Давня історія

Вважається, що найдавніші люди, що населяли Португалію, були ще з  часів палеоліту, які, можливо, прибули на Піренейський півострів ще 35 000–40 000 рр. тому. Вважається, що Північна Іберія була головним притулком льодовикового періоду, звідки люди епохи палеоліту пізніше колонізували Європу. Міграції з території сучасної північної Іберії під час палеоліту та мезоліту пов’язують сучасних іберійців із населенням більшої частини Західної Європи, зокрема Британських островів та Атлантичної Європи.

Починаючи з 3-го тисячоліття до нашої ери, в епоху бронзи , відбулася перша хвиля міграцій носіїв індоєвропейських мов до Іберії. За першими імміграціями носіїв індоєвропейських мов пізніше послідували хвилі кельтів. Кельти прибули на територію, яка сьогодні є Португалією, близько 3000 років тому. На думку Вальдмана Карла, яку він сформував враховуючи походження від поселенців епохи палеоліту та неоліту, а також індоєвропейських міграцій бронзового та залізного віку , він стверджує, що етнічне походження португальців є переважно сумішшю докельтів або паракельтів.

Античний період

Етнонім “португальці” походить від топоніму Португалія, який в свою чергу, походить від назви форту римлян Portus Cale. Кале було давнім поселенням — карфагенська колонія у гирлі річки Дору. Приблизно 200-го року до н. е. в результаті Пунічних війн римляни відвоювали його і перейменували на Портус Кале («Порт Кале»). Поступово назва, трансформуючись у Портукале-Португале (Portucale-Portugale) поширюється на навколишній регіон. Власне тоді ця назва почала закріплюватися як назва народу.

Основу португальського етносу становить іберійське плем’я лузитанів, від яких пішла давня назва країни — Лузитанія. Лузітани вважаються докельтським, паракельтським або протокельтським народом.

Кельтське коріння лузитанців та їхньої мови ще більше підкреслюється останніми дослідженнями Інституту Макса Планка про походження індоєвропейських мов. Це комплексне лінгвістичне дослідження визначає одну загальну кельтську гілку народів і мов, що охоплюють більшу частину Атлантичної Європи, включаючи Лузітанію, приблизно за 7000 років до нашої ери. Ця нова робота суперечить попереднім теоріям, які виключали лузитанську мову з кельтської мовної сім’ї.

Зокрема, Страбон у своїй «Географії» писав, що вони походили від кантабрів, іберського автохтонного населення півострова. На думку Діодора Сицилійського, були германцями-кімбрами, Артемідор Далдіанський називав їх белітанами, Пліній Старший і Помпоній Мела відокремлювали їх від кельтів. Перші писемні згадки джерел про лузітан пов’язані із Пунічними війнами між Карфагенон і Римом. Тіт Лівій зазначає, що у Ганнібаловому війську були лузітанські найманці.

Лузітани ж мешкали у гірських районах сучасної Центральної і Північної Португалії. Вони постійно потерпали від нестачі продовольства, через що часто здійснювали набіги на сусідів, особливо в долину Бетія (Гвадалквівіра).

Так, близько 193 р. до н.е. південні племена лузітанів здійснили напади на романізовані поселення сучасної Андалузії, сплюндрували села і поля за річкою Гвадіана. По дорозі назад, поблизу Іліпи їх, навантажених награбованим майном, перестріло і розгромило римське військо під командуванням Сципіона Африканського. Для лузітанів це був важкий розгром, однак вони продовжували війну проти Риму аж 61 р. до н.е, коли були підкорені Римом.

З ІІ ст. до н. е. і до V ст. н. е. португальські землі входили до складу провінції Лузитанія Римської імперії, що зумовило мовну і культурну романізацію місцевого населення. У римські часи первісна римська провінція Лузітанія була розширена на північ від територій, зайнятих лузітанцями, щоб включити території Астурії та Галаеції, але вони незабаром були передані під юрисдикцію Провінції Тарраконенсіс на півночі, тоді як південь залишився Провінцією Лузитанія та Веттони. Після цього північний кордон Лузітанії проходив уздовж річки Дору, тоді, як східний кордон проходив через Салмантику та Цезаробрігу до річки Анас. Оскільки лузитанці запекло боролися з римлянами за незалежність, назва Лузітанія була прийнята галлаеками, племенами, що жили на північ від Дору, та іншими племенами, що їх близько оточували, згодом поширившись як ярлик на всі сусідні народи, які боролися проти римського правління на заході Іберія. Саме з цієї причини римляни назвали свою початкову провінцію в цьому районі, який спочатку охоплював увесь західний бік Піренейського півострова, Лузитанією.

Окрім лузитан, іншими племенами, які можна вважати предками португальців можна вважати Бракарі, Туроді, Леуніки, Тамагані та інші.

У V ст. Португалію завоювали германські племена свевів, які створили власне королівство. Але наприкінці V ст. свевів з країни витіснили вестготи, які доволі швидко були асимільовані місцевим романомовним населенням. Якщо говорити про їхній вплив на культуру, то він незначний, як і у випадку впливу на антропологічні особливості. Така ситуація склалася через те, що вестготів на Піренеях було небагато, за різними даними від 40.000 до 60.000 осіб.

У подальшому германські племена були асимільовані романізованим населенням, як і зазначалося вище, це було через те, що германців було досить небагато порівняно з величезним переважаючим числом романомовного населення.

Отже, можна сказати, що римляни мали дуже серйозний вплив на культурне і мовне формування сучасної португальської нації і мови, що зокрема було важливим внеском у їхню етнічну історію.

Середньовіччя

Як вже було згадано, після римського правління землями Португалії почали правити германські племена (свеви, вестготи). Однак у 711 р. після поразки Вестготів від арабів в битві при Гвадалеті, власне вже араби почали правити Піренеями, що стало початковим етапом Арабських завоювань в Іспанії.

На чолі нових областей стояв Абд аль-Азіз, який правив півостровом між 714 і 716 рр. Іспанія була перетворена на емірат, залежний від Омейядського халіфату в Дамаску. Під правлінням Абд аль – Азіза. відбувається ісламізація, яка сильно вплинула на конфесійну ситуацію. Зокрема арабське завоювання мало значний вплив на культуру населення Піренеїв, і португальців теж – це видно за мовними особливостями. Однак, якщо говорити про зміни фізичні, то їх небагато, наприклад, сучасні генетичні дослідження дозволяють говорити про те, що завдяки арабам у португальців тепер більш смуглявий колір шкіри, чорне волосся. Досі можна зустріти нащадків арабів, в основному їх походження можна зрозуміти по прізвищу.

Маври займали територію сучасної Португалії з VIII ст. до моменту, коли  Реконкіста «вигнала» їх з Алгарве (вважається найпівденнішою частиною Португалії) в 1249 р. Частина їхнього населення, головним чином бербери та євреї, прийняла християнство. Після завершення Реконкісти, релігійні та етнічні меншини, такі як так звані «нові християни» або « цигани пізніше зазнають переслідувань з боку держави та Священної інквізиції. Як наслідок, багатьох було вигнано та засуджено за вироком Auto-da-fé (Акт, вирок інквізиції).

Датою створення першої португальської держави вважають 868 р, коли було утворене графство Португалія. Після битви при Сан-Мамеді 24 червня 1128 р. Португалія на основі Заморського договору і булли папи Олександра III, була оголошена королівством. Власне, більшість дослідників вважає цю подію консолідацією португальців як нації. З 1500 р. починається переселення португальців у Бразилію, це не припиняється аж до XX ст.

Цей час вважається занепадом Португалії, що призводить до того, що вона входить у склад Іспанської імперії. Незалежність від Іспанії короліство отримало в 1668 р. після тривалої боротьби.

Новий час

У такому етнічному «котлі» була сформована португальські ідентичність та суспільство, на цих особливостях й сформувалася етнічна «моноскладова» Португалії, котра не тільки черпала, але й віддавала, адже протягом віків, володіючи колоніями, що в десятки разів перевищували територію Португалії, доводилося й віддавати значну частину свого етнічного багажу заради управління тими територіями. Тому єдиною етнічною видозміною вважається зворотна міграція населення колоній до метрополії. Але й надалі, португальське суспільство (за старими етнічними звичаями) поглинає ці потоки, вважаючи їх й надалі португальцями. Хоча наприкінці 20 століття таки вдалося сформувати дві етнічні складові в Португалії, які визначаються — португальці від 90 % до 95 % і мігранти від 5 % до 10 % (бразильці, українці, кабовердці, ангольці).

Станом на 2022 р. Португалія має 10 467 366 жителів, з яких близько 781 915 є іноземцями, які проживають на законних підставах. Іноземці-резиденти зараз складають приблизно 7,47% населення. Ці цифри не включають людей іноземного походження, оскільки збір даних на основі етнічної приналежності в Португалії є незаконним. Наприклад, понад 300 000 осіб, які отримали португальське громадянство між 2008 і 2021 рр., не враховуються в імміграційних цифрах, оскільки вони є громадянами Португалії.  Лише у 2021 р. майже 25 000 жителів іноземного походження отримали португальське громадянство.

Висновки

Отже, етнічна історія португальців тягнеться ще з давніх часів, які сягають корінням палеоліту. Однак, «найрезультативнішим» періодом етнічної історії португальців, який власне і дав найбільше притаманних сучасному етносу рис культури є період Середньовіччя. Саме в цей період відбуваються етнічні процеси, що консолідували португальців як націю, формуючи їхню культуру, релігійні погляди, що зокрема призвело до створення власної держави.

Список використаної літератури

1. Тереза Ферріера Родрігес. «HISTÓRIA DA POPULAÇÃO PORTUGUESA : Das longas permanências à conquista da modernidade». Ст.33.

2. Тиводар М.Етнологія.2004. м.Львів. 598.

3. A History of Portugal (H. V. Livermore – 1947).1.

4. Чао, Едуардо (1849). “Cuadros de la geografia historica de Espana desde los primeros tiempos historicos hasta el dia “. 14-15.

5. Войтович Л.В., Козак Н.Б., Овсінський Ю.В., Чорний М.І. Medium Aevum: Середні віки. Підручник з історії Середніх віків для історичних факультетів університетів / За редакцією проф. д.і.н. Л. Войтовича (Львів, 2010). 511 c.

Інтернет-джерела:

1. https://abemdanacao.blogs.sapo.pt/os-celtas-1422373

2. Пліній Старший. Природнича історія. Книга IV

3. “Auto Da Fé” . JewishEncyclopedia.com

4. https://web.archive.org/web/20101007000254/http://imigrantes.no.sapo.pt/page6Cont.html