, що жителі острова могли вижити, вживаючи солонувату підземну воду: «Два польових дослідження вказують на наявність великої кількості солонуватої, але придатної для пиття води вздовж берегової лінії… Хоча прибережні джерела підземних вод мають низьку якість, їх, очевидно, було достатньо, щоб підтримувати населення та дозволяти їм будувати чудові статуї, якими славиться острів Пасхи». І зрештою, підсумував своє дослідження: «…тепер, коли ми знаємо більше про розташування прісної води, розташування цих пам’яток та інших особливостей, що має величезний сенс: вони є там, де прісна вода доступна відразу».

Інша версія тісно пов’язана з вирощуванням сільськогосподарських культур. Потенційна продуктивність сільського господарства Рапа-Нуї є ключовою для розуміння демографічних та соціальних змін на всьому острові в умовах очевидної деградації навколишнього середовища. Потрібно зазначити, що існують значні прогалини в знаннях про змінну родючості ґрунтів на острові, але нові дослідження змогли підкреслити фізичну та хімічну стратиграфію, виявлену під час розкопок, і ботанічні залишки в шарах – зроблено значний крок до розуміння екологічних обмежень разом зі змінами людського ландшафту в рамках аграрної економіки.

Упродовж п’яти років група науковців під керівництвом археолога Джо Енн Ван Тілбурґ досліджувала каменоломню Рано-Рараку, де було виготовлено більшість моаї.  Під час розкопок археологи зібрали зразки ґрунту з каменоломні, які передали для лабораторних аналізів професорці Університету Теннессі Сарі Шервуд.

У пробах ґрунту дослідниця виявила сліди бананів, таро та солодкої картоплі. Це означає, що Рано-Рараку була не лише каменоломнею, як вважалось раніше, а й місцем, де активно займалися сільським господарством.

Ван Тілбурґ зосередила свою увагу на двох статуях, які стояли на схилах вулкану. Також раніше побутувала думка, що знайдені в каменоломнях моаї мали перевозити в інші частини острова. Проте ці два боввани були встановлені вертикально, а один із них навіть на спеціально виготовленому п’єдесталі, тобто перевозити їх нікуди не збирались. Можливо, ці й інші моаї в Рано-Рараку залишили на місці, щоб забезпечувати священність самої каменоломні. Моаї були в основі уявлень про родючість і рапануї вірили, що їхня присутність тут заохочувала ріст сільськогосподарських культур.

Дійсно, виробництво моаї могло підвищувало врожайність навколишніх земель: у вулканічних породах острова є багато хімічних елементів, необхідних для росту рослин, у тому числі кальцію та фосфору, які є основою сучасних мінеральних добрив. Під час роботи каменярів цей вулканічний пил осідав навколо, тому землі на схилах каменоломні ставали найродючішими на острові. Особливо – після того, як ґрунти на решті острова почали виснажуватись через вирубку лісу та посухи.

Щодо останнього факту Джаред Даймонд писав: «Всього за кілька століть жителі острова Пасхи знищили свої ліси, рослинний та тваринний світ». Далі продовжує: «Згодом населення, яке збільшувалося кількісно, вирубувало ліс швидше, ніж той відновлювався. Люди використовували землю для садів, а деревину для палива, каное та будинків і для перевезення статуй».

Поза тим, існує думка, що кінцевий крах суспільства цього острова був спровокований не надмірною екологічною експлуатацією, а контактом з європейцями. Одним із поштовхів міг бути знайомий нам сценарій із хворобами, які потрапляли в імунологічно слабку популяцію через контакт з європейськими моряками.

Ще одна інтерпретація подій на Рапа-Нуї стверджує, що зміни навколишнього середовища, які люди не можуть контролювати, і спричинили колапс суспільства. У глобальному масштабі зміни зовнішнього середовища були залучені до багатьох випадків суспільного колапсу. Палеоекологічна історія Рапа-Нуї не так добре відома, щоб перевірити гіпотези про зміну клімату як причину суспільного колапсу. Також проблема ускладнюється тим, що острів настільки географічно ізольований, що важко зробити висновок про його екологічну історію. Які саме фактори та якою мірою спричинили занепад суспільства Рапа-Нуї, досі невідомо.

Один із найбільш віддалених островів у світі, о. Пасхи, багатий своєю давньою культурою та артефактами. Мистецтво Рапа-Нуї представлене чотирма послідовними періодами, в яких окреме і найважливіше місце належить монументальним статуям. Вони, у свою чергу, мають різноманітні форми, через що моаї прийнято поділяти на три типи. Відповідаючи на питання стосовно місця, мети та особливостей створення кам’яних фігур, вчені спромоглися наблизитися до відкриття таємниці острова, втім, остаточне формулювання чекає майбутніх досліджень.

Список використаної літератури

1. Володимир Лук’янюк, “Відкриття острова Пасхи”, Цей день в історії, 4 квітня 2018, доступ отримано 4 грудня 2023, https://www.jnsm.com.ua/h/0405P/
2. “Розгадка таємниці острова Пасхи: більше статуй — більше їжі”, Was Media, 23 грудня 2019, доступ отримано 5 грудня,2023, https://was.media/microformats/statui-ostrova-pashi/
3. “Розкопки підземних частин статуй на острові Пасхи”, Історична правда, 15 травня 2012, доступ отримано 5 грудня 2023, https://www.istpravda.com.ua/short/4fb230d488c6e/
4. Daniel Mann, “Drought, vegetation change, and human history on Rapa Nui (Isla de Pascua, Easter Island)”, Quaternary Reseach, vol. 69 (2008): 16-28, accessed December 5, 2023, https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S003358940700141X
5. “Easter Island Heads Mystery Solved? Rapa Nui Civilization Built Moai by Freshwater Locations”, Newsweek, October 10, 2018, accessed 6 December, 2023, https://www.newsweek.com/easter-island-heads-mystery-solved-rapa-nui-drinking-water-1161827
6. Sarah C. Sherwood, “New excavations in Easter Island’s statue quarry: Soil fertility, site formation and chronology”,  Journal of Archaelogical Science, vol. 11 (2019), accessed December 5, 2023, https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0305440319300809
7. Stеphen-Charles Chauvet, Easter Island and its Mysteries. (Paris: Еditions Tel., 1935), accessed December 7, 2023, https://www.chauvet-translation.com/index.htm
8. Terry L. Hunt, “Rethinking Easter Island’s ecological catastrophe”, Journal of Archaelogical Science, vol. 34 (2007): 485-502, accessed December 5, 2023, https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S0305440306002019