Попередня публікація автора ознайомила читача з віхою в історії папірології, коли вчені намагалися дійти консенсусу в питаннях структуризації використання сили-силенної папірусів. Сьогодні ж поговоримо власне про відповідний наступний період в історії цієї галузі, коли техніка почала заполоняти стіни університетів світу й так званий “інтернет” з’являвся в руках пересічного користувача.

“Цифрова революція”, як її називає Клер Кліваз, швейцарська теологиня, у папірології набуває обертів і продовжує розвиватися з досить недавніх часів [3; 4, с. 20]. Приводом до її початку ставали ситуації, коли вчені під час своїх досліджень у папірології стикалися з певними труднощами й незручностями, які голосно “кричали” про потребу діджиталізації в цій сфері. Наступна історія є найяскравішою серед таких.

Герман Чарльз Госкієр у 1914 р.

Герман Чарльз Госкієр – заможний британський біблеїст й текстолог із гарними вусами. Він був першим дослідником, хто почав зіставляти всі відомі грецькі рукописи одного твору, а саме біблійного твору “Одкровення.” Результатом його 30-річної роботи став двотомник, виданий 1929 р. із назвою “Про текст Одкровення” (“Concerning the Text of the Apocalypse”). Найбільшою практичною перешкодою для роботи вченого, як він неодноразово скаржився в листах до своїх колег, було те, що поїздки для ознайомлення з рукописами були дорогими, трудомісткими та іноді небезпечними – задля перегляду рукописів “Одкровення” Госкієр відвідував європейські та американські бібліотеки в період Першої світової війни, під час якої був двічі поранений у французькій службі швидкої допомоги. Дослідник замовляв фотографії рукописів за власний кошт, а часом купував папіруси безпосередньо. Навіть для такого заможного вченого завдання зібрати кожен відомий рукопис цього твору Нового Завіту було майже неможливим. Завдяки релігійній рішучості Госкієра, його грошовим запасам і все більшому використанню фотоапарата у своїх поїздках йому вдалося виконати поставлене перед собою завдання ще за життя [1]. Отож бачимо позитивну тенденцію до зростання використання технологій ще з кінця ХІХ ст., що спричинила значне підвищення ефективності роботи з рукописами надалі.

У подальших дослідженнях вчені все більше намагалися залучати різноманітні новітні технології і вже ближче до нашого часу використовували й продовжують використовувати сучасні інструменти: онлайн-сховища, новітні технології для оцифрування папірусів тощо [2].

На сьогодні існують безліч онлайн-сховищ із різноманітними папірусами, що зберігаються майже по всьому світу. Серед таких виділяють:

Пінакову база даних/Базу даних Pinakes (The Pinakes database) – https://pinakes.irht.cnrs.fr/recherche-generale.html.

Віртуальну кімнату рукописів Нового Завіту (The New Testament Virtual Manuscript Room; NTVMR) – https://ntvmr.uni-muenster.de/liste/;

Бібліотеку зображень Центру вивчення рукописів Нового Завіту (The Image Library of the Center for the Study of New Testament Manuscripts; CSNTM) – https://manuscripts.csntm.org/;

Перелічені бази даних:

1. NTVMR; 2. CSNTM; 3. The Pinakes database

Наведені цифрові ресурси є найбільш спрямованими на наукові дослідження серед багатьох інших наявних електронних корпусів даних. Серед цих “інших” цінними базами даних є сайти, які зосереджуються на конкретних рукописах:

1. Левенська база даних стародавніх книг (Leuven Database of Ancient Books; LDAB) – https://www.trismegistos.org/ldab/;
2. Papyri.info, що містить у собі матеріали з різноманітних папірологічних проєктів (Advanced Papyrological Information System (APIS), Duke Databank of Documentary Papyri (DDbDP), Heidelberger Gesamtverzeichnis der griechischen Papyrusurkunden Ägyptens (HGV), Bibliographie Papyrologique (BP), Trismegistos) – https://papyri.info/.

Також відомі інституційні веб-сайти:

1. DigiVatLib – https://digi.vatlib.it/mss/;
2. BnF Gallica – https://gallica.bnf.fr/html/und/manuscrits/manuscrits?mode=desktop.

Ще особливо важливими є:

1. База даних Честера Бітті (Chester Beatty) – https://chesterbeatty.ie/collections/highlights/papyrus-manuscripts/;
2. Оксирінх Онлайн (POxy: Oxyrhynchus Online) – http://www.papyrology.ox.ac.uk/POxy/;
3. База даних із назвою “Прототип транскриптів Нового Завіту” (New Testament Transcripts Prototype) – http://nttranscripts.uni-muenster.de/;
4. Дюкський архів папірусів (Duke Papyrus Archive) – https://library.duke.edu/papyrus/texts/homepage.html.

Більшість електронних колекцій, що існували на початках зародження “цифрової революції,” зараз є переважно частиною однієї з наведених вище баз даних. До прикладу Розширена папірологічна інформаційна система (The Advanced Papyrological Information System; APIS), створення якої почалося у 1995 р. за ініціативи Роджера Беґналла, Траянса Ґаґоса і Джона Оутса, що представляли Колумбійський, Мічиганський та Дюкський університети. Мета цього проєкту полягала в тому, щоби створити інформаційне сховище на основі колекцій та зображень папірологічних матеріалів (наприклад, папірусів, остраків, дерев’яних табличок тощо), що знаходяться по всьому світу. І це був свого роду перший етап у створенні комплексного папірологічного робочого середовища онлайн. Проєкт APIS вже закритий, однак зображення та всі дані, створені в рамках цього спільного проєкту, все ще підтримуються залученими установами та доступні завдяки Papyri.info, який зберігає всі ці дані ще з 1 липня 2013 р. [5].

Фрагмент рукопису P (𝔓)⁷⁵, Каїрський єгипетський музей, Мідан ель-Тахрір, Каїр, Єгипет

Важливо розуміти, що попри об’єктивну цінність та корисність діджиталізації папірології, багато в чому все ще знаходяться певні недоліки й недопрацювання, з якими вчені намагаються працювати. Ще донедавна деякі європейські вчені ставилися з глибокою підозрою до цієї “цифрової революції” та опиралися її розвитку [2]. Також існують певні незручності при залученні вченими відповідних джерел у їхніх дослідженнях. Наприклад, на один папірус можна вказати різними позначками, залежно від того, яку базу даних дослідник використовує. Візьмімо папірус P (𝔓)⁷⁵. Він має задокументовану назву “P. Bod. XIV-XV,” а в корпусі LDAB папірус має номер 2895, і тоді як у нумерації INTF – 10075. Отож ученим доводиться приймати ці різні позначення однакових папірусів, що є досить незручно.

Зрештою бачимо, що завдяки “цифровій революції” виникли нові можливості праці з папірусами, які допомогли покращити якість та ефективність досліджень у цій галузі. Ці електронні колекції папірусів є найшвидшим і найдоступнішим засобом обміну знаннями між дослідниками [4].

Надзвичайно важливим впливом діджиталізації у папірології є те, що тепер будь-хто з підключенням до Інтернету може переглядати оцифровані рукописи та працювати над ними. На закінчення цієї думки й публікації виокремимо думку Клер Кліваз: “світ цифрових текстів – це світ, де тексти відображаються, модифікуються, переписуються, де написання відбувається в межах уже існуючого твору, світ, де читач бере участь не поза текстами, а всередині них самих, світ, де … текстові не буде присвоєно імені автора, де “функція автора” втратить свою важливість у своєрідній текстовості, сформованій шарами дискурсів, що постійно переписуються та постійно обмінюються між письменниками та читачами – але читачі, які, у свою чергу, також є авторами” [4, с. 21-22].

Список використаної літератури
1. Allen, Garrick. “Digital Tools for Working with New Testament Manuscripts.” Open Theology 5, no. 1 (2019): 13-28. https://doi.org/10.1515/opth-2019-0002.
2. Bagnall, Roger. “Papyrus and Preservation.” Classical World 91, no. 6 (1998): 543-52. https://doi.org/10.2307/4352158.
3. Clivaz, Claire. “New Testament in a Digital Culture: A Biblaridion (Little Book) Lost in the Web?” Journal of Religion, Media and Digital Culture 3, no. 3 (2014): 20-38.
4. Clivaz, Claire. “The New Testament at the Time of the Egyptian Papyri Reflections Based on P12, P75 and P126 (P.Amh. 3b, P.Bod. XIV-XV and PSI 1497).” In Reading New Testament Papyri in Context – Lire les papyrus du Nouveau Testament dans leur contexte. Actes du colloque des 22-24 octobre 2009 à l’université de Lausanne, edited by Claire Clivaz and Jean Zumstein. Leuven, Paris, Walpole, MA: Uitgeverij Peeters, 2011. 15-55.
5. Verhoogt, Arthur. Early Christian Texts from the University of Michigan Papyrology Collection. Ann Arbor: Saint Nicholas Greek Orthodox Church, 2013. 22.