Біографія Саладіна

Перед тим, як розглянути військово-політичну діяльність Салах ад-Діна, варто спершу коротко розглянути його біографію, найбільше відомостей з якої нам залишив його біограф Баха ад-Дін.

Саладін (так його називали на Заході) народився в Тікріті, що на території сучасного Іраку. Його справжнє ім’я було Юсуф, велика кількість дослідників вважає, що він і його сім’я мали курдське походження.

Молодий Саладін з дитинства займався богослужінням, а його наставником був відомий шейх, вчений Абдул-Кадір Гілані, від якого він перейняв багато знань, що йому знадобляться, коли Саладін стане правителем Єгипту. У період юності Саладіна держава Зангі розпалася і на чолі однієї з частин був атабек Нур-ад-Дін. Він був серйозним противником держав хрестоносців, тому майже одразу після початку свого правління він напав на Антіохійське князівство, захопивши частину замків в Північній Сирії.

В 1146 р. Нур-ад-Дін підписав союзну угоду з еміром Дамаску Муіном ад-Діном, оскільки це б допомогло силам мусульман об’єднатися проти сил християн. У той же час в 1152 р. Саладін вступив на службу до Нур-ад-Діна.

Тут він набирався досвіду під командуванням свого дядька Асад ад-Діна Ширкуха, який в свою чергу доручив небіжу командування кіннотою. Власне з цього 1152 р. можна почати військово-політичну діяльність Салах ад-Діна, оскільки вже з цього періоду він починає впливати на політичні події, бере активну участь у війнах.

Походи в Єгипет. Обрання візиром Єгипту.

У 1163 р. Саладін разом з дядьком виходить в похід у Єгипет. Однак за свідченнями Бахи ад-Діна майбутній султан не мав бажання йти в похід сказавши: «Клянуся Аллахом, що якби мені віддали все Єгипетське царство, я б не поїхав туди».

Сучасні дослідники вважають, що таку реакцію Саладіна було викликано тим, що Єгипет тоді був переважно шиїтським, а сам Саладін був сунітом і вважав шиїзм єрессю.

Власне похід у Єгипет почався через те, що влада у Фатімідському халіфаті була нестабільна: халіфи не мали реальної влади, яка цілком знаходилася в руках візирів, які постійно конкурували між собою настільки, що часто це доходило до зміщення попередників шляхом збройної узурпації з подальшим вбивством або вигнанням. Останнє сталося з візирем Шавіром, який після того, як програв битву за владу своєму супернику Даргаму – втік до Палестини звідки прийшов просити допомоги у Нур-ад-Діна. Шавір обіцяв визнати правителя Алеппо і Дамаска своїм сюзереном, і виплачувати Нур-ад-Діну третину доходів. Нур-ад-Дін погодився і послав армію дядька Саладіна разом з ним самим в Єгипет, аби повернути Шавіру посаду візира. Коли в битві 1164 р. Даргама було вбито – влада повернулася Шавіру, який обдурив Нур-ад-Діна і вимагав Асад ад-Діна Ширкуха покинути Єгипет. Однак той відмовився через те, що Нур-ад-Дін вимагав від нього залишатися у Єгипті. Тому Шавір звернувся за допомогою до хрестоносців, аби ті допомогли вигнати дядька Саладіна.

Єгипетсько-хрестоносне військо взяло Більбаїс, а потім напали на військо Ширкуха на березі р.Ніл. В цьому бою особливо відзначився Саладін, який командував правим флангом армії дядька. В цій битві хрестоносці зазнали порпзки і Ширкух увійшов в Александрію. Тут він розділив війська: з частиною рушив в Палестину, а частину залишив в Александрії на чолі з Салах ад-Діном . Відновившись хрестоносці взяли Александрію в облогу, однак взяти її довго не змогли через вмілі дії Саладіна, однак в 1167 р. таки досягнули успіху, і в обмін на допомогу король Аморі потребував від Шавіра виплату великої данини. Але наступного року хрестоносці взялися грабувати свого багатого союзника, і халіф аль-Адід попросив у листі у Нур ад-Діна захистити мусульман Єгипту. Тому в 1169 р. Асад ад-Дін Ширкух повернувся в Єгипет, який з успіхом зміг захопити, стратив Шавіра і сам прийняв титул візира.

Однак скоро він помер і халіф аль-Адід обрав своїм візирем Салах ад-Діна, дослідники досі сперечаються, чому візиром шиїтського Єгипту обрали суніта. На думку Ібн аль-Асіра, аль- Адід обрав Саладіна через те, що вважав його молодим і недосвідченим. Є ще одна теорія чому Ширкух помер настільки швидко, згідно неї це було одне з запланованих вбивств Саладіна, якими він намагався собі розчистити дорогу до влади, однак, на нашу думку, ця теорія неправильна через просту причину – Саладін не міг точно знати, що оберуть саме його, з урахуванням того факту, що окрім нього, на цю посаду є інші кандидати- шиїти, а Саладін, як було зазначено вище, був сунітом.

Баха ад-Дін залишив відомості про те, що сказав Салах ад-Дін про своє обрання візирем:

«Я почав з того, що супроводжував дядька . Він завоював Єгипет, а потім несподівано помер. Тоді Аллах дав мені в руки владу, якої я не чекав».

26 березня 1169 р. Саладін став візиром, однак у нього одразу ж почалися проблеми з легітимністю. Коли халіф аль-Адід зрозумів, що Саладін не збирається йому підкорятися – влаштував змову проти нього з участю своїх євнухів, однак нічого не вийшло, оскільки Саладін розкрив змову і всіх змовників вбив. Після цього проти нього почалося повстання в Судані – повстанцями були 50 тис. солдат-нубійців, тому Саладін послав проти них свого брата Туран-шаха. У той же час Нур-ад-Дін вимагав від Саладіна утвердити владу Абасидського халіфа в Єгипті, проте той вагається це робити через те, що це може призвести до масового повстання шиїтів. Власне стосунки між Нур ад-Діном і Саладіном сильно зіпсувалися після того, як він став візирем, оскільки сам Нур ад-Дін мав свого претендента на цю посаду, а вже коли Саладін став султаном взагалі – стали ворожими, оскільки титул «султан» був вищим за титул «атабек».

Якщо говорити про вибір титулу, то після смерті халіфа аль-Адіда сам Саладін спочатку думав прийняти титул халіфа, однак відмовився через те, що вже був Абасидський халіф,  а оскільки Саладін був сунітом, то номінально він правив Єгиптом від його імені, тому він зупинився на титулі «султан».

Султан Єгипту

На початку літа 1174 р. Нур ад-Дін приготувався повести свою армію для нападу на Єгипет, збираючи війська в Мосулі, Діярбакірі і Джезірі. Саладін, дізнавшись про це, почав збирати військо під Каїром. Несподівано 15 травня Нуреддін помер, ( є теорія, що його отруїли) залишивши 11-річного спадкоємця Салеха. Його смерть дозволила Саладіну отримати політичну незалежність, а також зробила Сирію об’єктом боротьби між князями Нур ад-Діна. Смерть Нур ад-Діна поставила Саладіна в скрутне становище, він міг або послати війська з Єгипту для боротьби з хрестоносцями, або почати війну за Сирію. Він хотів анексувати Сирію, перш ніж вона потрапила в руки ворога, але напад на землю його господаря порушив ісламські принципи, яких він дотримувався. Цей вчинок міг зробити його негідним керівної ролі у «Джихаді». Щоб не виглядати загарбником Сирії і очолити боротьбу з хрестоносцями, Саладін  писав Салеху листи, що хоче його захистити.

Головною ціллю кампанії Саладіна в Сирії був Дамаск, тому Саладін докладав значних зусиль, аби отримати нових прихильників свого верховенства. Це йому вдалося, тому вже в кінці 1174 р. вірні йому люди відкрили ворота Дамаску, куди він зайшов без бою. Інші ж міста так само без бою здавалися султану Єгипта.

Потім Саладін покинув Дамаск, залишивши його під керівництвом одного зі своїх братів і продовжив займати міста північної Сирії. Його армія захопила Хаму. У грудні 1174 р. він взяв в облогу Алеппо. Правитель Мосула Сейф ад-Дін послав свого брата Із ад-Діна вигнати Салах ад-Діна з Сирії, але в 1175 р. він зазнав поразки від армії Салах ад-Діна біля Хами. Сайф ад-Дін об’єднався з Салехом, але також зазнав поразки 22 квітня 1175 р. Є думка, згідно якої Сайф ад-Дін найняв асасинів, аби ті вбили Саладіна, однак ця спроба невдалася і Саладін зайняв Алеппо і всю Сирію. Після цього він повернувся в Єгипет, аби там готуватися до війни про хрестоносців.

Після повернення  у листопаді 1177 р. він напав на Палестину, хрестоносці зайняли землі Дамаска і продовжувати перемир’я вже не було сенсу. Християни направили більшу частину своїх військ для облоги фортеці Гарлем на північ від Алеппо, залишивши південну Палестину незахищеною. Саладін скористався ситуацією і рушив на Ашкелон. Вільгельм Тірський писав, що армія Айюбідів складалася з 26 000 солдатів, включаючи 8 000 елітних військ і 18 000 чорношкірих солдатів із Судану. Ця армія почала руйнувати сільську місцевість, атакуючи Рамлу та Лод, і врешті-решт досягла стін Єрусалиму. 25 листопада 1177 р. армія Салах ад-Діна була розбита військами Єрусалимського королівства в битві при Монжізарі, а сам Салах ад-Дін повернувся до Єгипту.

Війна з хрестоносцями

Атаки хрестоносців розлютили Саладіна, особливо «відзначився» Рене де Шатійон. Він нападав на торгівельні каравани, знищував торгівлю. Зокрема, відомо про його намір переплисти Червоне море, аби зруйнувати святині мусульман – Мекку і Медіну, однак у нього це не вийшло і всіх, окрім нього, стратили в Меці.

29 вересня 1183 р. Саладін перетнув річку Йордан, щоб напасти на Бейсан, який, очевидно, був порожнім. Після цього вони рушили на Захід, де перехопили підкріплення хрестоносців з Керака вздовж дороги Наблус і взяли їх в полон. Тим часом головні сили хрестоносців під керівництвом Гі де Лузіньяна перемістилися з Сепфорісу до Аль-Фули . Саладін вислав 500 стрільців, щоб переслідувати їхні сили, а сам рушив до Айн-Джалуту. Коли війська хрестоносців, які вважаються найбільшими, що королівство коли-небудь створювало з власних ресурсів, але все ще переважали мусульмани, наступали, Айюбіди несподівано рушили вниз за течією Айн-Джалут. Після кількох набігів Айюбідів, включно з нападами на Зір’ін , Форбелет і гору Табор, хрестоносці все ще вагалися атакувати своїми головними силами, і Саладін перевів своїх людей назад через річку, як тільки запаси закінчилися. У грудні 1183 р. Саладін взяв в облогу Керак, однак захопити його не зміг, тому відступив, і повернув армію на північ своїх володінь, аби оволодіти Мосулом.

Тим часом Рене де Шатійон взимку 1186 р. напав на караван паломників-мусульман. Коли Саладін про це дізнався, що він особисто вб’є Рене за те, що той порушив перемир’я. Саладін був настільки розгніваний, що вирішив майже повністю знищити Керак, аби прискорити взяття міста.

4 липня 1187 р. Саладін зіткнувся з об’єднаними силами Гі де Лузіняна і графа Тріполі Раймонда. У цій битві переміг Саладін, а сама битва стала поворотною в історії хрестових походів. Після битви в полон потрапили Гі де Лузінян і Рене де Шатійон, якого Саладін власноруч обезголовив, а Гі де Лузіняна він напоїв водою і через рік відпустив. Потім Саладін захопив майже всі міста хрестоносців, а 2 жовтня 1187 р. здався і Єрусалим. Тільки Тіра змогла встояти.

Хаттін і падіння Єрусалиму стали поштовхом до Третього хрестового походу (1189–1192), який частково фінансувався спеціальною «десятиною Саладіна» в 1188 році. Король Річард I очолив  облогу Акри , завоював місто і стратив майже 3000 мусульманських військовополонених . Баха ад-Дін писав:

«Про мотиви цієї різанини розповідають по-різному; за деякими даними, полонені були вбиті як відплата за смерть тих християн, яких убили мусульмани. Інші знову кажуть, що король Англії, вирішивши спробувати завоювати Аскалон, вважав нерозумним залишати в місті стільки в’язнів після його від’їзду. Один Аллах знає, яка була справжня причина…»

Армії Саладіна вступили в бій з армією короля Річарда в битві при Арсуфі 7 вересня 1191 р

під час якої сили Саладіна зазнали великих втрат і були змушені відійти. Після битви при Арсуфі Річард зайняв Яффо, відновивши укріплення міста. Тим часом Саладін рушив на південь, де розібрав укріплення Аскалона, щоб запобігти потраплянню цього стратегічно важливого міста, яке лежало на стику між Єгиптом і Палестиною, в руки хрестоносців.

У жовтні 1191 р. Річард почав відновлювати внутрішні замки на прибережній рівнині за Яффою, готуючись до наступу на Єрусалим. Протягом цього періоду Річард і Саладін пропускали посланців туди-сюди, обговорюючи можливість перемир’я.  Річард запропонував, щоб його сестра Жанна вийшла заміж за брата Саладіна, а Єрусалим міг би стати їхнім весільним подарунком. Однак Саладін відхилив цю ідею, коли Річард наполіг на тому, щоб брат Саладіна прийняв християнство. Річард запропонував, щоб нареченою була його племінниця Елеонора, Прекрасна Діва Бретані , ідея, яку Саладін також відхилив.

У січні 1192 р. армія Річарда зайняла Бейт-Нуба, всього в дванадцяти милях від Єрусалиму, але відійшла, не атакуючи Священне місто. Натомість Річард просунувся на південь до Аскалону, де відновив укріплення. У липні 1192 р. Саладін спробував поставити під загрозу командування узбережжя Річарда, атакувавши Яффо. Місто було в облозі, і Саладін майже захопив його; однак Річард прибув через кілька днів і розбив армію Саладіна в битві за містом.

Битва при Яффі (1192) виявилася останньою військовою битвою Третього хрестового походу. Після того, як Річард знову зайняв Яффо і відновив його укріплення, він і Саладін знову обговорили умови. Нарешті Річард погодився зруйнувати укріплення Аскалона, тоді, як Саладін погодився визнати контроль хрестоносців над палестинським узбережжям від Тира до Яффи. Християнам було дозволено подорожувати неозброєними паломниками до Єрусалиму, і королівство Саладіна перебувало в мирі з державами хрестоносців протягом наступних трьох років. Після цього Річард повернувся до Європи, а Саладін через деякий час помер.

Висновки

Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити, що Саладін був блискучим політиком і полководцем. Він став тим мусульманським правителем, який зміг об’єднати ісламський світ після занепаду і розбрату всередині Сельджукської імперії, а також повести мусульман проти загрози хрестоносців.

Значення його боротьби проти них важко переоцінити, оскільки походи проти хрестоносців сильно ослабили їхні позиції на Близькому Сході, зокрема, об’єднавши ісламський світ, Саладін зміг запобігти подальшій експансії християн.

Використана література:

1. Lyons, Malcolm Cameron, Saladin: The Politics of the Holy War. Cambridge: Cambridge University Press. 56, 119, 198.
2. Альбер Шамдор, Саладін,Шляхетний герой ісламу, пер. з французької Е. В. Кулешової. Санкт-петербург: Євразія, 2004. 402 .
3. Баха ад-Дін, Саладін:Переможець хрестоносців, переклад з арабської Олександр Володимирський. Санкт-Петербург: Єксмо, 2013. 23, 25, 35, 141, 167, 278, 279.
4. Войтович Л.В., Козак Н.Б., Овсінський Ю.В., Чорний М.І. Medium Aevum: Середні віки. Підручник з історії Середніх віків для історичних факультетів університетів / За редакцією проф. д.і.н. Л. Войтовича (Львів, 2010). 229, 230, 231.

Інтернет-ресурси

1. Владлен Мараєв, «Хрестові походи: завоювання і втрата Єрусалима//Історія без міфів». https://www.youtube.com/watch?v=hfoz-fAuSxM&t=4812s&pp=ygU-0ZbRgdGC0L7RgNGW0Y8g0LHQtdC3INC80ZbRhNGW0LIg0YXRgNC10YHRgtC-0LLRliDQv9C-0YXQvtC00Lg%3D
2. Lane-Poole, Stanley (1906). Saladin and the Fall of the Kingdom of Jerusalem.

---